Найкривавіші міфи в історії. Уривок з книги «Хрестик, або Дуже кривава книжка»

від | Сер 17, 2022 | Фемкульт, Жіноча бібліотека

«Хрестик, або Дуже кривава книжка» — це збірка репортажів та есеїв про жіночу фізіологію від першої менструації до клімаксу, над якою авторка, українська письменниця та журналістка Ольга Карі, працювала майже три роки. Нова книга Creative Women Publishing покликана довести: замість тригерної та соромної ця тема може стати об’єднавчою та ресурсною для українських жінок.

Публікуємо уривок.

«Жінці під час менструації не бажано було займатися консервацією, бо закатка зіпсується. А ще казали, що не можна із місячними підходити до немовлят… Ось такі дивацтва!»
Тетяна

«Мене дуже бісить, що у православний храм не можна з місячними. Якось я мала хрестити дитину, а моя подруга в цьому плані дуже забобонна. І я розуміла, якщо скажу їй, що в мене почалися місячні, то хрестини доведеться переносити. Я нічого не сказала, дитину похрестили, і все було нормально! Я завжди собі думаю: оце якщо в мене місячні, то невже мені треба чекати цілий тиждень, щоб поговорити з Богом?»
Маша

«Після другого курсу у нас була польова практика в Кременці. Крім збору гербаріїв, нас змушували ходити по капличках і церквах, що траплялися на маршруті. В моєї подруги якраз були місячні, до неї підскочила наша сусідка по кімнаті – звісно, всі ж знали, що у кого відбувається – і каже: «Тобі не можна зараз до церкви!» І очі такі строгі і серйозні! Це ми – біологи Києво-Могилянської академії, між іншим! Відтоді ми з подружкою не ходили по тих церквах, всім казали, що у нас місячні, щоб нам дали спокій – церкви нам не подобалися, ще й хустки змушували одягати.»
Дар’я

«Шкільна медсестра якось між іншим сказала: як тільки ви почнете займатися сексом, то у вас перестане боліти від місячних живіт. Вона це навіть не мені сказала, а мамі, а я випадково підслухала. І я чекала цього моменту як свята. Мені було сімнадцять, коли я мала секс із хлопцем, і після того, я дуже чекала місячних, щоб перевірити, чи правду сказала медсестра. І коли вони настали, то мені було так само погано, і я зрозуміла, що все це просто великий обман.»
Віра

 «Мій «улюблений» міф про місячні – те, що можна під час менструації займатися незахищеним сексом, і гарантовано не «залетиш». Не знаю іншої «байки», яка б принесла стільки шкоди юним і не дуже дівчатам, бо вони вірили в цю дурню. На жаль, багато хто досі продовжує у це вірити».
Марина

«Було таке, що вірили: якщо обсипає обличчя під час місячних, то треба зняти сорочку, в якій ти спала чи ходила, вивернути навиворіт і протерти нею обличчя. І тоді місячні висипи перестануть турбувати. Я перевірила, мені не допомогло.»
Ольга

«Мені подобається оголошення на київському костелі про те, що до них можна приходити із будь-якими фізіологічними процесами, головне, не шуміти, виключати телефон і не заважати іншим людям. З православними храмами часто все зводиться до того, що ти грішна, бо ти жінка, в тебе місячні і ти брудна. А ти не брудна! Твої місячні лишень означають, що ти можеш мати дітей, от і все!»
Мирослава

Найкривавіші міфи в історії

Моя довга каштанова коса мені не належала. Тобто, фактично і номінально вона звисала з моєї потилиці, погойдувалась у мене між лопаток, сягаючи попереку, та влади над нею я мала небагато. Мені не вільно було навіть розплітати її, коли заманеться, зв’язавши з неї простецького хвоста, перетягнутого яскравою гумкою чи «пушком» ядучо-неонового кольору, які щойно в дев’яності стали з’являтися на розкладках кіосків.

Не можна було перефарбувати її у вогняно-червоний, чорний чи модний тоді колір «махагон», і авжеж, я й помріяти не могла про те, щоб геть відчикрижити ту косу, зробивши замість неї якесь пишне каре. Коса була гордістю всієї родини, і щоденними стражданнями для мене і моєї мами, змушеної щоранку перед роботою розчісувати та заплітати її. Щоранку. День у день. Роками!

Втім, коли я раз була закинула мамі, що хотіла б коротку зачіску, вона категорично відмовила, відказавши хрестоматійне «от виростеш – роби з волоссям, що хочеш». Я благала і наполягала, та єдиний компроміс, якого ми дійшли тоді – то була підстрижена гривка, яка надовго у мене відбила бажання до будь-яких експериментів із зачісками. Розсипане по плечах волосся було негодящим для школи – воно незручно спадало на очі (щиро вірили, що від цього дівчата стають зизуватими), заважало писати й читати, та й виглядало надто урочисто, як для шкільної буденщини. Зібране у хвіст волосся за кілька годин збивалось у кубло з ковтунами, які мамі потім під мої верески доводилося вичісувати.

Тож косі не було альтернативи. Журба журбинка! А потім в мене почалися місячні. Не скажу, що я одразу ж відчула себе «дорослою» чи «залишила дитинство позаду» – я взагалі не зауважила жодних епохальних змін, ну, окрім хіба що дивної місячної крові. Але відчуття того, що в моєму тілі тепер є щось таке, що належить виключно мені, і більше не залежить від бажань чи небажань дорослих, а функціонує цілком самостійно й окремішньо, таки навело мене на думку, що, може, то вже і настало оте обіцяне мамою «подорослішання» і відтак – набуття мною права власності на моє ж тіло включно з косою?!

