«Інтимна подорож, де на кону не стоїть ні майбутнє, ні минуле, а спільний час». Режисерка Селін Сьямма про фільм «Маленька мама»

від | Сер 1, 2022 | Фемкульт, Дивитися, Персони

Режисерка, відома своєю попередньою роботою «Портрет дівчини у вогні», розповідає про нову картину, яка виходить в українських кінотеатрах.

Нова стрічка режисерки Селін Сьямми «Маленька мама» 4 серпня виходить в обмежений прокат — подивитися її можна буде впродовж короткого періоду лише в обраних кінотеатрах.

Фільм демонструватимуть мовою оригіналу з українськими субтитрами. Перелік сеансів невдовзі з’явиться на сайті дистриб’ютора «Артхаус Трафік».

Сюжет картини розгортається довкола восьмирічної Неллі, яка допомагає батькам розбирати речі в будинку померлої бабусі. Вона допитливо вивчає околиці й раптом зустрічає в лісі ровесницю, з якою вони схожі, як близнючки. Нові подружки швидко з’ясовують, що є мамою і донькою, а одна з них перемістилась у часі.

«Маленька мама» — нова робота Селін Сьямми, відомої не лише як режисерка і сценаристка, але й фем-активістка. Кожен її фільм влучно репрезентує female gaze у сучасному кінематографі.

Світова прем’єра стрічки відбулася на Берлінале, а на Міжнародному кінофестивалі в Сан-Себастьяні робота отримала приз глядацьких симпатій.

Селін Сьямма

Напередодні української прем’єри ми отримали коментарі французької мисткині про її зворушливу картину, розробку історії та роботу з дітьми на знімальному майданчику.

Історія «Маленької мами» прийшла до мене, коли я писала «Портрет жінки у вогні». Її простота й очевидність переслідували мене, і я час від часу мріяла про неї як про дуже ніжне та ясне майбутнє. Так потрохи формувався фільм, сценарій якого я почала писати наприкінці міжнародного туру «Портрету». Наприкінці карантину у Франції, з думкою відновити написання сценарію в червні, я знову відкрила файл і наштовхнулася на першу сцену — прощання з мешканцями будинку для літніх людей. Тоді відчула, що фільм досі актуальний і, можливо, навіть актуальніший, ніж будь-коли. Не в останню чергу тому, що він про дітей.

За останні роки діти пережили разючу низку криз і колективних труднощів. Хоча політики ніколи офіційно до них не зверталися, діти чули, як світ гуде. Я вважаю, що важливо залучати їх, пропонувати їм історії, дивитися на них, співпрацювати з ними.

Фільм засновано на дуже простій ідеї про зустріч і дружбу між маленькою дівчинкою та її матір’ю в дитинстві. Я розглядала це як щось наділене магічною силою. У мене склалося враження, що я розмірковую над новою матрицею, що ця ситуація належить усім, а я збираюся надати їй свою особисту інтерпретацію. Уявити свої стосунки з матір’ю, якби та була дитиною, — це ідея, з якою може грати кожен, мріючи про власну історію переосмислення стосунків. Як механіка інтимності вона не має обмежень. Мені дуже сподобалося працювати над цією ідеєю, це було надзвичайно зворушливо та весело. Сподіваюся, фільм пронизаний цим ентузіазмом.

«Маленька мама» — це новий підхід до сюжету про подорож у часі. Інтимна подорож, де на кону не стоїть ні майбутнє, ні минуле, а спільний час. Подорож без машин чи транспортних засобів. Машина — це сам фільм. Монтаж переміщує персонажів і поєднує їх.

Обрання магічного кіно означає дотримання надзвичайної точності в межах уявної картографії. Попри відсутність такого досвіду, я відчувала, що ідеальним майданчиком для зйомок цього фільму стане студія. Логіка студійної зйомки підкріплювала цю ідею про примітивну й дуже грайливу форму кіно впевненістю у своїх вічних механізмах. Це дивна ідея — помістити фільм у коробку, в яку ви входите через двері. Це забавляє.

Робота в студії дозволила створити унікальний будинок, і я занурилася в цю можливість, яка дозволяє досягти найвищого рівня втручання. Думала про все, аж до вимикачів світла. Зараз йдеться про «нас», тому що краса створених декорацій залежить від залученості різних професій, а межі обговорень розширюються, залежно від сфери втручання. Мої бесіди з операторкою-постановницею Клер Матон були про килими, розмір вікон, шпалери, які ми створили відповідно до кольорової гами фільму. Будівельна робота захоплює, оскільки охоплює всі режисерські питання. Коли визначають довжину коридору, на карту поставлено ритм слідкувальної зйомки або персонажа. Це звук кроків у контакті з підлоговим покриттям.

Частково я відтворила помешкання моїх бабусь, об’єднавши їх. Це будинок, в якому ти пересуваєшся, як у квартирі, наприклад. Але я також прагнула створити інтимний простір у французьких інтер’єрах другої половини 20-го століття, якими їх пам’ятають.

Екстер’єри знімали в містечку, де я зростала. Там ми також багато у що втрутились. Ми постійно мали гербарій, щоб прикрасити ліс у вогняні осінні відтінки за нашим бажанням. Я провела чудовий тиждень, спостерігаючи, як дорослі люди будують хатинку в лісі мого дитинства.

