Мені 29 років, і вже п’ять років я мама. Я пройшла через постійну тривогу за дитину. Мене весь час з’їдало почуття провини за те, що я все роблю не так.
Коли плануєш першу дитину, не завжди можеш адекватно оцінити, чи готова ти до батьківства. Особливо, якщо раніше не мала досвіду спілкування з маленькими дітьми. Коли дитина вже у животі, а зустріч із нею така омріяна, ти можеш думати тільки про те, якого кольору буде її волосся. І найбільша проблема у цей час – це токсикоз та вибір імені.
Нібито всі проблеми закінчаться разом із пологами, а потім почнеться солодке материнство. Та навіть якщо пологи минули добре, то після них приходить усвідомлення – тепер ти відповідальна за життя. Від твоїх рішень залежить здоров’я та майбутнє маленької людини – чим годувати, які ліки давати, а які ні. Цьому тебе не навчили на курсах для вагітних. І там не казали, що дитина кричатиме ночами, а потім і цілими днями. Ніхто не сказав, що віднині твоє життя та вільний час належатимуть ще комусь, окрім тебе. А це до біса важко.
Я зробила багато помилок. Поруч зі мною не було людини, яка навчила б одягати памперс або купати новонароджену доньку. Лише я та чоловік, якому я намагалась не заважати заробляти гроші. Бо вважала, що так правильно, на краще. Я усвідомлено відмовилась від допомоги батьків, адже мала складні відносини з матір’ю та тоді ще не довіряла свекрам. Все сама. Щоб не бути ні перед ким у боргу. Щоб ніхто не вказував та не повчав. Першій рік був найважчий.
Тоді я і натрапила на мамський додаток на телефоні, який дуже допоміг мені розібратися у важких моментах материнства. Я нещодавно переїхала до Дніпра, нічого і нікого не знала у місті. У цьому додатку я спілкувалася, знаходила перевірених лікарів та майстрів манікюру, жалілася на безсонні ночі та допомагала порадою іншим мамам. Ось це і стало моєю віддушиною. Дуже важливо розділити з кимось свої переживання та зрозуміти, що не тільки тобі важко, і не тільки твоя дитина закочує істерики на пів години.
Саме материнство розкрило на повну мою тривожність. Висока температура, кашель вночі, падіння на асфальт, гострі кути, окріп у чашці і просто плач без причини, коли дитина ще не може нічого пояснити. Стільки причин для тривоги у тривожної матері! Але ж ти мати – будь ласкава, не спи вночі, сиди біля ліжка, постав будильник та вимірюй температуру щогодини, щоб вчасно дати нурофен. А вдень грайся з дитиною, не кричи, не сиди без справи та нагодуй. Мама лікує. А хто ж полікує маму?
Пригадую день, коли донька розбила собі лоба об кут комоду. Бігала по кімнаті, впала і вдарилась головою. Я думала, нічого страшного. Подивилась – а там глибокий розріз довжиною два сантиметри. Бігом до травмпункту, три накладених шви і того ж дня у нас із чоловіком літак до Італії. Донька з бабусею, знімають шви, а шрам розійшовся. І це на все життя. У мене – море пролитих сліз. Бо це ж дівчинка, це ж обличчя. Бо не пішла до приватного хірурга, бо не знала про спеціальні пластирі. Бо хірург сказав, що це моя особиста провина. Недодивилась.
Це почуття знайоме кожній матері. Провина. Хтось водить на три гуртки, а ти тільки на танці. Хтось вдома вигадує щодня розвивальні заняття, а ти тільки літерам вчиш. Хтось гуляє два рази на день за будь-якої погоди, а ти вмикаєш мультики. Хтось завжди сюсі-пусі з дитиною, а ти знов накричала сьогодні через дрібницю. А потім одразу стало соромно. І ти вибачалась, обіймала, цілувала, обіцяла, що востаннє. І знов ці думки, що ти недостатньо хороша мама, що можна робити більше і краще для своєї дитини.
Як же вийти з цього замкненого кола тривожності та провини? Треба почати з усвідомлення, що у тривожних батьків виростають тривожні діти. Дитина відчуває, що мама не впевнена в собі й у безпечності світу навколо, і сама починає тривожитись. Особливо, коли навкруги тільки й розмов, що про карантин, мікроби та страшний коронавірус. Важко пояснити дитині, що не треба переживати через те, чого боїшся сам. Це і є найважливіша роль батьків – запевнити дитину, що разом із ними вона у безпеці, навіть якщо за вікном війна.
Але не у всіх є ресурс на створення атмосфери безпеки вдома. Якщо відчуваєш, що потребуєш психологічної допомоги – не відкладай, як це зробила я. Краще розбиратися з проблемою на її початку, а не коли вже неможливо буде впоратися без допомоги психотерапевта.
Зрештою, я почала усвідомлювати мудрість фрази «достатньо хороша мама». Мені не треба бути ідеальною мамою. Достатньо пісеньки на ніч та міцних обіймів. Можна не погуляти сьогодні, навіть якщо на вулиці немає дощу. Я достатньо хороша мама для своєї доньки. Я дуже її люблю. Але і себе я теж люблю. Тому вчуся приймати себе, свої емоції та настрої так само, як приймаю та люблю свою дитину – безумовно.