Тож я знов завела пластинку про коротку стрижку. Насправді, я підозрюю, що мама вже й сама добряче натомилась із моїми косами, що їх мусила щоранку переплітати наново, ще й під мої обурливі зойки «туго!», «тягне!», «отут стирчить!». Тож одного дня, поки дідуся із бабусею – головних противників моїх перукарських забаганок – не було вдома, мама швиденько відрізала мою довгу косицю і того ж вечора пофарбувала моє свіженьке каре, що ледь прикривало вуха, у розкішний баклажановий колір.

Отак у середині дев’яностих я і приєдналася до підліткового клубу юних любительок познущатися зі свого волосся, яке відтоді, не знало перепочинку від оксідаційних пігментів усієї палітри баклажаново-червоних, рудих, чорно-кавових кольорів – без перерв, здається, аж до першого ковідного локдауну! В юності корені волосся відростали стрімко, фарбуватися доводилося кожні 5-6 тижнів, тож мама одразу попередила, щоб я не наносила розчин на волосся напередодні місячних, бо, мовляв, фарба погано візьметься. Те саме стосувалось і завивки, хоча в юності руки до неї у мене так і не дійшли, але віру в те, що волосся перед місячними категорично не сприймає жодних маніпуляцій, я пронесла крізь сотні «домашніх» та салонних фарбувань, завивок і стрижок, жодного разу не піддавши сумнівам мамині слова.

Менструальний міф про невдале апріорі фарбування волосся напередодні місячних був одним із перших, що я почула і в який повірила беззастережно (найпершою все ж таки була маячня із вуст шкільної медсестри про те, що «коли у місячні болить живіт, то щоб минувся біль, треба про нього мовчати і нікому не говорити» – в це я вірила аж до першої пігулки знеболювального). Ще один популярний міф твердив: від менструального болю допомагає миття підлоги руками без швабри – міф, що його із сакральною наполегливістю сповідувала моя бабуся, мамина мама, змушуючи свою доньку до найважчої домашньої роботи навіть у дні менструації, бо «що там в тебе болить, не ний!».

Ще вірили, що в місячні не можна було приймати ванну, бо захворієш чимось «по жіночій частині» (чим саме – ніхто ніколи не уточнював), пекти хліб, бо вийде зіпсований, квасити капусту, бо буде несмачна чи зогниє, не можна вживати алкоголь, бо стікатимеш кров’ю довіку, й лікувати зуби, бо анестезія тебе не візьме. І, авжеж, за будь-яку ціну мусиш оминати релігійні споруди, хрестини і порядних людей – ти ж з менструацією брудна, нечиста, заразна, і Боженька неодмінно покарає тебе за нахабство, якщо ти все ж наважишся переступити поріг церкви!

Менструації як соціальне явище дуже довгий час належали до ефемерного світу міфів, забобон, вірувань та іншої усної народної творчості, і навіть на період мого дорослішання (це вже минало 20-те століття!) мало співвідносилися із наукою чи доказовою медициною, бо ж і шкільні підручники анатомії хіба що одним реченням згадували про ті місячні, якщо згадували взагалі.

В той же час газетки на кшталт «Комсомольської правди», що виходили в Україні жирними накладами, на останніх сторінках – найцікавіших, бо розважальних! – щомісяця друкували календар «менструального ворожіння»: в залежності від того, в який день почалась кровотеча, пропонувалось коротеньке передбачення, щось в дусі, «не довіряйте котам із зеленими бровами» – погодьтесь, перевірити валідність подібного твердження було вкрай важко – більшості котів принципі довіряти не слід! Звісно, за таких умов місячні належали до різновиду «бабської домашньої магії та побутового чаклунства» (усі ці «змасти бородавки менструальною кров’ю – і шкіра стане чистесенька» якраз з цієї опери) та підпорядковувалися руху зірок в небі, а не науці чи жіночій фізіології.

Хоча, як зауважила одна моя подруга, попри всю очевидну дурість, «ворожіння на місячних» з «Комсомолки» мали один величезний плюс: нам кортіло перевірити правдивість «навороженого», тож ми справно звіряли свій початок циклу із тим календарем, і в такий спосіб легше запам’ятовували день, коли починалась менструація. Так, то були часи ще задовго до винаходу менструальних трекерів у мобільних застосунках, задовго до самих мобільних телефонів, по землі ще динозаври ходили, а друкований календарик із кіоску «Преси» чи «календар ворожіння» з газети по суті були нашими першими засобами, щоб відстежувати регулярність циклу.

Як і більшість міфів, менструальні можна довго, наполегливо, вперто й затято, очищати від нашарованого мулу упереджень, брехні та вигадок, намиваючи дрібки раціональних зернят з тої грязюки. Візьмемо, наприклад, класичний радянський анальгетик від болючих місячних – оте хрестоматійне «помий підлогу руками». З одного боку, і лікарі, і здоровий глузд підказують, що оскільки матка – м’язовий орган, то дозоване фізичне навантаження і кілька легких (без фанатизму!) вправ на нижню частину тіла дійсно можуть полегшити біль.

Тому справді, порада трохи понахилятися, склавшись у попереку, має сенс (додайте сюди «ганчірку» – і вуаля, ось вам пояснення, чому підлогу радили мити саме руками, а не шваброю). Але не факт, що це гарантовано спрацює саме з вами, тим більше, якщо востаннє фізкультурою ви займалися хіба що в школі років -надцять назад. А стартонути з нуля до кількох десятків скручень, це гарантовано отримати до місячного болю ще й нічогеньку кріпатуру.

З іншого боку, порада лікувати болючі місячні возьканням брудної ганчірки по підлозі ніколи не мала нічого спільного із турботою про жіноче самопочуття, скоріше навпаки, звучала як знущання, бо абсолютно нівелювала менструальний біль до стану незначущої дрібниці. Типу, що там в тебе може боліти, то ти просто самозакохане ледащо!

