Чому мій внутрішній сексист помер, коли я народила дитину

/
243 переглядів

Я стала феміністкою після народження дитини. Можливо, я і раніше нею була, просто не до кінця усвідомлювала. Сміялася над жартами про білявок, та навіть моя подружка-білявка сміялась з цих жартів разом зі мною, але ми видавали одна одній таку собі індульгенцію – це ж просто жарт.

Сміялась з жартів про феміністок, хоча теж говорила собі – це просто жарт, а загалом я цілком і повністю за право жінок на освіту і право голосу. Хоча внутрішньо погоджувалась із аргументами знайомих чоловіків, мовляв, в Україні і так все гаразд із правами жінок, ми ж не східна ісламська країна врешті-решт.

Я можу працювати, де хочу. Я можу робити, що хочу. Хіба я відчуваю, що мене утискають у правах? Ні. Фокус у тому, що те, що я не відчуваю обмеження в правах, – не означає, що цих обмежень немає. І те, що я не торкаю головою скляну скелю, теж зовсім не значить, що її не існує.

Я вийшла заміж і народила сина. Чоловік виявився більшим феміністом, ніж я. Часто й справді відчуваю, що в нашій родині єдиний печерний сексист – це таки я. Бо шлюб і народження дитини повністю змінює життя жінки. Починають проступати невідповідності виховання і власних бажань, а ресурсу не вистачає на те, щоби носити зручні для соціуму маски, а лиш на те, аби бути собою. Отоді ти починаєш знайомитися з собою справжньою і розуміти, що в тобі – власне від тебе, а що – від суспільних стереотипів.

Мені подобається готувати чи я тільки намагаюся відповідати суспільним нормам? Мені подобається чистота у домі чи це я намагаюся грати роль гарної господині, яку мені роками нав’язували? Я справді хочу працювати в декреті чи то лиш бажання довести собі, що я супержінка, яка все може. Врешті, коли спиш ти дедалі менше, час витікає крізь пальці, дитина вимагає все більше уваги, ти починаєш правильно розставляти пріоритети.

Розумієш, що становище чоловіка і жінки справді нерівне. Конкретно у нашому випадку його складно вирівняти, знаю також інші приклади – де до цього навіть не прагнуть. У світі, який намагається виповзти з печери патріархальних правил, дуже багато дисбалансів.

Один із них – подвійне навантаження на жінку, потрійне – після народження дитини. Ти ніби отримуєш другу роботу, але і на першу маєш повернутися (або й узагалі – поєднувати материнство з роботою). А догляд за дитиною має додаткову опцію – догляд за простором, в якому перебуває дитина, – оселею. Нещодавно подружка скинула сумний жарт в особисті, який насправді не жарт – «Ми не можемо виглядати чудово разом. Або будинок, або я». Я не наводитиму страшні цифри статистики про час, який жінки витрачають на неоплачувану роботу, – їх нескладно знайти. Мене не лякали ці цифри, поки мені не складно було поєднувати дві роботи – хатню та офісну. Коли додалася третя – з догляду за дитиною – внутрішній сексист став почуватися трохи незручно. Я знаю сім’ї, де обов’язки з догляду за дитиною розподіляють більш-менш порівну. Спробую пояснити, чому це важливо (і цього варто прагнути).

Після повернення з пологового додому мені написала подружка – вітала з народженням малечі і запитувала: «А тобі чоловік допомагає?» Я тоді не дуже зрозуміла суть запитання, вже пізніше мені відкрилося, що далеко не в усіх сім’ях батько залучений до догляду за дитиною і може, в кращому разі, на вихідних погуляти з дитиною. Зараз ця тенденція змінюється, але не так уже й швидко, як хотілося б. Ідеальний варіант, коли обоє батьків вкладаються рівноцінно. Тобто мама може лишити дитину на батька без довжелезного списку настанов, заздалегідь приготовленої їжі і чіткого інструктажу, зі спокійною совістю і без дзвінків кожні пів години, чи все гаразд. Батько ж, коли йде на роботу, залишає, еге ж? Тут є нюанси. У нашому випадку поділ поки не рівноцінний.

Я вирішила годувати Лева грудним молоком – це свідомий крок, я знала, що таким чином вкладатимусь у піклування про дитину більше, але це важливо як для дитини, так і для мене. Що це означає з боку поділу обов’язків щодо догляду за дитиною? Що вночі до дитини вставатиме тільки мама. Бо тато просто нічого не зможе запропонувати, а захитувати на руках значно довше, ніж просто дати молока, тому немає сенсу.

Якщо поєднувати грудне вигодовування зі спільним сном із дитиною (у нас приставне ліжечко, але будь-якої миті малий перекочується на наше), то чоловік узагалі може спати непробудним сном усю ніч від перших днів народження малюка, але, звісно, ціною уривчастого сну жінки. Бо в такому випадку немовля не прокидається аж так, щоби плакати, а тільки починає ворушитись – і ви це відчуваєте, годування триває три-п’ять хвилин, далі дитина спокійно спить (принаймні у нас так), але прокидатися може від трьох і до безкінечності разів за ніч. Я вважала успіхом, коли прокидань було менше шести.

Ми вирішили, що нічний догляд повністю на мені, бо це було найпростіше за ресурсами – вкласти спати дитину, яка вже почала кричати вночі, набагато складніше, і прокинуться обоє дорослих, а оскільки молоко є тільки в мене, то доцільніше мати уривчастий сон мені. Я знаю варіанти, коли жінка заздалегідь зціджує молоко – тоді прокидатися і годувати дитину може і чоловік, але особисто мені складніше зціджувати молоко, а потім морочитись із підігріванням і стерилізацією посуду.

