Оскільки щодо сексу ми вже з’ясували – він в українському селі був, давайте з методами запобігання небажаній вагітності розберемось. Так, так, а що ви думали, приказку «дав Бог дитину, дасть і на дитину» не кожен хотів випробувати.
Презервативи, ОК, спіралі тощо – забудьте (ну тобто пам‘ятайте, але ви зрозуміли, про що я), ми з вами повертаємось далеко-далеко назад, десь туди, де Кайдашисі око викололи.
Найкращим методом регулювання народжуваності була церква. Так-так, не почулось – для сексу церква залишала днів із 60 на рік, що вже не густо, бо в піст – не можна, великі свята і поминальні дні – ніт, під час менструації – і так зрозуміло, що не можна. Ну і традиційна заборона сексу перед риболовлею, полюванням, жнивами, посівною. Бо що? Бо в кращому випадку щось не теє народиться, а в гіршому – природні катаклізми викличете.
Чесно! Кажуть, був один чоловік, що через нестримну пристрасть до дружини цілу епідемію холери накликав, а ми собі думаємо – жартики. Аж ніяк не жартики.
Сталося так, що людині властиво ризикувати, а отже, виходить так, як у старій статті про контрацепцію – «за умови правильного використання метод ефективний на 96%, а під час звичайного – на 72%». От під час звичайного використання церковний метод неефективний – ні холера, ні катаклізми, ані вітри буйні не спинять, ну хіба, може, рибалку, і то не факт.
Найпопулярнішим був «висмик» або ж перерваний статевий акт – метод не надто надійний, але принаймні без шкоди для життя і здоров’я.
Наступним методом був прародич всім відомого латексного виробу – тваринячі кишки. Робили кров‘янку, а що лишилось – те до справи сімейної. Надійність висока, а особливо в порівнянні з методами нижче, але користувалися таким кондомом не часто (якщо чесно, я б теж бридилась).
Після статевого акту жінки часто вимивали сперму водою чи уриною, кажуть, допомагало, практикувати не рекомендую. Сексом частенько займались на боці чи на животі – за повір’ям зачаття так не відбувалося.
Екстренним методом контрацепції було….. спалення сорочки. Так-так, вважалось, якщо спалити сорочку після статевого акту, то вагітність не настає.
Проте, незважаючи на всі ці прекрасні методи і навіть на поїдання хліба з шерстю ялової корови (гомеопатія, що б ви не думали – неплідна корова передає неплідність жінці, але то неправда, тому експериментувати не треба), сперматозоїд таки знаходив шлях, і зачаття відбувалось. І отут далеко не всі жінки тішилися чи хоча б скрушно хитали головою і жили собі далі. Дехто вирішував перервати вагітність. Звісно, це явище масовим не було через суспільний осуд таких дій, страх за долю дитячої душі та страх за своє здоров‘я, але аборти робили.
На ранніх термінах в ужитку були відвари вишневої кори, барвінку, конопляних шишок. Нерідко вживали напої на основі селітри, міцного самогону чи ртуті. Користувалися популярністю також піднімання важкого, парення ніг чи екзекуції у вигляді перев’язування живота, щоб «зірвати плід».
Власне «хірургічними» абортами займалися баби-абортистки, повитухи. Вишкрібання/викручування плода відбувалось за допомогою ложки чи веретена. Чи варто говорити, що більшість жінок не переживали таку «операцію»? Мабуть, ні.
Тому, коли чуєте «а он тоді баби в полі», сміло додавайте «вмирали», і абортів теж не було, бо жінки після них рідко виживали, а статистики смертності внаслідок підпільного переривання вагітності не знайти. На жаль.
Написано на базі праці Марка Грушевського «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу» та Ірини Ігнатенко «Жіноче тіло у традиційній культурі українців».