Це оте сумнозвісне «терпи, мовчи, не скигли», помножене на відсутність співчуття чи поблажливості до фізичного стану жінки. А ну ж бо, наступного разу замість знеболювальної пігулочки спробуйте розкорякою вимити в квартирі паркет – хай як вам зле і боляче! Нема охочих? Дивина! Все ж таки є різниця між двома-трьома легкенькими вправами з йоги на охайному спортивному килимку та човганні вологої ганчірки по запилюженій підлозі із сподіванням на той самий результат.

Частина міфів про менструації відверто смішні й не витримують перевірки реальністю (як от протирання місячних висипів на обличчі нічною сорочкою), та стає геть не до сміху, коли забобони становлять загрозу здоровому глузду чи навіть життю, як у випадках, коли дівчатам і жінкам із місячними в деяких спільнотах та громадах забороняють торкатися речей, що належать іншим людям, хай навіть членам родини, перебувати у власному домі, їсти з рідними за одним столом чи взагалі з’являтися на очі перед людьми.

Міфи обплітають менструацію, наче болотна осока потопельника, неабияк дошкуляючи жінкам. Авжеж, і міфу про невдале фарбування у дні місячних можна знайти раціональне пояснення, скажімо, різка зміна гормонального фону напередодні менструації та індивідуальна чутливість різних жінок на пігменти у фарбах може позначатися на стані волосся (але ж не у всіх і не завжди, я особисто не побачила жодної різниці у стійкості фарби, нанесеної на волосся у перший день циклу чи в 12-тий, але знаю дівчат, які під час місячних потребували найміцніших салонних розчинів фарби, щоб колір хоч трохи пристав до волосся).

В принципі, єдиною незручністю від сліпої віри у цей міф є хіба що перенесення запису до перукаря на інший день. Але що робити із мало не побожною вірою в те, що під час місячних секс без презервативу безпечний і не загрожує жінці вагітністю? Чи з міфом «народиш – менструальний біль мине»? Або із святим переконанням, що місячні можуть бути тільки болючими і прикрими , бо «це ж місячні!» – уявіть, це теж усього лише міф! Не кажучи вже про найпекельніший міф про демонічну менструальну кров і «недоторканість» тієї, з кого вона ллється.

Сліпа віра в «бруд менструальної крові» і подосі змушує непальських дівчат і жінок в деяких місцевостях Пакистану пересиджувати місячні у самотніх халупах для «чаупаді» – спеціальних «менструальних хатинках» без вікон і дверей, що більше нагадують собачі будки, аніж помешкання для людей. Чаупаді – це давній ритуал вигнання дівчат і жінок із місячними за межі дому, села, громади на час їхньої місячної кровотечі, бо ж за давніми індуїстськими табу, менструальна кров брудна й проклята. Хоч яких зусиль докладають можновладці, аби покласти край цій небезпечній для жінок практиці вигнання, хоч як стараються громадські організації та волонтери просвіщати тамтешніх людей про місячні та гігієну жіночого здоров’я, у віддалених селах та місцевостях важко зустріти жінок, яким не доводилося пересиджувати місячні в тих халабудах.

Практику «чаупаді» офіційно заборонили іще у 2005 році, а у 2017 навіть криміналізували  її, та люди в сільських місцевостях непохитно вірять в те, що будь-які контакти із жінкою із місячними несуть стихійні лиха, біди, загибель домашніх тварин, вірять, що від доторку їхніх рук оскверняються фруктові дерева, гинуть тварини, скисає молоко і псуються їжа, вода в річках і зорі на небі.

Класика же: «Хто всрався?.. Невістка!» Жінкам із місячними в цей період не можна готувати їсти, спілкуватися із членами родини та сусідами, торкатися домашнього посуду, прати свій одяг разом з речами інших родичів, не можна відвідувати храми і священні споруди, брати воду з криниць, і навіть читати та навчатися.

Погрози уряду позбавити грошових дотацій ті регіони, де члени громади продовжують вперто виганяти з домівок жінок із місячними, не здатні посутньо змінити ситуацію: сидіти в глиняних стодолах по лісах та у горах мусять і юні дівчата (під час першої в житті менструації їм не можна повертатися додому протягом двох тижнів), і молоді породілля (разом із немовлятами), і старші жінки. Умови життя в тих хатинках нічим не нагадують п’ятизірковий готель: повна антисанітарія без доступу до чистої води, їжі чи медичної допомоги. У 2010 році 11-тирічна дівчинка загинула в такій халупі через діарею і зневоднення – ані родина, ані сусіди не захотіли везти її до лікарні, бо ж вірили, що допомога дівчині з менструацією накличе прокляття на все село.

У 2016 році дві молоді жінки померли, бо отруїлися димом від вогнища, що розклали його прямо в хатинці. Наступного року юна дівчина замерзла на смерть, пересиджуючи «чаупаді» посеред засніженого лісу – з теплих речей при собі вона мала лише тонесеньку ковдру. Іншу жінку в хатинці вкусила отруйна змія – на допомогу їй не прийшов ніхто. Жінки і дівчата, вигнані з дому на час місячних, в самотні лісні чи гірські стодоли, гинуть там від переохолодження, від задухи, від нападів диких тварин та змій, від бруду та хвороб, від нападів чужинців, зазнаючи від них часом брутальних зґвалтувань. Попри те, що вигнання з дому жінок з місячними карається штрафом і тюрмою, ніхто так і не був покараний за тим законом.

Щоправда, в одному із непальських сіл одна благодійна організація стала будувати сучасні «менструальні хатинки», ще й дуже екологічні – з перероблених пластикових пляшок. Тепер там є ліжка, туалети, і, найголовніше, двері. Загалом протягом року звели уже чотири таких будиночки, планують іще шість. Що ж, з одного боку, це втішні новини і справжнє полегшення для жінок, що живуть у місцевостях, де люди свято переконані в скверні менструальної крові, та, з іншого, сама поява «сучасних» хатинок продовжує цементувати пекельну традицію вигнання і культивувати віру в брудну менструальну кров…  Покращення умов вигнання аж ніяк не скасовує його.

