У видавництві #книголав вийшла нова книжка письменниці Ірени Карпи «Як виходити заміж стільки разів, скільки захочеться». Це іронічний нон-фікшн, у якому Ірена поділилася секретами довготривалих і короткочасних знайомств, дасть поради, а також не омине увагою і свої романтичні пригоди. Перед читачем розгортатимуться справжні історії, самої Ірени або її близьких друзів, приправлені фірмовим гумором, завдяки якому навіть розлучення та любовні страждання звучать дотепно.
Одружитися з собою
Ми самі стали тими хлопцями,
за яких хотіли в юності заміж.
Шерон Стоун
Дуже корисна думка. Але я собі її нагадую не від відчаю чи самотності, а коли треба вирішити
щось самій, а не роззиратися довкола в пошуках групи підтримки. Ну бо кому з нас не знайомі ці стани — коли терміново треба «совєт дєржать»? Причому переважно з приводу якихось дурниць: чи купити ці туфлі, чи личить мені блонд чи ні, їхати в гори чи на море, а то і взагалі яку страву замовити в рестіку. Прибацано, правда? А менше з тим особисто в мене в телефоні вистачає цих селфачів із примірочних з істеричними: «Альо! Богдана, прийом! Лєна!! Тут рішення мого життя приймається — чорну кофту брати чи білу, аааа! Ви де?!». В результаті я купую обидві й більше не
мучуся. А якщо накупила гівна, то просто дарую його тим, кому це гівно не здається аж таким вже гівняним. Бо шмоток на кшталт «у чому собаку вивести» у мене вистачає і так. А оця-от дівчача тєма — ходити в туалет парами?.. Шоби шо? Бо вовк нас поїсть там?! (Вам тут не видно, але я роблю фейспалми).
Психологи багато вже розказували про ці наші небажання «впоратися самим». Про те, чому ми потребуємо схвалення подруг чи інших «поглядів збоку». Думаю, в більшості випадків не все так запущено — ми робимо такі штуки задля розваги, прокрастинації чи просто бажання поспілкуватися й відчути себе не самотньою. І в критичний момент запросто беремо себе в руки і кумекаємо, що до чого. Бо сісти посеред вулиці й плакати — не вихід. Коли нам доводиться вигрібати зі справді складної ситуації, запускаються резерви і вмикається розуміння, що насправді тобі не три й не тринадцять років і ти вже багато чого давно можеш сама. І без подруг можеш, і без мами, і без мужика, якщо на те пішло. Можеш — але не хочеш. Інакше не читала би цю книжку зараз.
Тож повернемося до нашого предмету дослідження. Нагадаю, це — одруження. Українська мова прекрасна тим, що слова «одружитися» і «дружина» мають спільний корінь зі словом «дружба». Це ніби натяк на союз двох людей, а не лише вибір того, хто найшов собі жону, щоби «женитися». Наші предки, виходить, були відкритішими до ідеї партнерства, ніж деякі сусідоньки.
Я часто думаю, ущєрбна я чи ні, якщо моїм найкращим другом у Парижі є саме мій чоловік, а не якась прекрасна фея. Гм. А що як тим самим найкращим другом, подругою, дружиною для себе маємо стати ми самі?.. Я ще до такого — чесно — не доросла, але той-таки чоловік, заставши мене за черговим самоколупанням, часто каже мені: невже так само тебе зараз би гнобила твоя близька подруга?.. Інна чи Лєна, каже він, точно зараз не називали б тебе лошарою і «самавинуватою»*. Вони би сказали, що так, шит хеппенз, але це вже в минулому, і якщо нічого не можна виправити, то навіщо про це паритися. А якщо ще можна, то треба спокійно виправляти, а не мучитися. Так іще Далай-лама говорив. А ще твої подруги сказали би тобі, що ти чудова і все вийде.
Якщо це справжні подруги. Тож якого милого ти сама собі це жлобишся сказати?! Мудрий чоловік. Треба прислухатися частіше. Розумні тьоті, до речі, з ним солідарні. Тільки вони пішли ще далі — концепцію вірної дружби з собою розвинувши до… одруження. Наприклад от, письменниця Трейсі Мак Міллан, красива зріла жінка з нереальними ногами, розкішною шевелюрою, кількома вченими ступенями і трьома невдалими шлюбами по п’ять-десять років, каже, що основною її помилкою було одразу не одружитися з правильною людиною — з собою.
