Щороку в українському телеефірі з’являється все більше талант-шоу, а точніше, тих шоу, де кожен учасник чи учасниця може проявити себе і потрапити до тридцятки, п’ятнадцятки, десятки або ж взагалі у фінал, і тоді всі шанси на перемогу: або змінити своє життя – як-то вже кажуть, від пацанки до панянки, або «з мого міста люди виїжджають або залишаються». Ці слова належать учасниці шоу «Топ-модель по-українськи», другий сезон. Цього року організатори шоу вирішили, що конкуренцію дівчатам зможуть створити чоловіки, тож цьогорічний проект рівноцінно включає можливість створити зі, скажімо, фізрука топ-модель, який зможе працювати з найкращими агенціями світу.
Метафора фізрука не спонтанна, в четвертому сезоні дійсно є учасник, який викладає в школі фізичне виховання. Він молодий, красивий, статний, тільки працює фізруком у школі. Й нічого в цьому крамольного немає.
Учасники шоу на кастингах заявляють про те, що вони мріють стати моделями, хтось зізнається, що хоче іншого життя, а хтось і про бажання засвітитися на телебаченні, яке відкриває великі можливості. Телебачення дійсно є “соціальним ліфтом”, який працює в державі за відсутності реальних реформ, що діють. Так, скажімо, дівчина зі Жмеринки, яка сама про себе каже, що до ладу не вміє розмовляти, перевтілюється у спокусливу, витончену, делікатну фіналістку шоу, попри те, що вона «застрибає в останній вагон модельного бізнесу». Завдяки старанню та харизмі вона стала другою учасницею на проекті з-попри тисяч конкуренток, поступившись у фіналі зовсім юній дівчинці.
Що відбувається далі, після проекту, можливо, цей ліфт знову тягне людей донизу, це вже залишається поза камерою. Однак ця ілюзія можливості бути на горі не дає нікому спокою, вона все одно заманює нових і нових учасників та учасниць.
Прабатьком подібного соціального ліфту можна, скажімо, назвати групу «Віа Гра», де встигло переспівати більше 10 різних дівчат. На початку продюсери відверто зауважували, що хотіли бачити в складі групи дівчат з української глухомані, бо тоді дівчатам точно було нічого втрачати, вони готові були на все. Часто вони не вміли співати, танцювати, говорити, але якщо хтось вже заплигував у ліфт, то все змінювалось. Навіть, якщо учасниця покидала колектив, вона все одно залишалась у публічному полі та шоу-бізнесі. Соціальний ліфт «Віа Гра» працює вже понад 10 років, тепер вже навіть немає значення, хто там у них за рудоволосу, хто за чорняву, а хто – білявочка. Головне, що тексти пишуться, пісні співаються, гроші заробляються. Тож, ліфт і досі працює.
Телешоу подібного характеру задовольняють не просто бажання людей у розважальному контенті, вони створюють утопію, що настане чудовий новий світ, у якому знайдеться місце для всіх. Подейкують, колишня телеведуча реаліті-шоу «Дом-2» Ксенія Собчак мітить у президенти Росії. Такий розвиток подій ще раз підкреслить необхідність існування відповідних ліфтів, виправдає вигаданий ідеал.
Чим більше шоу, чим більше талантів, тим більше прикрості. А проте, телевізійна ілюзія прибирає з поля зору реальні проблеми. Варто зізнатися у тому, що жодних умов за останні роки для соціальної мобільності фактично створено не було. Усі випадки, скоріше, виключення, аніж правило. Люди просто не мають вибору, а кожен вибір скоріше зроблений за відсутності альтернатив.
«Жінкам не потрібна освіта 12 років, адже вони народжують у 17» – це також про відсутність вибору.
Фото з шоу «Топ-модель по-українськи”.
