За даними минулих років, в України трохи більше мільйона, а це 2% від усього населення, тих, хто сповідує іслам. Серед мусульманських жінок є й ті, хто бореться за права і називають себе феміністками. Ми поспілкувалися з дівчатами, які розповіли, як вони прийшли до ісламу та фемінізму, а також із якими проблемами стикаються на своєму профеміністичному шляху.
Аліна Смутко, фотожурналістка прийшла в іслам поступово, майже чотири роки тому. За її словами, під час Рамадану (місяць обов’язкового для мусульман посту – прим. DIVOCHE.MEDIA) їй потрапив до рук переклад смислів Корану, після прочитання якого вона задумалася – написане до душі. Дівчина розповідає, що якийсь час вивчала іслам детальніше, також вчилася читати намаз (молитва – прим. DIVOCHE.MEDIA) до того, як прийняла іслам остаточно.
Світ несправедливий до жінок
«Я росла у сім’ї, де твою думку враховували незалежно від статі. Мама і тато однаково тяжко працювали, і однаково вкладалися у моє виховання. Тато міг спокійно пояснювати, як влаштований карбюратор. І ніхто не говорив мені «ну ти ж дівчинка», коли я приходила додому зі збитими колінами, бо лазила із хлопцями по деревах і впала, – розповідає Аліна. – Тож мене навпаки дивували порядки в інших сім’ях, де тебе обмежували через твою стать. Наприклад, чомусь дівчатка вивчали на уроках праці вишивку, хоча різьба по дереву мені була б більше до душі. Я краще за деяких своїх однокласників вміла стріляти і не могла зрозуміти, чому хлопчикам не стали б в пригоді знання з медицини – надання першої допомоги при опіках, яку викладали у школі тільки дівчаткам. Далі вже я побачила наскільки світ загалом несправедливий до жінок. Не лише в оплаті праці чи суспільній дискримінації. Жінок вбивають лише за те, що вони жінки, тримають у рабстві та експлуатують. Щоразу мене це дуже глибоко шокує. Може, у такі моменти вже я й усвідомила себе феміністкою, якою, напевно, я була завжди».
На думку Аліни, складно говорити про якийсь окремий «ісламський фемінізм». «Якщо ви вважаєте жінку людиною – вітаю, ви вже фемініст/ка. А чи вірите ви при цьому в Бога, це вже інше питання», – впевнена вона.
«Загалом, те, що я нині спостерігаю у релігійних та фемдискусіях, то вимальовується, що ісламський фемінізм – це боротьба за права жінок у рамках шаріату (звіт релігійних і правових норм – прим. DIVOCHE.MEDIA). Тобто для ісламу – це не якась нова річ, і виокремлювати її у фемінізм, може, навіть і не варто. Бо слідування шаріату і зокрема правам людини у його рамках – це щоденний обов’язок кожного мусульманина. Проблема у тому, що в глибоко патріархальних суспільствах, є свої непропрацьовані проблеми, зокрема зав’язані на постколоніальній культурі, травматичному воєнному досвіді, які зазвичай і виливаються у порушення прав менш захищених верств населення – жінок, дітей, старих. Тому боротьба жінок за свої права у мусульманських країнах так гостро стоїть і так болісно рефлексується.
Особливості такого прошаріатського фемінізму полягають у тому, що базово ми не говоримо про абсолютну рівність між чоловіком і жінкою, бо це неможливо, щонайменше через тілобудову. Аллах створив чоловіка і жінку відмінними одне від одного і тому надав кожному особливі права й особливі обов’язки. Багато із цього тісно пов’язано із дітонародженням, яке недоступне чоловікам, тому накладає на них інші обов’язки (доки жінка виношує-народжує-вигодовує малюка, чоловік має задовольняти базові потреби у безпеці, це те, щоб ми назвали «оберігати жінку», коли вона у такому вразливому статусі); із особливостями функціонування наших організмів загалом.
Шаріат забороняє статеві стосунки у період менструації, бо це може завдати жінці фізичного болю. Так само жінка не молиться у цей період – теж полегшення у практикуванні, передписане Аллахом. Шаріат не зобов’язує «слабшого» виконувати обов’язки «сильнішого», бажаючи тим самим не ускладнювати життя усім. Але шаріат не обмежує ваше бажання, наприклад, заробляти гроші, якщо ви жінка, чи піклуватися про дітей, якщо ви чоловік. Відкрию таємницю: це обов’язок мусульманина-чоловіка – піклуватися про дітей будь-якого віку. Зокрема, змінити памперс (сміється)», – каже вона.