Як там заповідається? Любити в горі і в радості, в бідності і в багатстві, у хворобі й при доброму
здоров’ї, поки смерть вас не розлучить? (Сорян, я тричі виходила заміж у різних країнах, точні
формули не згадаю, але всюди приблизно те саме). Тож на практиці, коли одружуєтеся з собою, ви
приймаєте себе такою, як є. І маєте бути готові тримати себе за руку і гладити по голові, коли захворієте. Жаліти себе, коли вам погано. Втирати собі сльози, заспокоювати, казати, що ви класна
і що все у вас вийде. Заборонити собі порівнювати себе з іншими і пнутися зі шкіри, аби виправдати соціальні очікування. Відділяти своє власне від нав’язаного. Цілувати себе в плечико, як це роблять бразильці, щоби себе похвалити, — бо ви ж розумниця й гарнюня, вкотре впоралися там, де можна було б і забуксувати. Розуміти себе — бо саме ви знаєте своє покликання, свої травми і свої мрії так, як ніхто інший. Тому ви собі й допоможете, хай би навіть світ навколо розсипався на пісок.
Ви — ваша фортеця. Тож просто зараз можна взяти і покохати себе
БЕЗ:
• вілли біля моря
• «Оскара»
• мільйонів на рахунку
• проданого (дорого) гаража
• натовпу веселих друзів
• дітей-вундеркіндів, які в п’ятирчному віці виграли всі конкурси з одночасної гри на скрипці й фортепіано
• «мерседеса макларена»
• підкореного Евереста
• дупи, як у Кім Кардаш’ян
• докторського ступеня з генетики
• інших успєшних успєхів.
Полюбити себе назавжди з таким волоссям, яким наділила природа, з такою фігурою, як є тепер, а не після скинутих у примарному майбутньому п’яти кілограмів, з такою шкірою, яка є тут і зараз, бо, бляха-муха: ви у себе одна.
Найвірніша, найрідніша. Яка не підведе, не підставить, захистить. З таким новим налаштуванням (так-так, це як змінити properties у ґаджеті) нам, по-перше, стає спокійніше жити. По-друге, ми перестаємо бути needy і жебрати ці захист-підтримку-розуміння в інших.
Коли ми щасливо одружені самі з собою, інша людина отримує право бути іншою людиною, перестаючи бути об’єктом наших нескінченних претензій.
Нас можна щиро полюбити тільки тоді, коли ми самі себе щиро любимо. Коли робимо для себе приємні речі, дбаємо про свій душевний спокій, а не безкінечно кидаємось грудьми на амбразуру «за коханого, за родіну, за цінності». Так і хочеться сказати: чувіха, зупинися. Що класного ти для себе зробила за цей день?.. Я от, наприклад, дивилася на хмари. І на свою тінь на стежці, поки гуляла в лісі з псом. І на те, як біжить пес і як у нього м’язи виграють на сонці. А потім купила собі чорного шоколаду і зібралася в бібліотеку. Кілька простих деталей «щастя» — і вже життя не гівно. І на партнера не сичимо вже, і не жаліємося йому на беззмістовність існування.
А якщо ще ванну прийняти з хорошою книжкою і смачненьку маску на обличчя нанести —
мммм… Коротше, мораль лишається незмінною: перестаньте до себе дойобуватися.
Ви — класна чувіха. Жінка вашого життя. Саме та, з якою варто одружитися і бути до самої смерті.
Всьо. Решта — деталі.
П. С. ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП
Інколи я сідаю біля вікна з кавою, споглядаю перехожих, калюжі й дах, і мрію про те, щоб мене було дві. Одна я жила би тоді в Києві, скакала на концертах QARPA, раз на три місяці їздила би в Гімалаї і пила коктейлі з подружками на терасі до ранку. А інша жила б у Парижі, була спокійна і водила дітей до консерваторії і на заняття з їзди верхи. І не психувала би. І вечорами слухала би Шопена біля каміна. Можливо, дві мене інколи би зустрічалися, скажімо, біля моря. І, можливо, навіть заздрили би способу життя одна одної. А одного дня зустрілись би й одружилися.
Відкритим таким, вільним шлюбом — щоб якщо захочеться, завести собі ще й хорошого мужика.
У господарстві знадобиться, хе-хе.
