Твоє місце – по інший бік вулиці, або Куди подітися чоловікам у фемінізмі

від | 23.12.2021 | Дівчина говорить, LMillustrated

Час читання: ( Кількість слів: )

Мало того, що слова «чоловіки» і «фемінізм» уперше в моєму житті перетнулися в одному реченні, то я про них ще й цілу статтю вирішила написати. 

Зізнаюся на старті, я не прихильниця ідеї, що жіночий рух неможливий без участі в ньому чоловіків. Ба більше – я переконана, що сьогодні ЗМІ нерідко знецінюють зусилля жінок, зосереджуючи свою увагу на парубоцтві, яке несподівано усвідомило, що жінки потребують таких самих прав. 

Як відбувається знецінення? Дуже просто: жінки десятки років з усіх-усюд кричать про потребу захищати їх від гендерно зумовленого насильства – і все повз. Натомість, коли на вулицю з цим же закликом виходять їхні сини, друзі чи бойфренди, суспільство реагує: ЦЕ Ж ЧОЛОВІК СКАЗАВ! І хоч як мені хочеться писати про це сотні текстів – сьогодні про інше.

Так, я не думаю, що чоловіки – ключові персони у боротьбі за права жінок. Водночас, звісно ж, і не маю наміру силою проганяти тих, які готові захищати своїх сестер і дружин від патріархального тиску. Отож зараз я, злобна радикальна феміністка, буду казати, що чоловікам можна, а що – ні (так, відновлюємо рівновагу у світі).

По-перше, ніколи не кажіть «не всі чоловіки такі». Для кращого сприйняття поясню: ця фраза звучить подібно до «не всі автівки потрапляють в аварії». О так! Не всі, але ж ти ніколи не вгадаєш. Себто так, не всі чоловіки ґвалтують і аб’юзять своїх партнерок, не всі вони домагаються підлеглих жінок на роботі, не всі кетколять дівчат у парках. Не всі. Але чому я маю здогадуватися, хто з сотні виявиться тим самим *знаєте ким*? Ніколи такого не було – аж ось знову всю відповідальність покладають на жінку, угу, щось нове. 

Колись мій товариш під одним із болісних для мене дописів залишив коментар: «Не можна так фокусуватися на поганому…» Далі було ще кілька речень, але першого мені цілком вистачило. Тому, по-друге, ніколи не слід казати чогось подібного. Такі висловлювання звучать десь нарівні з «Яка депресія? Поїж солодкого!» Не фокусуватися на поганому? Клас, ще один чоловік прийшов знецінити мій досвід, наплювати на переживання й додати дрібку газлайтингу (ніби до того його було мало навколо). Але загалом він, як ви могли здогадатися, за рівні права, авжеж. 

«Чоловіки теж зазнають насильства» – це третє табу. Ні, я жодним чином не заперечую той факт, що чоловіки зазнають насильства! Найчастіше, щоправда, від інших чоловіків, але це ніяк не робить його прийнятним. Лихо стається тоді, коли цю репліку використовують як контраргумент. Типовий діалог:

 – Я виступаю за захист жінок, які зазнали насильства. Там страшна статистика, якщо аналізувати. Фактично кожна третя в дорослому віці…

Чоловіки теж зазнають насильства!
Так, але…
–  Якщо ти захищаєш тільки жінок, то це сексизм!

Усвідомлюєте абсурдність? Дуже сподіваюся!

Але «не будемо фокусуватися на поганому». Поговорімо про те, що чоловіки справді можуть зробити, щоби висловити свою підтримку жінкам навколо? Я здивую вас простотою відповіді: визнати їхній досвід. Замість «чоловіки теж…» чи «ти перегинаєш…» – банальне «мені шкода, що тобі довелося це пережити» або «як я можу допомогти тобі впоратися з цим?» 

Якщо хочете підтримати жінок – не знецінюйте їхні переживання навіть тоді, коли вам здається, що насправді «все не так страшно». Не натягуйте на себе їхній досвід і не кажіть, що до вас теж колись залицялася офіціантка в барі. 

Зрештою, відслідковуйте у своїй поведінці дії, які можуть лякати чи травмувати. Йдеться не обов’язково про насильство. Просто часом найкраще, що ти як профемініст можеш зробити, – це перейти на інший бік вулиці, аби вона не переживала цей страх знову…

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Читайте також

Харчові травми війни: як будувати відносини з їжею і не нашкодити собі

Харчові травми війни: як будувати відносини з їжею і не нашкодити собі

«Дуже сильно весь цей час хотілося хліба, — згадує моя приятелька Катерина, яка із сином у перший же день війни опинилась в окупації на Чернігівщині. — Ми потроху вже почали готувати їжу на вогнищі, хоча над нами постійно...

Дніпро. Навіщо ми говоримо про війну? Розмова з рідним містом

Дніпро. Навіщо ми говоримо про війну? Розмова з рідним містом

А зранку випав сніг. Крижані сльози неба падали на зруйновану багатоповерхівку, на зруйновані життя, омиваючи їх, вкривали саваном загиблих, припорошували білим форму ДСНС, поліцейських і медпрацівників. До Дніпра я...

«Суспільство звикло бачити лисих чоловіків — вони є у культурі чи кінематографі, а от жінок…»: Три історії жінок з алопецією 

«Суспільство звикло бачити лисих чоловіків — вони є у культурі чи кінематографі, а от жінок…»: Три історії жінок з алопецією 

Вони називають себе «алопетянками», експериментують із зовнішністю, кидають виклик конвенційній красі та мріють, щоб за...