Є уявлення, наче чоловік себе більше контролює, тому в сакральному сенсі вважається більш досконалим, а жінка – навпаки, вважається менш контрольованою, бо виділення крові, які з’являються незалежно від її бажання, уявлялися як такі, що спричинені поганими силами, бо це ж кров, рідина, яка в ритуальному сенсі мала найбільшу силу! А оскільки вона кров мала таку силу, то люди вірили, що вона може нашкодити й чоловіку, який буде з нею контактувати   – пояснює кандидатка філософських наук, релігієзнавиця Анна Марія Басаурі Зюзіна. – Авраамічні релігії – іслам, християнство, юдаїзм – є більш індивідуалістичними, тобто в них мова йде про те, що людина має певну відповідальність за своє життя, за свої вчинки, і, відповідно, за те, що буде з нею після смерті. В спільнотах, де головна роль відводиться громаді, всі її члени повинні діяти так, щоб не зашкодити цій громаді. Громада вважається сакральною. Відповідно, в деяких суспільствах жінку в момент її «брудної кровотечі», виключали із громади загалом, щоб вона не нашкодила решті її членів і не згубила їх.

Актуальні знання про місячні – достовірні й обґрунтовані – для багатьох жінок по всьому світу надто довго залишалися недоступними, тож химерна суміш сорому, уривчастих знань, забобонів, невігластва, релігійності, мізогінії й сексизму породила особливий вид міфології – міфологію менструальну. Ця міфологія не скінчилась із початком доказової медицини, не спинилась на поколіннях жінок, які в місячні могли хіба що підв’язати довгополу сорочку, яка вбирала в себе кров, що вільно скрапувала й текла по ногам.

Менструальна міфологія цілком комфортно почуває себе й сьогодні, судячи з кількості свідків секти «в місячні неможливо завагітніти» та адептів «в церкву з місячними – та ти геть здуріла?». Час від часу моя стрічка новин у фейсбуці приносить новини, що SpaceX вже ось-ось забезпечить планеті глобальне інтернет-покриття і почне будувати колонії на Марсі, та одразу слідом викидає на берег драматичний допис молодої мамуськи, чию дитину обсипало вітрянкою, тож тепер вона дошукується, хто з її клятих подружок приперся на хрестини дитяти із місячними – звісно ж, у чіпкості до дітей вірусу Варицелла-Зостера (того, що спричиняє вітряну віспу) винна чиясь менструальна кров! Як тобі таке, Ілоне?

Міфи довкола місячних наче лернейська гідра – ти розвінчуєш один міф, аргументуючи його неповносправність науковими дослідженнями, посилаючись на статті в медичних журналах чи етнографічні дослідження* (*мій улюблений міф про те, що жінкам в українському селі забороняли під час місячного пекти хліб, поратися і крутитися біля хлібного приладдя – та ж не тому, що менструальна кров була така страшна й проклятуща, а тому що за відсутності нижньої білизни, яка б запобігала протіканням, був великий шанс забруднити кров’ю цінне домашнє, надто хлібопекарське, приладдя. Докладно і дуже цікаво про поведінкові правила при випічці хлібу і приготування їжі під час менструації пише етнолог Андрій Зюбровський в монографії «Народні традиції випікання хліба в українців наприкінці 19 – на початку 20 століття), та на його місце одразу видираються два-три новіші, химерніші, пекельніші, і кінця-краю цьому не видно.

Так, ми можемо тішитися тим, що українські жінки під час місячних не сидять по халупах в лісі, та це навряд чи нівелює шкоду, що її завдають інші, на перший погляд, не такі вже й страшні менструальні забобони.

Найголовніший міф, який я вважаю просто шкідливим, це те, що жінок завжди ставили перед фактом, що місячні – це боляче. «Ти жінка – терпи», – каже Дарина Дмитрієвська, сімейна лікарка й активістка, співзасновниця ГО «Медичні лідери». – Навіть коли жінка в менструацію абсолютно випадала із життя на кілька днів, корчилась від болю, нічого не могла робити, фактично, не могла нормально жити, то дуже часто вона стикалася із тим, що люди довкола, навіть лікарі, їй казали: «Ну, а що ти хотіла, це ж місячні!».

Цей біль сприймався і  сприймається, як належне, а не як щось таке, що можна в принципі виправити.
За словами Дарини Дмитрієвської, колись у всьому світі не було доказових досліджень і «жіночі хвороби», в тому числі болючі місячні, лікувалися навмання. Але з часом стався величезний розрив між гінекологією «там» і гінекологією «тут»:

У світі почали проводити нормальні дослідження на сотнях тисяч пацієнтів, але ми в той час іще жили за залізною завісою, у медиків взагалі не було адекватної інформації. І почитати щось на тему, а тим більше, так швидко, як це нам сьогодні дозволяє інтернет, коли щойно стаття вийшла, і ти вже буквально в той самий день її читаєш, теж не було жодної можливості. Тому в основному і не знали, чому воно болить в місячні, звідки і як, відповідно, не знали, як лікувати і як діяти, навіть препаратів адекватних не було. В той момент і в тих умовах великого вибору жінка не мала, окрім якоїсь грілки на живіт чи на поперек. Тоді це ще можна було зрозуміти. Але зараз ми знаємо механізм цього болю, і ми можемо на нього діяти!