За словами Аліни, феміністки-мусульманки часто наголошують на тому, що їхні права «не вигадані людиною», вони створені Богом і передані пророками, аби люди їх дотримувалися. Тож це не ідея чи політична течія, це основа життя кожного вірянина в щоденних ритуалах, ставленні – не порушувати прав одне одного й допомагати їх реалізовувати.
Дівчина говорить, що, коли озвучуєш «мусульманка-феміністка», тебе всі біжать закидати помідорами. А коли сідаєш за стіл і починаєш пояснювати – виявляється: «Ой, ми теж так думаємо».
За словами Аліни, більшість мусульман та мусульманок впевнені, що фемінізм – це оголені жінки у вінках із плакатами. «А феміністки впевнені, що мусульманки – це залякані патріархальним укладом неосвічені жінки. Тяжко пояснити і тим, й іншим, що це не так, – говорить вона. – Скажу, що майже всі мусульманки так чи інакше – феміністки (за такий вислів я можу лопатою тонни хейту потім відгрібати у коментарях, але все ж), якщо вони дотримуються шаріату. І мусульмани теж. Просто ми бачимо у цьому слові не те, що там є».
Бути профеміністом не соромно
Аліна говорить, що підтримки в українському мусульманському суспільстві ідей фемінізму немає. Вона впевнена, що деякі мусульмани дуже упереджені до будь-яких «феміністичних» віянь, вважаючи це проявом впливу «західного світу», який начебто прагне зруйнувати іслам. Це пов’язано із багатьма різними процесами, які нині відбуваються в мусульманських країнах і мусульманських спільнотах немусульманських країн, із політичними баталіями і релігійними дискусіями інших рівнів, де тема прав жінок просто опинилася на перехресті та стала інструментом впливу.
«Мусульманки, які мають прогресивні погляди на релігію та суспільство, беруть справу у власні руки, переосмислюють, рефлексують, підбурюють інших до цього. Залучають чоловіків, які теж мають бути пліч-о-пліч із жінками у цих процесах. Таких не багато, але, думаю, це змінюється з часом», – сподівається дівчина.
За її словами, в Україні серед чоловіків-мусульман, зокрема серед релігійних авторитетів, є дуже прогресивні профеміністично налаштовані, які своєю працею щодня роблять багато для повернення мусульманкам їхніх шаріатських прав, для підтримки жінок загалом, для розвінчування міфів про мусульманок, надають жінкам майданчики й можливості для самовираження й саморепрезентації. «Мало, але є. Їхня діяльність важлива у ключі того, що це робить «чоловік» – унаочнення того факту, що підтримувати жінок можуть не лише самі жінки, що бути профеміністом не соромно, і не проти ісламу, а навпаки», – каже вона.
Крім того, дівчина не бачить підтримки від фемспільнот. «Я її не дуже бачу, якщо чесно. Але може я погано дивлюся (сміється)», – говорить вона. За словами Аліни, є загальна тенденція звинувачувати мусульманок у тому, що вони носять хіджаб, який вважають символом пригноблення. Вона сподівається, що ця ідея скоро стане маргінальною, адже в тих, хто хоча б зробив спробу розібратися, що таке хіджаб, такі упередження зникають. Вона додає, що також є закиди із ксенофобським присмаком, які базуються на поверхневому тлумаченні висмикнутих рядків із Корану.
Як не парадоксально, але мусульманки стикаються з такою проблемою, як право на носіння хіджабу. «Колись мій чоловік, який не був мусульманином, дуже дивувався, чому у Франції заборонено приходити на пляж у буркіні (купальний костюм для мусульманок – прим. DIVOCHE.MEDIA), адже це схоже на звичайний костюм для дайвінгу. Це страшенне лицемірство – заборонити одягатися людям під приводом «тут усі роздягнуті» у світських демократичних країнах. Якщо ти не хочеш бути голим, ти – правопорушник. Правда, абсурдно?», – дивується Аліна.
Сама дівчина не стикалася із дискримінацією через хіджаб. «Напевно тому, що я працюю у «демократичній» галузі, де кожен одягається як зручно, хоча мої знайомі – так. Їм відмовляють у роботі – не прямо, натяками, але це було очевидно саме через хіджаб. Або не дозволяли на робочому місці читати намаз. Це один-два рази на день, максимум три з п’яти намазів випадуть на робочий час, по дві-три хвилини – тобто швидше, ніж ми на перекур бігаємо чи на каву», – каже Аліна.
