Кравчиня з Парижа. Уривок з книги Джорджії Кауфманн

//
689 переглядів

Головна героїня роману Роза Кустачер створила велику модну імперію, у неї дар підбирати та створювати ідеальне вбрання для будь-якої події. Настав день, коли мала відбутися найважливіша зустріч у її житті. Вона так розхвилювалася, що вперше не знала, що вдягнути. Перебуваючи у своєму розкішному нью-йоркському помешканні, вона нарешті наважується відкрити історію свого життя, яке не завжди було таке яскраве, в достатку і комфорті.

Роза розповідає про своє дитинство у гірському італійському селі і що з нею сталося, коли сюди прийшли нацисти. Про втечу серед ночі, про надію і розбите серце у Швейцарії, про гламур і любов у Парижі. Про амбіції і провал у Ріо-де-Жанейро, про успіх і пошук себе в Нью-Йорку. Вона вперше дивиться на своє життя, яке минає у постійній втечі від травм війни, вперше розповідає про насильство, якого вона зазнала в ті важкі часи. Але тепер вона більше не буде втікати.

Книга «Кравчиня з Парижа» виходить у #книголав. 

Публікуємо уривок.

«Мило»

У мене є декілька видів мила. Одне — для ванни, друге — для інтимної гігієни, а третє — для душу. Руки я завжди мию саморобним милом із тваринних чи рослинних жирів. Хороше мило роблять на основі яловичого жиру, для ніжності додають оливкової олії, а кокосової — щоб воно добре пінилося. Решта — аромати й кольори — за бажанням. Звісно, моя люба, важливо, яке воно на вигляд і як пахне, і я з цим не сперечатимуся. Та важливіше, як після мила почувається моя шкіра. Якщо моя зовнішність — витвір мистецтва, то гладкість моєї шкіри — вершина мого творіння. Запитай сліпого, і він скаже тобі, що дотик — король усіх відчуттів. Для інтимної гігієни я, звичайно, обираю мило з мускусним ароматом, а душ приймаю з милом без запаху. Було б недоречно змішувати запах мила з ароматами кремів і парфумів.

Під час війни у нас не було таких розкошів. Інколи нам щастило отримати партію мила з Рима чи Мілана, але дуже-дуже рідко. Купатися завжди було розкішшю, навіть у багатші часи: ми стояли з лійками над кремово-білим потрісканим тазом і терли спини мочалками на холоді взимку чи у спеку влітку. Коли німці анексували наш маленький світ, запаси закінчилися. Тепер я не згадую це як трагедію, знаючи, який «тваринний» жир нацисти використовували для того мила.

До війни мама теж робила мило, яке час від часу нагадувало їй про її маму. Під час війни це було одним з її обов’язкових завдань. Щоразу, коли хтось із нас ішов у ліс і знаходив на землі березові гілки — єдину місцеву тверду деревину, ми забирали їх додому, щоб спалити до попелу. А якщо мама приносила з долини шматки дуба чи каштана, вона сяяла від щастя.

Ми з сестрою мусили замітати холодний попіл з вогнища й висипати його в спеціальне відро на кам’яній платформі. Коли воно було повним, мати смикала батька, щоб він приніс його, і заливала попіл дощовою водою, яку збирала в інше відро. Рідкий луг, коричнева густа жижа, якої краще було не торкатися, невдовзі витікала через отвір у підставлене відро. Ми з Крістл відшкрібали кожен шматочок ялового чи поросячого жиру від порожніх тарілок візитерів і складали його у велику чашу для молока. Потім мама кип’ятила цей жир у широкій металевій каструлі, додаючи трохи води, відшкрібаючи залишки м’яса та кісток. А коли жир ставав рідким і прозорим, додавала луг. Затим ми розкладали дерев’яні формочки для мила довгими рядами на кухонній робочій поверхні. Кожна формочка була унікальна, вирізьблена місцевими умільцями довгими зимовими вечорами. Мама ніколи не додавала аромату. Мило, яке вона виготовляла, було гладким і твердим. Ми мили ним посуд, прали білизну й користувалися ним у ванній. Наш одяг, посуд і ми самі — все однаково пахло воском. Однак те мило виконувало свою роботу — воно робило нас чистими.

Варто зауважити, що після зґвалтування я ще довго не могла отямитися. Сержант залишив мене у стійлі зі свинями просто-таки заціпенілу — я не могла ні рухатися, ні плакати. На відміну від самого акту, який я дуже добре пам’ятаю, декілька годин після нього минули, мов у тумані. Не знаю, чи довго я лежала на соломі, ніби розібрана лялька, та зрештою все-таки підвелася й пішла через бар нагору у ванну. Я намилювалася знову й знову, потім змивала піну, набираючи таз за тазом, лійка за лійкою; обливалася, намилювалася, знову пінила мило й змивала його, вся в синцях і ледь стоячи на ногах. З першою порцією води з мене вийшла кров і сперма, але я не могла зупинитись. Я хотіла змити не лише його липкі сліди на мені, моїй шкірі та в мені, але й спогади про нього.

Такою мене застала мама: голою в тазі у ванній, із мочалкою в одній руці й невеличким змилком в іншій. Здавалося, мене вона не бачила, бо зауважила тільки мило:
— Що це ти робиш? — вигукнула вона з неприхованим роздратуванням. — Я тільки вчора його дістала!
Досі не розумію, чому вона не побачила, що з моїх очей течуть сльози, а тіло в синцях і тремтить. Замість цього мама рушила повз таз і відкрила кран, навіть не дивлячись у дзеркало. Вона завжди, завжди була дуже зайнята чи занадто неуважна, щоб допомогти мені.
— То ти вдягатимешся чи ні? — різко запитала вона, вихопивши в мене змилок, щоб помити руки й умитися. — Збирайся й виходь. Сьогодні буде людно.

Замість спуститися, я пішла в ліжко й не вставала впродовж наступних трьох днів — просто лежала, змучена, неспроможна заснути, не воліючи їсти, весь час плачучи, і все. Мама принесла супу, торкнулася мого лоба й насупилася. Батька я не побачила жодного разу.

На третій день, коли ресторан був закритий на обід, домом наче пронеслася шарова блискавка. Мої батьки були на кухні, але від їхніх криків трусилися дерев’яна підлога й стіни. Мамин вереск змішався із дзеленчанням металевих горщиків і каструль. А потім запала тиша. Довга тиша, перш ніж двері прочинилися й зачинилися, а потім стало чутно, як мати тупотить угору по сходах. Потім вона зупинилася біля моєї кімнати й ледь повернула ручку. Мені вже ніколи не дізнатися, чи то вона опановувала себе після нападу злості, чи долала відчуття провини, але я виграла час, щоб повернутися спиною до дверей. Нарешті вони зі скреготом прочинилися.

— Пробач, — промовила вона придушеним голосом, якого я раніше ніколи не чула. — Я мала би зрозуміти.
Я мовчала, лишень слухаючи її важке дихання. Затим вона зітхнула і сказала:
— Попрошу батька, щоб змазав засуви, — і пішла вниз по сходах прибирати кухню.