Сексуальні домагання у військовій галузі в Україні. Результати дослідження

/
453 переглядів

В Україні презентували масштабне дослідження «Невидимий батальйон 3.0. Сексуальні домагання у військовій сфері в Україні», яке стало логічним продовженням попередніх соціологічних досліджень «Невидимий батальйон: участь жінок у військових діях в АТО» та «Невидимий батальйон 2.0: повернення ветеранок до мирного життя».

За останні роки війни на сході України зросла увага до проблематики гендерної рівності у військовій галузі та становища жінок в армії. Спостерігається поступове збільшення кількості жінок у Збройних силах України та військових закладах вищої освіти.

«Жінки стають більш видимими у секторі безпеки й оборони, серед активісток і ветеранів АТО/ООС. Водночас ще більшу увагу привертає проблематика дискримінації жінок у військовій галузі. Не менш актуальною є саме тема гендерного і сексуального насильства, яка табуйована і недостатньо вивчена», – пише Тамара Марценюк, доцентка кафедри соціології НаУКМА, гендерна експертка Української Гельсінської спілки з прав людини.

Постраждалі від сексуальних домагань у військовій галузі наважуються говорити про це і відстоювати свої права у суді. У грудні 2018 року лейтенантка Валерія Сікал звернулася до військової прокуратури із заявою на свого командира стосовно сексуальних домагань. Слідство у справі затягнулося, тому міжнародна правозахисна організація «Amnesty International Україна» почала займатися цим випадком. Справа Вікторії набула великого розголосу у ЗМІ.

Мета кампанії «Невидимий батальйон 3.0. Сексуальні домагання у військовій сфері в Україні» – дослідити проблематику сексуальних домагань і запропонувати ефективні рішення для покращення цієї ситуації у військовій галузі, спираючись на західні зразки й досвід країн НАТО, допомогти українському війську запровадити світові стандарти безпеки і протидії сексуальним домаганням.

Сексуальні домагання у військовій галузі в Україні. Результати дослідження

У межах проєкту було проведено анонімне онлайн-опитування серед військовослужбовиць і військовослужбовців та ветеранок і ветеранів та серію глибинних інтерв’ю. Крім того, у рамках дослідження провели 18 експертних інтерв’ю та проаналізували висвітлення проблематики сексуальних домагань у військовій галузі в ЗМІ.

Анонімне онлайн-опитування серед військовослужбовиць і військовослужбовців показало, що більшість чоловіків-респондентів ніколи не стикалися з проявами дискримінації за ознакою статі на робочому місці.

Натомість переважна більшість жінок «кілька разів» стикалися з проявами дискримінації за ознакою статі на робочому місці у військовій галузі.

Майже половина жінок вказала, що відчували упереджене ставлення на робочому місці. Серед них кілька разів — 42% та часто — 21%. Про гірше ставлення більше повідомляють військові зі статусом ветерана або ветеранки: 35,5% опитаних із цієї категорії зауважують, що часто помічали гірше ставлення до себе через стать.

Лише 1/6 жінок ніколи не стикалися з поблажливо-зверхнім ставленням через свою стать.

Серед досліджуваних видів сексуальних домагань та сексуального насильства на робочому місці опитані респондентки та респонденти найчастіше стикалися з такими (хоча б один раз і більше):

65% відповіли, що їх розглядали так, щоб це їх бентежило;
62% опитаних показували сексистські чи двозначні матеріали;
62% зазнавали небажаних спроб залучити їх до розмов про секс;
60% опитаних присвистували чи сексуально гукали;
52% зазнавали доторків, які їх бентежили.

Сексуальні домагання у військовій галузі в Україні. Результати дослідження

Результати дослідження демонструють, що близько третини опитаних військовослужбовців хоча б один раз стикалися з різними проявами шантажу на сексуальному ґрунті на робочому місці. Переважно це були саме жінки, частіше віком від 30‑ти.

Найчастіше сексуальні домагання вчиняються особами вищими за рангом. За результатами опитування, 41% респондентів та респонденток зазнавали сексуального домагання від свого керівництва і 38% — від вищих за рангом осіб, які не є їхніми безпосередніми керівниками.

Більшість опитаних зазначають, що нікого не повідомляли про домагання стосовно них (53%). Найчастіше подібні звернення отримували близькі друзі та члени родини (22%), а також колеги (21%), керівництво (11%). Ще менше респондентів звертаються до психолога у підрозділі (8%) та медпрацівників (1,5%). Жоден із опитаних респондентів/ок не повідомляли стосовно домагань до поліції та працівникам гарячої лінії для жертв насильства.

За даними опитування серед населення було виявлено, що більшість (56%) вважають за доцільне робити публічними випадки із сексуальними домаганнями в ЗСУ, адже це може допомогти привернути увагу керівництва і громадськості та зменшити рівень дискримінації у військовій галузі країни.

Приблизно п’ятій частині респондентів і респонденток складно відповісти на це запитання. Жінки більшою мірою (27%), ніж чоловіки (20%), підтримують ідею публічності через те, що постраждалі матимуть можливість домогтися справедливості. Натомість чоловіки майже вдвічі частіше, ніж жінки, переживають за імідж ЗСУ, тому виступають проти публічності.

20% респондентів і респонденток вважають, що сексуальні домагання — це важлива, але замовчувана проблема ЗСУ. Жінки частіше (15%), ніж чоловіки (10%) зазначали, що проблема сексуальних домагань не вирішується ефективно. Чоловіки частіше (10%), ніж жінки (6%) виражали думку, що проблема сексуальних домагань не є першочерговою. Також більше опитаних чоловіків (18%), ніж жінок (11%), зазначили, що проблема сексуальних домагань у ЗСУ є удаваною.

«Проблеми сексуальних домагань не є специфічними для Збройних сил України, й сексуальні домагання мають місце в інших арміях світу, в Україні ситуація вирізняється браком ефективних інституційних механізмів попередження та протидії сексуальним домаганням. Переважно про сексуальні домагання та факти дискримінації щодо себе жінки не повідомляють і майже ніколи не звертаються до командування та поліції. Зараз, за загальним правилом, постраждалі від сексуальних домагань можуть звернутися до свого командира, проте якщо він сам і є кривдником, перебуває з ним у гарних відносинах або залежить від нього, шанси на фіксування та розгляд скарги мінімальні. Гарячі лінії військових структур не є конфіденційними чи анонімними — вони збирають інформацію про постраждалу і передають її тому ж таки командиру, тому постраждалі уникають користуватися цим механізмом. Через відсутність ефективних формальних методів проблема домагань час від часу вирішується чи попереджається симптоматично та неформальними методами — втручанням свідків, пошуком допомоги у чоловіка, спробами встановити хороші стосунки із високопосадовцями, щоб вони захищали, застосуванням зброї»? – пише у висновках Ганна Гриценко, випускниця кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА), незалежна гендерна експертка.

У висновках дослідження також йдеться про те, що питання сексуальних домагань у військовій галузі недостатньо врегульоване на рівні законодавства. Бракує чіткої усталеної термінології, ефективного механізму реагування на випадки сексуальних домагань, системного інформування про неприпустимість поведінки, яка може бути розцінена як сексуальні домагання, та відповідальності за неї.

Повний текст дослідження. 

В публікації використані фотографії, які зроблені спеціально для проєкту «Невидимий батальйон 3.0. Сексуальні домагання у військовій сфері в Україні». Фотографка – Клеопатра Анферова