«На мене просто іноді косяться скінхеди у метро. Кілька разів погрожували на вулиці. Але загалом до мого зовнішнього вигляду люди ставляться адекватно, й у столиці, й у маленьких містах. Бувають незручні запитання, але я звикла. Люди так дізнаються про щось і перестають цього «щось» боятися. Якщо так на одного ісламофоба у цьому світі стане менше, я готова терпіти незліченну кількість незручних запитань», – розповідає вона.
Аліна каже, що для підтримки жінок намагається імплементувати якісь ідеї у своє оточення, дискутує, шукає докази й релігійні аргументи. Зізнається – раніше дуже агресивно вела «перемовини», але нині за можливості знижує градус у розмові й доносить опоненту, що всі «на світлій стороні».
«Намагаюся власним прикладом показувати, якою може бути мусульманка – заробляти собі на життя, виховуючи сина, мати фах, вищу освіту, займатися спортом і водночас вільно практикувати свою релігію. Звісно, знайдуться шейхи, які скажуть, що взагалі виходити жінці з дому – це харам (гріховні діяння, заборонені в ісламі, – прим. DIVOCHE.MEDIA), тримати гроші у руках – харам, носити одяг, який за формою не нагадує намет, – харам, але, здається, уже всі усвідомили, що ідеї на зразок доктрин Талібану не мають із ісламом, окрім зовнішньої мішури, нічого спільного», – каже відверто Аліна.
Дівчина відкрито виступає проти практик жіночого обрізання та вбивств честі, також намагається фінансово підтримувати організації, які з цим борються.
Голова мусульманської правозахисної організації «Разом із законом» Вікторія Нестеренко прийняла іслам весною 2017 року. Вона тоді подорожувала і зацікавилася новою для себе релігією, перебуваючи на Шрі-Ланці. Пізніше почала більше читати, вивчати релігію і нарешті зрозуміла – це її.
Спочатку був фемінізм
Проте спочатку все ж таки був фемінізм. «Раніше я не поглиблювалася і не вважала себе феміністкою. Так, я відстоювала права. Мене тригерило, коли я читала новини чи чула про порушення прав жінок. Плюс вплинули мої стосунки з колишнім чоловіком – він був аб’юзером. Але тоді я цього ще не розуміла», – говорить Вікторія.
Вона наголошує – часто жінки не усвідомлюють, що можуть бути жертвами насильства – фінансового чи психологічного. Уже після розлучення дівчина розставила для себе пріоритети, а пізніше, коли почала читати профеміністичну літературу, зокрема вивчати ісламські джерела про права жінок, стала позиціювати себе як феміністка.
На її погляд, іслам, із одного боку, трактується на угоду чоловіків. За віровченням, першим Бог створив чоловіка, Адама, а з його ребра – жінку, відповідно до цього чоловік є намісником на землі та йому підпорядковується все, що навколо. З другого боку, за словами Вікторії, до ісламу не було релігії, яка б окреслювала чіткі рамки жінок, чоловіків і суспільства загалом.
«Коли я почала вивчати іслам, зрозуміла, що він орієнтований на права жінок. Наприклад, в ісламі жінка може зберегти своє прізвище, виходячи заміж, – це зберігає її рід. Це про фемінізм. Жінка може не голити ноги. Це про фемінізм. Жінка має право на своє фінансування. Це про фемінізм. Вона може працювати, навчатися», – ділиться Вікторія.
Однак вона наголошує – чоловік має право голосу: «Візьмемо звичайні, не мусульманські, родини, там чоловіки часто щось забороняють. Якщо брати сімейний уклад, незважаючи на те, яку релігію сповідують, мені здається, звичайні сім’ї більш патріархальні, ніж ісламські. Але й в ісламі є такі випадки, коли чоловік вважає: «Як я сказав, так і має бути, тому що так каже релігія». Тут вже залежить від того, чим керується конкретна людина. Найчастіше у звичайних сім’ях люди користуються своїми принципами, нормами, традиціями, в ісламі – релігією», – розповідає вона.
Дівчина пояснює, що права жінки прописані в Корані, суні Пророка, хадисах Пророка (священний переказ історії ісламу, викладений у формі розповідей про вчинки й висловлювання пророка Мухаммада, прикладів із його життя, його слів й оцінки з різних питань віри та життя – прим. DIVOCHE.MEDIA). Крім того, є іджтихад факихів (праця ісламських богословів-правників – прим. DIVOCHE.MEDIA), коли збирається рада вчених-улемів, вони розглядають нагальні питання, наприклад, чи може жінка подорожувати сама.