Менструальний біль, пояснює лікарка, не має порушувати звичного ритму життя жінки і змушувати лізти на стелю від найменшого спазму. Так, дискомфорт, втома, фонові неприємні відчуття в перші дні – це реальність місячних. Нормально, якщо не маєш в місячні сил пробігти десятикілометровий марафон, але якщо біль такий нестерпний, що несила навіть підвестися з ліжка без жмені знеболювальних пігулок, то це вже привід звернутися до лікаря.

Достатньо жінці знайти нормального гінеколога, пройти обстеження і, за потреби, отримати курс лікування, щоб або повністю позбутися цього болю, або суттєво знизити його. І в цей момент жінки розуміли, що всі ці роки страждали фактично дарма, – каже Дарина, – цього болю можна було уникнути, а вони з ним просто жили – і це жахливо.

Сама сутність радянської доби з каральною медициною, що її уповні успадкувала постсовєцька медицина, повставала проти простих рішень. Безболісні місячні для жінок? Що далі? Може, і підлогу більше не мити руками, розкарячившись і скрутившись в попереку, а купити робота-порохотяга із опцією вологого прибирання?! Та цей світ геть сказився! Насправді ж, парадигма «не страждала – не жінка» – це чарівний казковий клубочок, що, розмотавшись, несподівано виводить до таємничого джерела, що дає життєву силу лихим і дурнуватим, брутальним, патріархальним та шкідливим міфам про менструацію. Назва цього джерела – маніпуляція.

От, скажімо, мінливий, напрочуд гнучкий і підступний міф про передменструальний синдром, тобто ПМС. Суто з біологічної та наукової точки зору, ПМС – жодним чином не міф, це синдром, що існує та проявляється в різних формах. Може набрякати тіло, можуть боліти груди, може з’явитися зайвий кілограм-інший через затримку рідини в організмі, може дошкуляти головний біль чи безсоння, або все це разом.

Навіть смакові преференції можуть у цей час зазнавати змін: хочеться три кіло «Шалених бджілок», пересоленої картоплі-фрі і гамбургер з МакДональдсу, а до них морозива і чебурек, все в одну тарілку, будь ласка! – і зовсім не тому, що ти «ганчірка безвольна» і не здатна контролювати свій апетит. ПМС це також про коливання настрою, дратівливість та вихід внутрішнього ресурсу в абсолютний мінус. Хтось із жінок витягує бінго на усі вищезгадані прояви передменструального синдрому, але є й такі, кому ПМС нагадує про себе хіба що легкою втомою напередодні місячних – в кожної жінки передменструальний синдром проявляється дуже індивідуально. Тож до чого тут міфи? О, щойно ПМС набуває соціального виміру, то міфи чіпляються до нього, наче блохи до вуличного собаки!

Тільки-но жінка починає скаржитися на погане самопочуття, втому, висловлює бажання усамітнитися, відпочити, то у відповідь неминуче прилітає: «Що там в тебе болить?!», «Всі ми втомились, але скиглиш тільки ти!», «Що тільки не вигадують, аби не працювати!», «Понавидумують тут собі ПМСів!». Заперечення поганого самопочуття жінки напередодні місячних, знецінення її болю, втоми, нересурсності одразу ж перетворює ПМС на зручненький міф. Авжеж, передменструального синдрому не існує та існувати не може, його вигадали ліниві істеричні баби, щоб виправдати ним свою мерзенну поведінку! Але рівно в той момент, коли жінка починає протестувати, відстоювати свою думку і кордони, висловлювати незгоду, висувати вимоги, демонструвати принциповість чи ще у якийсь спосіб «качати права» і наполягати на тому, щоб її почули, ПМС вже тут як тут – справжній і доказовий, і тільки лінивий не тицяє ним жінці проміж очі: «Та то ти психуєш, бо в тебе ПМС», «Не нервуй, всім і так ясно, що в тебе скоро місячні!», «Істериш? Ясно, то в тебе ПМС!».

Міф про ПМС полягає ось у чому: у нас є жінка, в неї бувають менструації, а значить перед менструацією, якщо вона поводить себе не так, як хочеться соціуму (і зокрема чоловікам), то всіх жінок починають чесати під один гребінець: «Та, то в тебе ПМС!». Отак знецінюються слова жінки, її ідеї, думки, її настрій, – погоджується лікарка Дарина Дмітрієвська. – Жінка намагається довести свою точку зору, а до неї не дослухаються, бо навіщо? В неї ж ПМС! Це абсолютно неправомірна маніпуляція, бо навіть якщо у жінки ПМС проявляється в психоемоційній формі з перепадами настрою, це не означає, що треба негайно висміяти людину, знецінити її відчуття і переживання, бо це маніпуляція і сексизм.

Додам лишень, що принижати жінку через її погане самопочуття перед місячними кидаються далеко не самі лише чоловіки – «посестри» часом теж не пропускають нагоду куснути в найболючіше місце, тим більше, коли мають здатність безпомильно розпізнати, куди саме нанести удар. Блукаючи менструальними пабліками в інстаграмі я раз натрапила на блискучу відповідь, якою жінка здатна розвернути направлену на неї словесну зброю на 180 градусів: «Це не в мене ПМС, а ти поводиш себе, мов лайно!».

Один з міфів, який завжди викликає хихотіння в кількох моїх подружок, це епічна байка про те, що, займаючись незахищеним сексом під час місячних, завагітніти неможливо. Коли хтось в їхній присутності починає ділитися подібними «новинками контрацепції», запевняючи, що «на сто відсотків точно не залетиш», ті мої подруги зазвичай кличуть когось із своїх дітей (або показують їхні фото в телефоні) і, посміхаючись, пропонують помилуватися, які ж «на сто відсотків точно неможливі» спадкоємці в них повиростали. «Хоча тоді було зовсім не до сміху!..» – щоправда, часто додають вони. Природа цього міфу абсолютно маніпулятивна і глибоко патріархальна.

