За рік кількість зафіксованих випадків домашнього насильства в Україні зросла на 80%, про це заявила начальниця відділу протидії домашньому насильству Офісу генерального прокурора Ірина Шурхно.
Проблема домашнього насильства в умовах війни може загострюватися. Однак багато постраждалих нівелюють серйозність ситуації, продовжуючи жити з кривдником та не звертаючись по допомогу, оскільки вважають це особистою справою.
Водночас дослідження, проведене ГО «Дівчата» разом із World Vision, виявило проблему з ідентифікацією різних видів гендерно зумовленого насильства в Україні. Більшість людей досі асоціюють гендерно зумовлене насильство винятково з фізичними (удари та побиття) або сексуальними проявами. Лише 27% із 2800 опитаних жінок та чоловіків змогли розпізнати випадки сексуального насильства, 20% — фізичне насильство та домагання. Найбільше труднощів виникає у визначенні психологічного та економічного насильства (по 12% відповідно), що свідчить про брак інформації та суспільну недооцінку цих видів насильства.
Ця статистика підтверджує — про домашнє насильство важливо говорити відкрито, щоб подолати вкорінені табу та стереотипи про «внутрішні справи» родини. Прихованість та замовчування лише сприяють поширенню насильства та безкарності кривдників.
Чому важливо розпізнавати види насильства?
Законодавство України визначає домашнє насильство як діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства. Домашнє насильство може вчинятися в сім’ї чи в межах місця проживання; між родичами або між колишнім чи теперішнім подружжям; або між іншими особами, які спільно проживають чи проживали однією сім’єю. Наявність родинних відносин та шлюбу не важлива для визначення домашнього насильства, так само як і місце проживання кривдника не обов’язково має бути спільним із постраждалою людиною. Крім того, домашнє насильство — не лише діяння, але й погрози вчинення таких діянь.
Гендерно зумовлене насильство має різні форми, кожна з яких може негативно впливати на фізичне або психічне здоров’я жінки. Фізичне насильство є найбільш очевидним — це дії, що завдають фізичної шкоди: побиття, удушення, порізи, штовхання, опіки тощо. Однак не менш небезпечне сексуальне насильство, яке може відбуватися як у стосунках, так і поза ними. Сексуальне насильство означає примус до будь-яких сексуальних дій без згоди іншої людини або домагання. Це може відбуватися як у стосунках, так і поза ними, включаючи випадки насильства з боку знайомих або незнайомих людей.
Окрім того, людина може зазнавати психологічного насильства — воно часто непомітне, оскільки проявляється у вигляді словесних образ, погроз, принижень, постійної критики, ігнорування, контролю поведінки чи ізоляції від близьких людей і друзів.
Економічне насильство передбачає фінансовий контроль, що позбавляє людину можливості бути самостійною та незалежною. Це може бути обмеження доступу до фінансових ресурсів, контроль над заробітком, заборона працювати або привласнення майна.
Вміння розрізняти різні форми насильства дає змогу краще розуміти стан постраждалих та надавати їм відповідну допомогу. Крім того, знання про різні види насильства допомагає самоідентифікації себе як постраждалої — це критично важливо для того, щоб розірвати «коло насильства».
Це коло виглядає приблизно так: спершу кривдник загрожує насильством, потім завдає удару, а згодом просить вибачення, обіцяє змінитися й навіть дарує подарунки. Однак із часом цикл знову повторюється.
Історія Людмили: «Жила так, аби не викликати зайвого роздратування у чоловіка»
«Сьогодні я щаслива, вільна, незалежна, але 12 років тому все було інакше. Я вийшла заміж, і з цього почався шлях довжиною в 10 років, який закінчився погрозами моєму життю та відібрати дитину, депресією та необхідністю починати життя заново», — розповідає Людмила, який вдалося розірвати «коло насильства».
До весілля все було чудово: залицяння, подарунки, подорожі, піклування та підтримка. Людмила мала активну громадянську позицію: була членкинею Європейського клубу, молодіжної ради, балотувалася до міськради, займалася волонтерством. Вона також працювала і з дитинства займалася танцями.