Декілька років тому в Саудівській Аравії жінкам дозволили подорожувати самим – без опікунів. «Світ, часи, суспільство змінюються, і життєві питання в ісламі з часом теж змінюються. Єдиним сталим залишається релігія, віровчення», – каже Вікторія.
Дівчина пояснює, що в ісламі є два основні напрямки фемінізму, але вони ніде не зафіксовані, це відносно нові течії.
«Є гендерний джихад, він про рівність – жінка релігійна і в суспільстві абсолютно рівна з чоловіком. Це трохи виходить за рамки ісламу, порушує його. Якщо ми говоримо про ісламський фемінізм, який відстоюю я, – це збереження прав жінки в ісламі, не порушуючи норм, а також викорінення традицій народів», – ділиться Вікторія.
За її словами, до ісламу існували традиції народів, які настільки сильні, що досі практикуються, навіть ті, які суперечать ісламським нормам. Сюди належить жіноче обрізання. Наприклад, на Кавказі, який вважається мусульманським, закликають жінок боятися Аллаха, одягатися, закриваючи аврат (частина тіла, яку мусульмани зобов’язані прикривати перед іншими людьми – прим. DIVOCHE.MEDIA), але чоловіки нехтують своїми обов’язками. «Для мене це подвійні стандарти, я цього не розумію. Якщо ви себе називаєте мусульманами, будьте нормальними мусульманами, виконуйте свої обов’язки і дотримуйтесь прав», – обурюється Вікторія. Вона впевнена, що традиції мають сильний вплив на суспільство, і більшість феміністок в ісламі борються за те, щоб ті традиції вкорінилися.
Також в ісламі є феміністки, які борються за повне рівноправ’я. Вони хочуть виконувати релігійні обряди, які не дозволені для жінок. У деяких країнах є жінки, які вважаються імамами (духовна особа, що керує відправою у мечеті, головний мулла в мечеті – прим. DIVOCHE.MEDIA) в мечеті. Однак відповідно до релігії – це неправильно.
Вікторія пояснює, що у виконанні обрядів є деякі моменти, наприклад, коли у жінки менструація, вона звільняється від молитви, також вона не може проходити перед людиною, яка молиться, це порушує молитву. Імам стоїть попереду всіх людей. Якщо у жінки, яка стоїть перед людьми, починається менструація, молитва всіх вважається недійсною. «Це значущий момент, тому що молитва – один із найважливіших стовпів ісламу», – говорить Вікторія.
Права жінки – це і є фемінізм
За її словами, феміністок-мусульманок в Україні дуже мало. «Особисто у мене до десяти знайомих, які називають себе феміністками». Але тих, хто підтримує права жінок, набагато більше. Просто вони не позиціюють себе феміністками. Тому часто можна побачити, що використовується інша термінологія – це просто право жінки в ісламі або релігійні права. Ну, окей. Але права жінки – це і є фемінізм», – впевнена Вікторія.
Дівчина говорить, що бути феміністкою в Україні досить безпечно, але їй двічі погрожували, одного разу навіть шаріатським судом, якого у світі зараз фактично не існує. Вікторія пояснює, що умовно це означає, що збирається консиліум під головуванням імама або шейха, і вони вирішують, що ти маєш зробити – покаятися чи виплатити якусь суму. «Відповідно до законодавства України – це самосуд, який заборонений», – каже Вікторія.
Однак вона не вірить у реальність цих погроз і не боїться за себе: «Я знаю, що ці люди звикли лише гортати стрічку у фейсбуці і жодних радикальних дій вони робити не будуть, тому що бояться. У мене є підтримка моїх друзів і знайомих і це люди з мусульманської спільноти».
«Мені особисто хотілося, щоб мусульманська спільнота не реагувала так гостро на слово «фемінізм». Тому що дуже часто плутають поняття «гендерного джихаду» і «ісламського фемінізму». Ісламським фемінізмом можна вважати те, що в рамках. Відстоювати права жінки в ісламі – це нормально. А гендерний джихад можна порівнювати з радикальним фемінізмом. Мені шкода, що люди у нас необізнані, стрижуть всіх під одну гребінку», – продовжує вона.
Боротися за право носити хіджаб
Є багато прикладів, коли мусульманським жінкам доводиться відстоювати право на носінні хіджабу. Подібні випадки були й в Україні. «Коли прийняла іслам, я, звичайно, трохи боялася, як суспільство відреагує, що спочатку ходила без хіджабу. Елементарно я думала, якою буде реакція консьєржки. Зазвичай думають, що вийшла заміж і довелося одягнути хіджаб», – згадує свій досвід Вікторія.
