Прагнучи відродити мистецтво руху, з наукових лабораторій Гарварду Крістофер Макдуґал вирушає в Північну Америку, до індіанського народу тараумара, представники якого без відпочинку долають навіть 80-кілометровий марафон..
Публікуємо уривок з книжки Крістофера Макдуґала «Народжені бігати. Рух до безмежних можливостей»
У квітні 2001 року два представники компанії Nike спостерігали за тренуванням легкоатлетичної команди Стенфордського університету. Їм потрібно було опитати спонсорованих спортсменів про те, яким саме моделям кросівок вони віддають перевагу. Щоправда, зробити це було не так-то просто — складалося враження, що всі стенфордські бігуни воліють тренуватися… босоніж.
— Віне, а чого це всі ганяють босяка? — запитали вони Віна Ланану, головного тренера команди. — Ми що, надіслали вам замало кросівок?
— Доказів у мене нема, — відповів тренер Ланана, — та я переконаний: коли мої хлопці тренуються босоніж, вони швидше бігають і рідше травмуються.
Бігають швидше, а травмуються рідше? Якби це сказав хтось інший, найківці чемно б угукнули і забули, але ідеї Ланани вони сприймали серйозно… і то дуже. Як і Джо Віджила, Віна Ланану рідко згадували, не вживши слово «пророк» або «інноватор». Він присвятив Стенфорду десять років. За цей час його підопічні виграли п’ять командних чемпіонатів Національної студентської спортивної асоціації і завоювали двадцять два індивідуальні титули, а сам Ланана отримав звання «Тренер року з кросу». Він уже відправив на Олімпійські ігри трьох бігунів і тепер готував нових у спонсорованій Nike «Фарм-тім» — такому собі клубі для кращих із кращих випускників коледжу. Що вже й казати, найківці дещо засмутилися, дізнавшись, що, на думку Ланани, найкращі найківські кросівки гірше, ніж їхня відсутність.
«Ми постійно збільшуємо підтримку, яку надають стопам черевики, цим самим не даючи їм зайняти своє природне положення, — запевняв Ланана. Саме тому він завжди наполягав, щоб частину тренувань на внутрішньому полі треку його бігуни проводили босоніж. — Взуттєвій компанії, звісно, не може сподобатися те, що спонсорована нею команда не використовує її продукцію, але ж люди обходилися без взуття тисячі років. Я гадаю, нашпиговуючи кросівки усіма тими корегувальними штуковинами, ви трохи перегинаєте палицю. Ви намагаєтеся вдосконалити те, що не потребує вдосконалення. На мою думку, зміцнюючи стопи ходою і бігом босоніж, можна зменшити ризик пошкоджень ахіллових сухожиль і колін, а також запобігти виникненню підошовного фасциїту».
«Ризик» — це ще м’яко сказано. Тут радше «стовідсоткова вірогідність». Щороку травми отримують від шістдесяти п’яти до вісімдесяти відсотків бігунів, тобто мало не кожен бігун кожнісінького року. Не важливо, ні хто ви, ні скільки бігаєте, — шанси травмуватися однакові у всіх. Байдуже, чоловік ви чи жінка, прудкий чи повільний, низенький і пухкий чи стрункий і мускулистий, мов чистокровний скакун, — ваші ноги завжди в небезпеці.
Думаєте, зможете уникнути цього фатуму, якщо розтягуватиметеся, мов справжній йог? А от і ні. В 1993 році в «Американському журналі спортивної медицини» (The American Journal of Sports Medicine) надрукували звіт про дослідження, проведене за участі команди голландських атлетів, у ході якого одну групу бігунів навчили розігріватися і розтягуватися, а іншу — ні. Знаєте, яка була частота травматизму? Однаковісінька! Ба більше, результати дослідження, проведеного в 1994 році в Гавайському університеті, показали, що виконання розтяжки перед пробіжкою на тридцять три відсотки збільшує вірогідність травмування.
На щастя, ми живемо в еру високих технологій. Взуттєві компанії витратили чверть століття на вдосконалення бігових кросівок, тож логічно припустити, що зараз рівень травматизму мав би стрімко летіти вниз. Зрештою, Adidas же випустив двохсотп’ятдесятидоларові кросівки з вмонтованим у підошву чіпом, який на кожному кроці автоматично регулює амортизацію. Asics витратив три мільйони доларів і вісім років — на три роки більше, ніж знадобилося для реалізації Мангеттенівського проекту зі створення першої атомної бомби, — щоб розробити неймовірні «кінсеї» з «багатокутовими гелевими підкладками під передній відділ стопи», «підсилювачами потужності поштовху в середній частині кросівок» і «надчутливими, здатними до адаптації підп’ятками, які ізолюють і амортизують ударні навантаження, зменшуючи пронацію і полегшуючи рух уперед». Нічогенька сума, як на кросівки, які доведеться викинути через дев’яносто днів використання, але вони хоча б убережуть вас від постійних травм.