Базується він на симбіозі сакральних постулатів: чоловіче бажання – єдине варте уваги, поваги і миттєвого задоволення, а жіноче «ні» – це віддалене в часі «так», та й узагалі кого цікавить думка якоїсь там жінки? Згодом, вже у наші часи, до цього додалося класичне чоловіче ниття на тему «я в гумці нічого не відчуваю» і «я встигну дістати, не хвилюйся!», хоча саме в цей момент вже треба починати хвилюватися, і в ідеалі накивати п’ятами чимдалі. Цей міф небезпечний для жінок з усіх боків, бо навіть якщо пощастить не встрянути в халепу із позаплановою вагітністю, користі для здоров’я незахищені любощі теж не додають.

Секс без презервативу в місячні – це додатковий ризик інфекційних захворювань, які передаються статевим шляхом, – пояснює лікарка Дарина Дмітрієвська. – Під час місячних у матці фактично відкрита рана, яка надзвичайно підвищує ці ризики. Якщо жінка кохається в інші дні циклу із партнером, що має якусь інфекційну хворобу, то це не стовідсотково, що вона захворіє, але коли у неї в цей час місячні, то небезпека зростає пропорційно. Ну, і від вагітності цей метод точно не убезпечує, тож незахищений секс під час менструації – це в принципі нехороша ідея.

Насправді, якщо обидва партнери з повагою ставляться один до одного, дбають про контрацепцію, а також про спеціальні засоби гігієни, що підходять для сексу під час менструації (ви ж в курсі про те, що із звичайним тампоном у вагіні кохатися не можна?), і головне, ніхто не втрачає свідомості від вигляду крові, то захищений секс в місячні – не проблема, не «жах!» і не «фу!». Але лише за умов, що жінка зважила на своє самопочуття (чи не боляче їй, чи не втомлена, чи є бажання, чи комфортна для неї в цей період фізична близькість), а найважливіше, що згода партнерів на секс обопільна і чітко артикульована. Тобто, це тверде, переконливе, сказане жінкою вголос «так», а не мовчання, потрактоване на чоловічий смак як згода, не «угу», добуте через примус, притиск, ниття чи шантаж. Бо інакше, фізична близькість перетворюється на насилля і ґвалт.

Міфологія про «чоловічі потреби і жіночу повинність їх задовольняти» дотична до міфології менструальної, бо живиться із того ж самого патріархального джерела, і так само шкодить фізичному та психічному здоров’ю жінки. Паровозиком сюди тулиться і твердження про те, що секс під час місячних може давати раду із менструальним болем. Полегшення спазмів болючих місячних – чудовий бонус, тим більше, що базується на науково підтверджених даних, та є нюанси. Аргумент про полегшення болю, буває, використовують, щоб схилити партнершу, яка вже сказала «ні», до такого-сякого «угу». Але, по-перше, сильний менструальний біль аж ніяк не сприяє грайливому настрою, по-друге, щоб скорочення і розслаблення м’язів матки зменшили болючі спазми жінка обов’язково має відчути оргазм (шанси на це доволі мізерні за умов примусу та болю), по-третє, лікувати по-справжньому болючі місячні все ж таки варто не в ліжку з коханцем, а в кабінеті гінеколога.

Міф, який з гучним рипінням розчахує двері в пекло і відкриває панорамний огляд на неозоре поле для маніпуляцій, називається: «народиш – місячні болі минуть». Якби цей міф намалювати, то він би мав вигляд неможливої фігури, якогось би трикутника Пенроуза чи кубу Ешера, такої собі оптичної ілюзії нескінченності: «Болить? А що ви хотіли, ви ж ще не народжували! От народите дитину – будуть безболісні місячні!» – переконує лікар. Окей, народжуєш. Місячні болі аж ніяк не полегшуються. «Болить? А що ви хотіли?! – дивується той самий лікар. – Ви ж народжували!» Та-дам! На щастя, не всі лікарі граються в цю карусельку під назвою «сама-дура-винна».

Це правда, що у жінок після пологів може минутися менструальний біль, або значно полегшитися, – пояснює Наталя Яремчук, акушерка-гінекологиня вищої категорії, кандидат психологічних наук, експертка ГО «Дівчата». – Менструація, суто фізіологічно, це скорочення матки, щоб вигнати місячну кров. Матка – це м’язи, тому матка, яка в організмі юної дівчини вже потрошку скорочується, виганяючи цю кров, може давати біль, на який скаржаться дівчата. Коли ж матка спершу під час вагітності та пологів збільшилася в сто разів, а потім виконувала дуже важку роботу по виштовхуванню дитини, а потім знову скоротилась до нормальних розмірів, то цей м’яз після пологів вже «знає», як скорочуватися, як регулювати свої скорочення, знає, як розслаблятися. Тому у переважної більшості жінок після пологів менструальні болі можуть минути, стати слабкішими або практично невідчутними.

Я з тих жінок, в існування яких майже ніхто не вірить, – каже моя приятелька Майя. – Після народження дітей у мене дійсно пройшли менструальні болі. У мене були дуже болючі місячні, до втрати свідомості. В дитинстві коли мені бувало дуже погано, то мама давала мені анальгін з димедролом, і вкладала спати. Та після перших пологів стало відчутно легше. А після других болі минулися взагалі. Але я розумію, що народження дітей, це не панацея від болючих місячних, не варто на це розраховувати.
Міф про «народиш – не болітиме» живиться історіями жінок, кому справді пощастило позбутися менструального болю після пологів.

Їхні свідчення не вигадка і не міф, але разом з тим вони не дають підстав прирівняти пологи до універсальних ліків від усього на світі. Народження дитини не гарантує ані міфічного «оновлення й оздоровлення всього організму», ані подальших безболісних місячних, ані порятунку шлюбу, який начебто має зміцнитися після появи дітей. Частіше навіть трапляється навпаки.