Цей фільм не про якийсь конкретний час. Я хочу, щоб дитина з 2021 року, а також дитина з 50-х, 70-х чи 80-х років могла проєктувати себе у простір фільму. Тому ми прагнули створити спільне відчуття часу протягом кількох десятиліть. Робота над костюмами була вирішальною в цьому й заклала лінію, якій треба слідувати. Я взялася за цю роботу дуже рано, починаючи зі стадії сценарію, розглядала шкільні фотографії паризьких передмість, починаючи з 1950-х років і до сьогодні, щоб знайти спільне в дитячому гардеробі різних поколінь та віднайти його в реаліях сучасної дитячої моди. Робота над костюмами спонукала нас відмовитися від будь-якої патини чи примарної різниці між будинками сьогодення та минулого. Навіть у фільмі немає відчуття часу.

В центрі моїх рішень на всіх етапах створення фільму були діти-глядачі. Якщо я була не впевнена у виборі напряму, я запитувала себе: «Що зробив би Міядзакі?». Ми завжди вирішували на користь дитячого глядацького досвіду — аж до монтажу. І це не обов’язково найпростіший варіант. Навпаки, це могло означати вибір найрадикальнішого поетичного скорочення. Діти дивляться на художні твори абсолютно сучасно, вони не мають нашого культурного бекграунду і, відповідно, не піддаються його впливу. Це означає, що вони сприйнятливі до нових ідей та історій. Студійні анімаційні фільми чудово це зрозуміли.

Коли ви дивитеся на витонченість сценарію «Думками навиворіт» чи психоделічний ритм «Lego Фільму», розумієте, що вони звертаються до дуже спритних і надзвичайно сприйнятливих розумів.

Глибоко в душі я задумувала фільм як спільний досвід для дорослих і дітей. Він створений, щоб об’єднати людей, пропонуючи однакові можливості для залученості та відчуттів як для юних, так і для дорослих. Це спільний ігровий майданчик, як у двох героїнь. Це охоплює низку можливостей, оскільки також означає, що багато дорослих поведуть на фільм своїх батьків. «Маленька мама» намагається винайти нову форму циркуляції між поколіннями та людьми. Ось чому вона була задумана для великого екрана. Це колективний, фізичний досвід. Я сподіваюся, що люди по-іншому дивитимуться одне на одного, виходячи з кінотеатру.

Коли я писала сценарій, то запитувала себе: якщо я зустріну свою маму дитиною, чи вона буде мені мамою? Чи не буде натомість сестрою? Або подругою? Чи вона буде всіма ними водночас? Ці запитання породили своєрідну слабкість, яке свідчила про неспокій у серці фільму. Саме тоді стало зрозуміло, кого ми шукаємо на кастингу: матір і доньку могли б зіграти сестри. В оголошенні кастинг-директорки Крістель Барас це згадувалося як бажаний критерій, і ми отримали заявку від Жозефіни та Ґабріель Санс, із якими миттєво знайшли спосіб працювати та спілкуватися. Вони хотіли знятися у фільмі, і їхні батьки, зворушені історією, були готові супроводжувати їх у цьому.

Як завжди під час роботи з дітьми, я робила все на знімальному майданчику. Жодних репетицій, але щоденна зустріч, присвячена викликам режисури. Це був радикальний жест довіри до серйозності та таланту двох дітей. І я не помилилася. Це передбачає велику попередню підготовку до режисури, тим більше за законом час зйомки дітей коротший, але також необхідна надзвичайна концентрація в моменті. Я знаю, що в моєму розпорядженні дуже мало часу, щоб зняти сцену.

Я хотіла, щоб у кульмінації грала оригінальна пісня, яка б супроводжувала дитячі пригоди. Музика відіграє драматичну роль, оскільки це єдине, про що маленька Маріон запитує щодо майбутнього. Проєкт пісні народився з цієї репліки в діалозі. Я хотіла, щоб ми пограли у винайдення мелодії уявного мультфільму 80-х років. Ґрув і синтетичні звуки титрів нашого дитинства часто були насиченими, ті, що запам’яталися найбільше, мали авангардні амбіції. Я також хотіла мати хор, який би співав її, і щоб пісню виконували діти. Я пішла до свого давнього однодумця Жана-Батіста де Лаб’є (Para One) із цими ідеями. Мене зворушило ще на початку, що наша співпраця зображуватиме емоції дитинства і що ми пройдемо довгий шлях у дослідженні нашої спільної сентиментальності. Він запропонував основну мелодію невдовзі після того, як відкрив фільм. І ми одразу її прийняли. Потім він розробив багато мелодійних рядків, для яких я написала слова у майбутньому часі. Пісня викликає в уяві мрію з фільму (the dream of being a child with you — «мрію бути дитиною з тобою»), але також, сподіваюся, більшу мрію, яку несуть у собі голоси. Я хотіла, щоб пісня повністю належала фільму, але водночас була гімном чогось іншого, щоб супроводжувала дитячий марш протесту.

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!
«Кожного дня, щойно я прокидаюся, беруся за телефон, дивлюся, що відбувається вдома в Дергачах». Історія Маргарити Попової з циклу «Внутрішня міграція»

«Кожного дня, щойно я прокидаюся, беруся за телефон, дивлюся, що відбувається вдома в Дергачах». Історія Маргарити Попової з циклу «Внутрішня міграція»

Онлайн-журнал «Люк» запускає проєкт «Внутрішня міграція», присвячений...