Хелена, 25 років

Я переїхала сюди весною минулого року, бо надто втомилась від львівського шуму і цін на оренду житла. У Дрогобичі я колись народилась і виросла, тут мій запасний аеродром. Працюю графічним дизайнером і «онлайн»-арт-директор в команді фрілансерів.

Крім того роблю соціальну рекламу для деяких «навколособачих» проектів, оскільки моя собака з вулиці і ця тема мені близька. Працюю вдома, тому місце проживання мені мало важливе – аби був доступ до інтернету і мінімальна інфраструктура.

Плюси та мінуси міста

Найбільше мені подобається, звісно ж, тиша – тут немає такого скаженого напливу туристів, як у Львові, жебраків біля літніх кафе, заторів на дорогах.

Дуже приємна ситуація з цінами. Оренда житла тут рідкісна, але вдвічі, а то й втричі дешевша, ніж у Львові. Те ж стосується інших сфер – багато друзів, які гостюють в мене, дуже дивуються, переглядаючи меню в кафе.

З мінусів – іноді, все ж, нудно. Наприклад, в місті наразі немає жодного пабу з характерною атмосферою, важкими дерев’яними столами, тьмяним освітленням і великим вибором пива. Так, за цим я їжджу до Львова мінімум раз на місяць.

Кінотеатру також немає – в його приміщенні зараз торгові павільйони. Дуже сумна ситуація з зовнішньою рекламою, але сподіваюсь, що з часом тут також впровадять процедуру погодження вивісок і фасадів.

Куди піти?

У кожної з категорій місцевого населення є свої «злачні» місця відпочинку. Але є те, що об’єднує всіх – площа Ринок. Хіпстери, панки, гопніки, театрали, мами з колясками, дідусі з доміно, пияки, велосипедисти, юні парочки, сварливі бабці, поети, студенти, байкери, зграйки дівчат і молоді підприємці – всі тусять на площі або в зоні п’ятихвилинної пішої прогулянки. Хочеш зустріти когось знайомого – просто йди на Ринок і роздивись по сторонах.

Для туристів цього року запрацював Туристично-інформаційний центр, що для мене є дуже гарною ознакою – місто рухається. Зараз можна піднятись на вежу ратуші, звідки відкривається чудовий краєвид на все місто. Найвідомішими пам’ятками Дрогобича є Солеварний завод, дерев’яна церква Св. Юра, яка входить до світової спадщини ЮНЕСКО, і вілли колишніх нафтових магнатів, розкидані по старих вулицях.

Я щотижня відвідую один улюблений бар у центрі міста, майже щодня ходжу з собакою до озера чи в ліс. Комусь це видасться нудним, але якраз така мінімальна активність мені дуже підходить.

Щодо заходів – Дрогобич досить богемне місто, завжди таким було. Тут щотижня якісь перформанси, виставки, читання поезії та інші розваги для романтично-налаштованої публіки. Але трапляється й справді цікаве.

Наприклад, на початку червня, на фінальному дні щорічного міжнародного фестивалю Бруно Шульца виступали мої улюблені «Жадан і Собаки в космосі».

Про плани

Звісно, що я переїду. Хоча б тому, що не вважаю, ніби людина має бути прив’язана до конкретного місця. Можливо – знову у бік Львова, можливо – в якесь глухе американське містечко. Знаю лише, що це точно не буде мегаполіс чи район із будинками-“мурашниками”.