«Вже за місяць після весілля я стикнулася із заборонами: чоловік заборонив займатися танцями, заборонив все, що пов’язане з громадським сектором, заборонив бачитися з друзями, родичами, навіть із мамою обмежив спілкування. Хотів заборонити й працювати, але я змогла відстояти хоча б це, бо сімейний бюджет потрібно було поповнювати, — розповідає Людмила. — Моя родина виглядала звичайною — дитина, чоловік, що має власний бізнес, стабільне життя. Але вдома були щоденні приниження, контроль, словесні нападки та маніпуляції, інтимна близькість без моєї згоди, погрози побиття. За порадою я пішла до найближчої людини — мами. Але її виховували на стереотипах про те, що жінка має терпіти, слухатися чоловіка, можливо навіть прислужувати йому — саме це мама й порадила. Я продовжувала терпіти, аби не провокувати сварок, відмовилася від усього, що мені подобалося, і перетворилася на людину, яка жила так, аби не викликати зайвого роздратування у чоловіка. Я його боялася! Але водночас боялася лишитися сама з дитиною, особливо коли не стало мами. У якісь моменти мені навіть здавалося, що я недостатньо хороша, не заслуговую на краще та що все це — моя провина».
Протягом 10 років Людмила не усвідомлювала, що зазнає насильства. Все змінилося, коли вона дізналася про можливість отримати психологічну допомогу. Сімейна терапевтка порадила їй звернутися до громадської організації «Дівчата», яка допомагає жінкам справлятися з психологічними травмами та надає знання про гендерно зумовлене насильство. Спочатку Людмила вагалася, але зрештою наважилася на перший крок.
«На консультаціях із психологинею я почала усвідомлювати, що моя ситуація — не “нормальна сімейна сварка”, а ознаки аб’юзивних стосунків. Як зазначила психологиня, мій чоловік — хрестоматійний приклад аб’юзера. Від фахівчині я дізналася, що таке гендерно зумовлене насильство, які існують його форми та як воно може впливати на психічне та фізичне здоров’я. Розуміння, що я не винна у тому, що відбувається, стало першим великим кроком на шляху до відновлення», — згадує жінка.
За допомогою психологині Людмила почала працювати над відновленням свого самовідчуття та впевненості у собі. Вона зрозуміла, що має право на безпеку та повагу, а також на те, щоб жити без страху. За кілька місяців психологічної підтримки жінка змогла розлучитися та почати нове життя. Людмила знайшла підтримку у рідних і друзях, а також скористалася послугами юристки.
«Зараз будую нове життя для себе та своєї дитини. Завдяки психологічній допомозі та знанням про гендерно зумовлене насильство знову знайшла себе та свою свободу, — говорить вона. — Я більше не відчуваю себе жертвою, я — сильна жінка, яка змогла повернути собі своє життя. І, якщо я змогла, це під силу кожній жінці, яка потрапила у подібну ситуацію».
Як отримати допомогу в разі насильства?
Щоб розпізнати насильство, варто поставити собі кілька важливих запитань: «Чи відчуваю я страх або тривогу у стосунках чи своєму оточенні? Чи відчуваю, що моє життя або рішення контролюються іншими? Чи відчуваю ізоляцію від друзів, родини або суспільства? Чи помічаю, що мої права і свободи обмежені або порушені?»
Відповіді на ці запитання можуть допомогти зрозуміти, чи стикаєтеся ви з насильством і які кроки варто зробити далі для захисту своїх прав. А для того щоб отримати консультацію, достатньо зателефонувати на гарячу лінію ГО «Дівчата» за номером: 0800 600 044 або скористатися чат-ботом.
Цілодобова гаряча лінія пропонує безплатні 40-хвилинні консультації з психологами, юристами та соціальними працівниками для всіх, хто потребує підтримки. У питаннях гендерно зумовленого насильства фахівці готові допомогти з різними аспектами, такими як подолання психологічних травм, правовий захист, пошук безпечного житла тощо. Всі розмови залишаються конфіденційними.
Крім того, якщо ви зазнали насильства в сім’ї, зверніться до поліції або на спеціальні гарячі лінії:
– 15–47 — урядова гаряча лінія з запобігання домашньому насильству (цілодобово, анонімно, безплатно з мобільного телефону);
– 116–123 (з мобільного) та 0800–500–335 (зі стаціонарного) — національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації;
– 116–111 (з мобільного) або 0–800–500–225 (зі стаціонарного) — національна гаряча лінія для дітей та молоді;
– 0–800–213–103 — контактний центр системи безоплатної правничої допомоги.
Авторка: Каміла Абузарова, керівниця відділу комунікацій ГО «Дівчата»
Фото: Alina Kymaka: Pexels