Моя подруга реально послухала поради лікаря, народила дитину, а місячні легшими не стали. Вона тепер жартує: «Окей, я народила, це не допомого. Що тепер робити з дитиною?» – згадує моя хороша приятелька Мирослава, якій лікарі неодноразово пропонували лікувати болючі місячні народженням дитини, з такою ж невимушеністю і легкістю, наче радили купити в аптеці парацетамол. Ну, да, зачаття дитини – це ж так просто і легко, захотіла, гучно ляснула пальцями – і вжух! – дитинка вже в тобі! Нікого не обходить, чи є в жінки ресурси – фінансові, фізичні чи психічні, щоб їх інвестувати в дитину, і то не один рік. Не дуже хвилює таких «порадників», чи є в жінки гідний та надійний партнер, з яким би їй хотілося розділити відповідальність за немовля. Й авжеж, нікого навіть не цікавить, чи хоче взагалі жінка мати дітей, наче то якась опція за умовчанням, зашита у її свідомість. Сумнозвісне переконання, що «папріродє» жінці годиться хотіти дітей, переводить усіх інших «не таких» жінок в категорію чудернацьких тваринок, в яких годиться хіба тицяти пальцями і реготати з них.

У моєї сестри з дитинства були дикі, неймовірні болі від місячних, – розповідає інша моя знайома. – В ті часи гінекологи на всі скарги казали: «Народиш –мине!», тож допомоги від них вона не мала. Та мама в неї теж була лікарка, тож дитині вкочували дозу знеболювального, виписували звільнення на два дні від школи – і все. Сестра дуже рано народила першу дитину, потім другу, з місячними справді трохи полегшало, та зрештою оце лікування в дусі «народиш-мине» скінчилося для неї видаленням матки у відносно молодому віці.

Нема такої доведеної залежності, що народження дітей робить місячні менш болючими, Так, буває, у деяких жінок, але не у всіх, можуть минутися місячні болі, в інших – може налагодитися оргазм, в когось змінюється тип оволосіння чи розмір грудей, незалежно від грудного вигодовування. А може нічого і не змінитися! – пояснює лікарка Дарина Дмітрієвська.

Причин для болючих місячних є чимало, але жодна із них сама по собі не є достатнім приводом лікуватися вагітністю і пологами. «Діти – це люди, а не ліки», – каже моя подруга, письменниця та біологиня Дарія Озерна. «Репродуктивний тиск, що дуже часто нагадує відвертий пресінг, не має нічого спільного із турботою про жіноче здоров’я!» – слідом за нею кажу я.

Перші місяці, щойно українська церква отримала Томос, соцмережами активно гуляв жартик: «Я хоч і атеїст, але атеїст київського патріархату!» Тож мене, як атеїстку київського патріархату, надзвичайно цікавить: коли ж це в країні, де радикальний атеїзм зо сім десятків років був єдиним офіційно дозволеним каноном, встигло наплодилося стільки домашніх знавців сакральних текстів, щоб з піною біля рота доводити, що жінкам ходити до церкви із місячними – зась?! Звідки вони беруться, на яких капустяних грядках зростають?

Я зараз не про релігієзнавців, теологів чи хоча б священників, які мають змогу авторитетно апелювати до релігійних канонів, а тих пересічних «небайдужих» вірян та вірянок, які Біблію вивчали хіба що за мультиками клубу «Суперкниги», але свято переконані, що вища сила наділила саме їх особливим правом «фільтрувати», кому можна до церкви, а кому ні. І мова не про ревних священнослужителів чи бабусь, що пильнують під храмом і суворо сікаються до кожної особини фертильного віку, чи, бува, нема в неї місячної кровотечі. Часом сканувати тебе на предмет менструації перед входом в храм беруться несподівані люди!

Мені було близько 20-ти років, – згадує одна моя приятелька. – Хоч я ніколи не була релігійною, але Великодню традицію ходити до церкви ми підтримували. Отже, в неділю ми з подругою склали кошик, вже збираємось виходити, і тут вона питає, чи, раптом, в мене не «ці дні». Я чесно зізнаюсь, що так. Вона мені: «Все, ти нікуди не йдеш! Бо тобі в жодному випадку не можна заходити в цей час у православний храм». Я була в такому шоці! Я пішла з нею, але до церкви вона мене так і не пустила всередину. Тому я залишилася стояти біля дверей, щоб її не дратувати, але я пригадую, що була дуже зла і дуже збентежена: як таке взагалі може бути у 21-му столітті?! Це Київ, столиця, 2010 рік, і моя подруга – людина з вищою освітою, але в неї в голові звідкись був цей файл про нечисту людину, яка не може заходити до храму!

Інша моя знайома сприймала місячні, як небесне покарання, коли ти не можеш виходити з дому, мусиш сидіти тихенько і не дозволяти собі веселитися. Уяви, це все були жінки із вищою освітою, не затуркані, жили у столиці!..

Кілька років тому ми з подругами хотіли зайти у храм, де щойно реставрували фрески, і одна з моїх подруг каже мені: «Куди ж ти йдеш, у тебе місячні!» Я кажу: «По-перше, я не віруюча, по-друге, нічого не збираюсь оскверняти!» Вона мені: «Але ж написано!…» Кажу на це: «Я навіть не буду тебе просити показати мені джерело, де і що написано. Я можу зрозуміти якісь побутові речі з точки зору гігієни, скажімо, не ходити в басейн із місячними, але щоб я не заходила в церкву тільки через «ці дні»? Все одно вони мене залишили на вулиці. Добре, я залишилась, бо я їх поважаю, хоча вони мене в той момент – ні, – згадує інша одна моя добра подруга Оксана.