Ми вирішили, що про сон вночі дбатиму я, усвідомлюючи, що докладатиму більших зусиль. Однак я знаю купу випадків, коли таке рішення ухвалюється, бо «татові завтра на роботу». На роботу насправді обом, бо догляд за дитиною виявився найскладнішою роботою, яка в мене колись була. Чи то в мене були дуже прості роботи – хтозна.

Якщо пара вирішує, що дитина буде на грудному вигодовуванні, вона одразу робить вибір і щодо того, хто буде основним дорослим-опікуном дитини. Я можу плутатися в термінах, та й, власне, їх є ціла купа, як і трактувань теорії прив’язаності, але завжди є дорослий, якого я називаю «останній бастіон». Це той, хто зазвичай знає, як вкласти, коли нагодувати, скільки щеплень вже зробили, як заспокоїти дитину, яка не заспокоюється. З ним дитина залишиться без проблем, а не на пів години після трьох годин умовлянь тощо. «Останній бастіон» – дорослий, якого дитина обирає з-поміж інших, який проводить із нею найбільше часу. Це не обов’язково мама. Але в нашому випадку це таки я. І за статистикою основний догляд за дитиною здійснюють усе ж жінки.

Коли я говорила, що догляд за дитиною – найскладніша робота, яка в мене була, я не жартувала. Це робота. І вона потребує і навичок, і знань, які ти починаєш в авральному режимі здобувати уже після народження дитини. Принаймні у мене чогось не виникло бажання піти на якісь курси для батьків під час вагітності – я тоді багато спала, вчила англійську і дивилася документалки про Нюрнберзький процес.

А потім ти починаєш здобувати освіту в новій для тебе галузі, де немає жодних чітких правил і норм, і треба за допомогою інтуїції (і, можливо, магії) відокремити корисну інформацію від відверто шкідливої, обвести крейдою себе і дитину, аби родичі, друзі та сторонні люди не давали надто багато порад, і спробувати систематизувати усе прочитане і почуте. І ні, ці знання і навички магічним чином не з’являються нізвідки – мама, коли вперше бере на руки немовля, так само не знає, як його тримати. Тому усі відмовки про «я не знаю, що з ним робити» від чоловіків – маячня, ваша дружина теж не знає, але в неї немає вибору і немає того, на кого можна перекласти відповідальність.

Звісно, можна продовжувати працювати (якщо твоя професія поєднується з форматом віддаленої роботи, поруч є помічники і чоловік не говорить: «Навіщо тобі працювати?»). У мене все склалося саме так, я працювала майже від першого дня після народження дитини. Але мені жодного разу не сказали «навіщо тобі працювати», зате запитали: «Навіщо тобі мити посуд, якщо це можу зробити я?», і мій внутрішній сексист довго приймав той факт, що мити посуд і прибирати в домі – справді не апріорі жіноча справа. Як і готувати їжу – хоча так, це приємно, коли для тебе готують, і мені, як я вже зрозуміла, таки подобається готувати.

Запитайте у будь-якого чоловіка, чи готовий він піти з роботи на три роки у зовсім іншу галузь, знання з якої можуть більше ніколи не знадобитися (якщо ви не плануєте, наприклад, ще одну дитину), а потім бути готовим повернутися на попередню роботу, можливо, на нижчу посаду, відновлювати знання і навички, доводити роботодавцю, що ти нічого не втратив за ці три роки. Або починати все спочатку в іншій галузі без досвіду, але з дитиною, яку треба забрати з дитсадка до шостої. Чи готовий він ствердно відповідати на запитання під час співбесіди про те, що братиме лікарняні у разі, якщо діти захворіють? А якщо народиться ще одна дитина – то знову вояж на два чи три роки?

Я питаю свого внутрішнього сексиста – чи справді кожна жінка готова до того, що працюватиме 24 години на добу і все одно не встигатиме? І ще, звісно, чи готова почуватися винною, бо виглядає не так, як до пологів, не готує інстаграмних сніданків чи й узагалі не готує, не відкрила бізнес, працює і покинула дитину на нянь чи бабусь тощо. Це ще один дисбаланс – якщо робота визнана суспільними стереотипами як суто жіноча, за її невиконання суворе око суспільства – великого брата – каратиме осудом. Але додалося навантаження з іншого боку – тебе засудять і якщо ти просто сидиш у декреті.

Я питаю свого внутрішнього сексиста – чому «не лізь у пісок – ти дівчинка» ми чуємо десь від року. Ми не пам’ятаємо цього, але будні з Льовою у пісочниці відкрили мені очі і на моє дитинство. Я сама обрала філфак чи за мене його обрали? Я не маю відповідей, самі запитання. Жінки обирають менш оплачувану роботу у галузі, яка – зізнаємося відверто – менше фінансується, самі чи за них робить вибір суспільство?

Бо оці «навіщо тобі математика», «чоловік повинен забезпечувати», «зате у школі робочий день короткий і відпустка довга – можна дітей глядіти» – хіба не вони є причиною того, що в освіті переважно жінки?
Мій внутрішній сексист помер, здається тоді, коли я купила Льові іграшкову кухню рожевого кольору – бо він хотів саме її. Чоловік дивується моїм роздумам – купувати Льові «дівчачі» іграшки чи ні. Каже: якщо він хоче – чого ні? Ми каталися на гойдалці, і якийсь хлопчак запитав, кому на подарунок ми купили кухню. Я сказала, що нікому – це тепер Льовина іграшка. Він здивувався і вигукнув: «Вона ж дівчача!» Певно, в його сім’ї не вважають, що скіл готувати їжу може бути корисним і для чоловіка. Я рада, що в моїй сім’ї не так.