Як це – ніколи не пити алкоголь

/
134 переглядів

– Я на день народження однокласниці. Довго не буду.
– Ти пам’ятаєш – жодного алкоголю. Навіть якщо запропонують.
– Угу.
– Прийдеш – перевірю.
Тільки такими настановами мене проводжали на тусовки для восьмикласників. Цими ж фразами зустрічали з дискотек вже випускницю школи. Притихло все тоді, коли мої походи будь-куди припинилися. Не скажу, що через постійні повчання рідних. Швидше тому, що молоді напідпитку зі мною тверезою було нецікаво. Наші емоції та розум не знаходили спільного знаменника, бо були розділені 2,5 проміле спиртного в крові. Та я ще й до того всього могла зробити відеокомпроматів. Спочатку жарти, потім приколи, зрештою – не друзі.
Останнім святом, на якому зібралися всі мої однокласники, був випускний. Сподівалася на краще, та знайшлися «винахідливі», що хотіли подивитися, як мене «рознесе» від кількох десятків грамів спиртного. «Вона з вигляду така хороша, а сама, мабуть, за гаражами кошенят душить». 
Підлили в келих із соком горілку. Мабуть, перестаралися: різкий запах видав задумку, і я просто замінила бокал. А той, зіпсований, випила моя подруга, яка сиділа поруч. В іншому кінці столу хтось розчаровано видихнув. Дико бути тверезником, відмінником і не «душею компанії». Не образливо, нехай так буде.
Рідний дім був єдиним місцем мого перебування, окрім школи. Приходиш, бувало, туди, а там крики, битий посуд і зламані дверцята в шафках. Точніше як…ти в будинку вже тоді, коли це все починається. Хапаєш бідного собаку і ховаєшся в сусідній кімнаті за шафою, в куті. Аби разом із цуциком не отримати на горіхи. Виходиш, коли всі тарілки віддзвеніли, а каструлі прогриміли. Мама стоїть та миє посуд. Тихо шепоче щось нехороше собі під ніс та плаче.
Пам’ятаю, що того дня спитала старшого брата, чому все так відбувається.
– Їм було б простіше розійтися, –  схлипую.
– Ти ще мала, нічого не розумієш.
Не пояснювали, тому розуміла все так, як могла. З горем навпіл сформувалося моє неприйняття спиртного. Категорична нелюбов і бажання ніколи його не пробувати. Ні за здоров’я іменинника, ні за щастя наречених. Краще випити за них соку чи компоту та побажати від щирого серця всього найкращого. Ніяк не прикривати своє бажання випити якомога більше на святі цими тупими фразами. Якось пройшов повз той момент, коли не вживати алкоголь взагалі стало ганебніше, ніж заливатися ним. Не хотілося, щоби так було. Проте вдалося «перерости». І батькам, і мені (з гарним таким відбитком).
Часто проводжу паралелі з сюжетами в усіх фільмах, які торкаються проблем з алкоголем. Пам’ятаєте, нещодавно відгриміла стрічка «Народження зірки»? Після перегляду з кінотеатру заплаканими виходили і жінки, і чоловіки. Я також розридалася, але не в фінальному епізоді під пісню I’ll Never Love Again. Мене посипало на моменті, коли вона тягла його напівживого в душ. Навіть після того, як він осоромив її на сцені під час вручення Греммі. Через такі посили мені важко відійти від цього, як не вдавалося й тоді – в дитинстві.
Не раз доводилося бачити і робити подібне з батьком – приводити до тями, допомагати, аби полегшало. Йому зле, а я плачу. Відчуваю велику відповідальність, не можу не допомогти і дуже люблю.
Тверезі люди різні – добрі, підлі, самозакохані, щирі. А п’яні завжди однакові: немічні й байдужі. Для мене огидний запах всього того, що людина залила в себе протягом вечора чи ночі. Мене лякає стан повного нетримання: свого язика за зубами, своїх рухів та дій.
Нещодавно я почала працювати у великій компанії, у якій більшість – жінки. День народження святкують всі співробітники і, як правило, «виставляються». Одного разу знехотя залишилася на подібну імпрезу, але окрім випивки на столі з напоїв не було нічого. Коли всі підіймали келихи та вітали іменинницю, я підіймала шматок піци. Знаєте оцей німий момент під час розливу, коли тобі підносять пляшку, ти відмовляєшся, і тут: «Ти на антибіотиках?» Угу, щодня всі 20 років! У ці моменти мені стає смішно, справді. Але як би весело не було, на святкування вже не ходжу. Бо який там teambuilding, якщо так?
Чи здорова така правильна позиція, я задумалася після одного випадку… Це був перший і найгірший похід із палатками в моєму житті. Ми з моїм хлопцем та парою наших друзів після відпочинку на березі озера вирішили залишитися там на ночівлю. Ясна річ, хлопці добряче впилися, подруга випила в міру, а я – повністю твереза. Поки всі навеселилися та лягли спати, було вже далеко за північ.
Прокинулася серед ночі від того, що мене хтось намагався роздягнути. Виявилося, п’яний і без пам’яті «коханий» раптово захотів близькості. Він запаху, який заповнив палатку, мене винесло звідти і знудило. Досипати цю ніч довелося за її межами, з думками про те, що моя ненависть до алкоголю зміцнилася до неможливості. 
Після цього минуло більше року, і відтоді я не спілкуюся з людьми, які часто та надмірно вживають алкоголь. Життя показало, як він змінює людей, розв’язує їм язика та змушує йти на немислимі вчинки. Що в дитинстві, що зараз – це страшна нищівна сила, коли волі нема.
Те, що я не п’ю, жодним чином не обмежує мене та мої здібності. Це так само, як не їсти м’ясо, пельмені чи майонез. І краще не питайте людей із такою позицією, чому вони не вживають алкоголь. Мабуть, вони не за кермом, не хворіють і не на дієті. Цілком імовірно, що історії їхнього минулого не для ваших вух.