Ще спробуйте домогтися від таких «подруг» адекватної відповіді на запитання «а чому ж не можна?». В хід іде все: від езотеричної єресі до забобонів, від розведення про «брудну нечисту кров», «брудну нечисту жінку» до презирливого «яка ж ти темна, не можна – і все!», і аж до погроз розірвати дружбу чи стосунки, й утілення тих погроз у життя! Не скажу, що аж надто здивована, бо сама зростала в ті часи, коли вся країна щовечора, зачаївши дихання, всідалась довкола телевізора із баночками й скляночками заряджати воду під пильним пристрітом Алана Чумака чи Анатолія Кашпіровсього. Але я й уявити не могла, що повсюдне лікування тою зарядженою водичкою дасть такий тривалий побічний ефект на цілі покоління, загальмувавши здатність до критичного осмислення кожного почутого слова.
Тож де правда? Чи можна жінкам із місячними відвідувати сакральні споруди і брати участь в релігійних ритуалах?

В більшості релігій є заборони на те, щоб жінка робила певні дії, пов’язані з релігійним культом, під час місячних. Якщо говорити про авраамічні релігії, найбільш розповсюджені в нашій частині світу, то корні цього йдуть з юдаїзму, ще у Старому завіті записано, що жінка в місячні нечиста, треба триматися від неї подалі. В ортодоксальному напрямку юдаїзмі до цих заборон включається навіть те, що жінка із місячними не може торкатися інших членів родини чоловічої статі. Якщо їй треба передати чоловікові якийсь предмет, то вона не може дати його прямо в руки. Мусить спочатку покласти, наприклад на стіл, а чоловік звідти забере, але не з рук. Щось схоже, але в послабленому вигляді є і в християнстві. Жінка із місячними чи у 40-денний період після пологів не може заходити в храм далі  тієї частини, що називається «приділ». Але релігія – це такий самий суспільний інститут, як і будь-який інший, тому він, звичайно, змінюється.

Хоча жодна релігія не любить говорити про те, що вона осучаснюється, бо вона має виглядати оплотом вічної стабільності, але насправді все змінюється. В християнстві, наприклад, в деяких напрямках вже дозволено висвячення жінок на священництво.

В сучасних православних храмах, звичайно, вже не дотримуються заборон на відвідування церкви жінок із місячними, хіба що дуже ригористичні православні або консервативні настоятелі досі дотримуються цих заборон. Взагалі, жінку з місячною кровотечою раніше не пускали до храму тому, що вона могла забруднити лави чи підлогу, і тим самим, дійсно, осквернити храм, але з точки зору сучасних засобів гігієни, це вже нереально. Тому сьогодні жінки користуються більшою свободою, – каже релігієзнавиця Анна Марія Басаурі Зюзіна.

В ісламі, за словами Саіда Ісмагілова, Муфтія духовного управління мусульман України Умма, «стан жінки в період місячної або післяпологової кровотечі вважається нечистим»:

Жінка в цей час знаходиться в стані ритуальної нечистоти. Жінка з місячними не відвідує мечеть, не молиться, не дотримується посту, не здійснює хадж, не читає Коран. Коли цей період закінчується, вона робить повне омовіння тіла, і з цього моменту вона вважається ритуально чистою і може здійснювати всі обряди. До речі, чоловік у стані ритуальної нечистоти (наприклад, не здійснив омовіння тіла після статевого акту) так само не може брати участі в ритуалах. Це не забобон, це було визначено релігійною традицією багато століть тому. В ісламі це розуміється не просто як чистота або нечистота тілесна, а й духовна також. Фізично ми очищуємось за допомогою чистої води, духовно – за допомогою молитви.

В ліберальному напрямі юдаїзму, – тим часом доповнює Анна Марія Басаурі Зюзіна, – вже створені молитви для відзначення початку перших місячних, і молитви, коли жінка вступає в менопаузу. Ідея полягає в тому, що нас, жінок, такими створив Бог, відповідно, якщо в юдаїзмі чоловік всіляко дякує Богові за блага, що Він йому дав, так само і жінці є, за що подякувати Богу. Бо перші і останні місячні в житті дівчинки чи зрілої жінки – це важливі віхи, що позначають перехід з одного стану в інший. Для релігійної жінки дуже важливо, щоб і в цьому її підтримувала релігійна громада, до якої вона належить.

Ставлення різних релігій до жіночої фізіології, в першу чергу, до менструацій, то дуже тонкий лід, щоб я його самовпевнено розтинала і розкреслювала своїми грубо заточеними ковзанами – я не знаюсь на біблійних писаннях чи сунах пророка Мохамеда, Торі чи текстах буддавачани, для мене під тою кригою надто темні і незнані води. Тож я навмисне вибираю знані мною береги і обтрушені від мулу забобон і маячні зрозумілі мені постулати. І в першу чергу той, що проголошує: Бог є любов. А любов – є прийняття, співчуття та емпатія. Прийняття кожної жінки з її місячною кров’ю, з брутальним чи ледь помітним ПМС, з глибоким клімаксом чи післяпологовою депресією. Співчуття її сумнівам, страхам, тривожності і болю.

Абсолютна емпатія до бажання жінки бути почутою, бути важливою, бути присутньою на мапі цього світу, бути прийнятою такою, якою вона є – зараз, в цю мить, а не тоді, коли минуть її «брудні місячні», зникнуть її «зайві кілограми» чи коли вона «заслужить» такий привілей. Бо насправді жінці нічого не треба «заслуговувати» – вона вже варта поваги, любові, терпіння, доброти і усіх тих чарівних плюшок, що їх патріархальне суспільство роздає за певні «заслуги», і то не завжди і не всім.

Бог такої всеосяжної любові мені дуже до вподоби. Можливо тому, що цей Бог – жінка?

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!