Вона розповідає, що було багато випадків, коли дівчатам у хіджабах казали щось на вулиці, іноді буває доволі різка реакція. Також був випадок, коли через хіджаб забороняли навчатися в університеті. Однак Вікторія зазначає, що відкритої агресії від суспільства немає, хоча було декілька разів, що з дівчат зривали хустку.
Іноді виникають проблеми з документами, коли необхідно надати фото. Зараз найчастіше подібні випадки трапляються під час отримання диплому. Раніше виникали проблеми з фото на паспорт, з оформленням документів, що посвідчують особу. Але з кінця 2019 року це питання врегульовано – зараз можна фотографуватися в хіджабі.
«Все залежить від того, в який паспортний стіл ви потрапите і від компетенції співробітника, який може не знати законодавства і думати, що не можна фотографуватися в хіджабі», – пояснює Вікторія. За її словами, до правозахисної організації звертаються мусульманки з Одеської, Миколаївської, Сумської області з проханням надіслати норми, які дозволяють фотографуватися у хустці. Хоча в паспортних столах мають висіти плакати з інформаційною довідкою, як можна та не можна фотографуватися, із зазначенням, де саме має бути платок – не закривати брови, підборіддя, щоб було видно овал обличчя. Також нещодавно були проблеми з оформленням карток у Монобанку – якщо не збігається фото в паспорті і фото, яке роблять на місці під час отримання картки, автоматична система іноді не розпізнає обличчя.
Вікторія згадує епізод, коли до організації звернулася жінка, яка працює в поліції. Вона прийняла іслам, і їй погрожували звільненням, якщо вдягне хіджаб. Вікторія пояснює, що, з одного боку, це було виправдано – в законодавстві прописані норми носіння спецодягу. «Їх необхідно змінювати, але зараз це неможливо. Якби жінок-мусульманок в МВС було більше, можна було звернутися з проханням переглянути норму і внести до списку строгий хіджаб, який можна було одягати під кашкет або берет», – каже Вікторія.
В Україні іслам не монолітний, є різні течії, загалом їх понад 70. «В Україні є суніти, які дотримуються золотої середини, а є поціновувачі строгих порядків, і вони не бояться висловлювати думку про інших мусульман, вони навіть не думають, що звинувачують людей у невір’ї, і відповідно вважають себе кращими Вони вважають правильним за всіма слідкувати, говорити, що не так одягнений хіджаб, видно п’ятку або занадто гарні брови. Мені дуже часто говорять про брови, мені пишуть: «От ти подивись, у що ти одягнена, брови вищипуєш, і ще жінок намагаєшся захищати. Ти спочатку подивись на себе і потім хтось буде до тебе прислухатися, – ділиться дівчина. – Якщо говорити про внутрішнє – всередині спільноти дуже багато стереотипів, мізогінії. Щоб від цього відгородитися, потрібно обмежити коло спілкування».
Довжина спідниці не гарантує відсутність насильства
Вікторія розповідає, що два роки тому з дівчатами-мусульманками, які теж борються за права жінок, вийшли 8 березня на Марш жінок. «Наші поціновувачі правопорядків зробили скріншоти, понаписували про нас різного. Мені особисто було неприємно. Я зробила плакат, на якому було написано, що довжина спідниці не гарантує відсутність насильства. Потім мені писали: ”Що це за плакати, ви краще дома сидіть взагалі. Що це за довжина спідниці? Яка взагалі може бути мова про довжину спідниці, якщо є встановлені рамки?”» – ділиться активістка.
Однак її особистий досвід доказує, що справа не в довжині одягу – три роки тому на Вікторію напав чоловік, який хотів її зґвалтувати. «Я була одягнена в широку сукню, хустку, була ненафарбована. Восьма година вечора, я йшла вулицею з маршрутки з сумками. Чоловік ішов позаду мене і тут каже: «О класна дупа, мусульманки в мене ще ніколи не було» і хапає за руку», – згадує жахливий випадок дівчина.
Вона каже, що тоді їй пощастило, бо нападник був п’яний, дівчина змогла його відштовхнути і швидко втекти додому. «Але ця ситуація дала мені чітко знати, що не важливо, як я одягнена. Хоч я буду в нікабі (мусульманський жіночий головний убір, що закриває обличчя, з вузьким прорізом для очей – прим. DIVOCHE.MEDIA.), якщо зустрічається якась неадекватна людина, одяг не рятує. Хоча тоді мені багато понаписували, що якби я нормально одягалася, то ніхто не хотів би зґвалтувати, і взагалі треба вийти заміж і сидіти собі тихо», – ділиться вона.