Правда ж?
Не хочеться вас розчаровувати, але… ні.
«Відтоді, як наприкінці 70‐х було проведено перше ґрунтовне дослідження, частота пошкоджень ахіллових сухожиль зросла на десять відсотків, а кількість випадків підошовного фасциїту залишилася на тому самому рівні», — стверджує лікар Стівен Пріб’ют, спеціаліст із травм від бігу і колишній президент Американської академії подіатричної спортивної медицини (American Academy of Podiatric Sports Medicine). «Технологічні досягнення останніх тридцяти років просто вражають, — додає Айрін Дейвіс, голова Центру лікування травм від бігу при Делаверському університеті. — Ми стали свідками грандіозних інновацій у сфері регуляторів руху і амортизації, але жодному з цих засобів так і не вдалося покласти край травмам».
Правду кажучи, доказів того, що бігові кросівки допомагають запобігти травмам, узагалі нема. У статті, опублікованій 2008 року в «Британському журналі спортивної медицини» (British Journal of Sports Medicine), Креґ Річардс з австралійського Ньюкаслського університету заявив, що результати жодного об’єктивного наукового дослідження не свідчать, що бігові кросівки зменшують ризик травмування.
Ця приголомшлива істина ховалася на видноті усі тридцять п’ять років. Річардса так шокував той факт, що індустрія з фінансовим обігом у двадцять мільярдів доларів тримається на самих лише порожніх обіцянках і самообмані, що він навіть кинув виклик гігантам взуттєвої промисловості.
Чи готова хоч одна компанія з виробництва бігових кросівок заявити, що їхні кросівки для бігу на довгі дистанції зменшують ризик скелетно-м’язових ушкоджень від бігу?
Чи готовий хоч один виробник взуття заявити, що їхні бігові кросівки поліпшують результати бігунів на довгій дистанції?
Якщо ви готові зробити ці заяви, чи зможете підтвердити їх об’єктивними перевіреними даними?
Доктор Річардс трохи почекав. Потім сам спробував зв’язатися з провідними взуттєвими компаніями. Безрезультатно. Але якщо бігові кросівки не захищають від травм і не допомагають бігати швидше, за що ж ви платите? Яка користь від усіх тих чіпів, «підсилювачів потужності поштовху», повітряних подушок, спіральних амортизаторів і трубчастих каркасів? Що ж, якщо у вас у шафі завалялася пара «кінсеїв», приготуйтеся до поганих новин.
Гірка правда No 1
Найкраще взуття насправді найгірше
За результатами дослідження, проведеного доктором медицини Бернардом Марті, спеціалістом із превентивної медицини з Бернського університету, вірогідність травмування у бігунів, взутих у кросівки екстра-класу, на сто двадцять три відсотки вища, ніж у спортсменів, які бігають в дешевих кросівках. У дослідженні доктора Марті взяли участь чотири тисячі триста п’ятдесят вісім бігунів із Бернського гран-прі — дорожніх перегонів на п’ятнадцять з половиною кілометрів. Усі учасники заповнили анкети, в яких детально розповіли про свої тренувальні звички і спортивне взуття за минулий рік. З’ясувалося, що сорок п’ять відсотків бігунів отримували травми протягом останніх дванадцяти місяців.
Та, як доктор Марті написав в «Американському журналі спортивної медицини» у 1989 році, найбільше його здивувало те, що найчастіше постраждалих об’єднувала не поверхня, по якій вони бігали, не відстань, яку долали за тиждень, не рівень зацікавленості в підготовці до перегонів і навіть не швидкість, вага чи старі травми. Їх об’єднувала вартість кросівок! Щасливі володарі взуття вартістю понад дев’яносто п’ять доларів мали майже вдвічі більше шансів травмуватися, ніж бігуни, чиї кросівки коштували менше сорока доларів. Подальші дослідження дали аналогічні результати. У 1991 році в науковому журналі «Медицина і наука в спорті і тренуваннях» (Medicine & Science in Sports & Exercise) вийшла стаття, автор якої стверджував: «Власники дорогих бігових кросівок із додатковими захисними властивостями (як-от посиленою амортизацією і «корекцією пронації») отримують травми значно частіше, ніж спортсмени, які бігають в недорогих кросівках (вартістю менше сорока доларів)».
Оце так! Удвічі сильніший біль за вдвічі більшу ціну. Спостережливий тренер Він Ланана зауважив цей феномен ще в далекі 80-ті. «Якось я замовив для команди партію найсучасніших кросівок. За два тижні кількість випадків підошовного фасциїту і пошкоджень ахіллових сухожиль злетіла до небачених висот. Тож я відіслав їх назад і сказав компанії: “Пришліть-но мені краще дешеві”, — розповів Ланана. — Відтоді я завжди замовляю тільки прості кросівки. Не тому, що скупий, ні. Просто я хочу, щоб мої підопічні швидко бігали і не травмувалися».
