Навесні малесенькі «хрущівки» перетворювалися на справжні джунглі. І так було все моє дитинство. У паперових саморобних коробочках, стаканчиках з-під сметани чи йогуртів, що ними густо були заставлені підвіконня, тумби, столики, всі годящі для цього поверхні, густо зеленіла і пускала щедрі пагони розсада.
Ніжні стебла з ледь помітним листячком навесні мали переселитися у відкритий ґрунт, щоб дати багаті врожаї перців, полуниці, томатів, огірків, баклажанів. У сутужні й голодні 90-ті дача, сільська хата з ділянкою чи клаптик городу за містом ставали запорукою виживання цілих родин, які роками сиділи без зарплат і фізичних грошей.
Між іншим, ця епоха збіглася з виходом на телеекрани першого багатосерійного мексиканського серіалу «Багаті теж плачуть» і першого бразильського «Рабиня Ізаура», тож свої заміські городики чимало українців стали ласкаво-романтично називати «фазендами».
Втім, на тому вся романтика й вичерпувалась, бо польові роботи, надто коли майбутній врожай ставав питанням харчової безпеки цілої родини, дослівно перетворювались на каторгу. Засівання городу та догляд за грядками моркви й буряків не мали нічого спільного з хобі чи цікавістю містян до рекреаційного потенціалу дачі.
Питання навіть було не в тому, щоб їсти своє, своїми руками вирощене, нічим шкідливим не оброблене і не затруєне (від Чорнобильської катастрофи нас тоді відділяли всього лише кілька років, тож іще не було великої довіри до базарної городини чи будь-яких продуктів, чий шлях на стіл неможливо було відстежити від грядки до тарілки), а в тому, щоб взагалі мати, що їсти. Тож городництво у ті роки стало синонімом тяжкої праці, гарування і справжньої битви за врожай.
Пригадую, що одна з моїх бабусь тоді виписувала цілий стос газет і журналів для городників, які читала від першої до останньої сторінки, замовляла поштою величезну кількість насіння, обов’язково купувала перекидний посівний календар і вже на початку весни починала сіяти розсаду. І щоразу, як ми навідувалися на гостину до бабусі, вона з гордістю демонструвала зелені хащі, що кучерявилися у ящиках над підвіконнями, на старенькому піаніно, на столах і навіть на стільцях: там були і пуп’янки майбутніх томатів, і грона червоних перчиків, і маленькі огірки.
Але власне на етапі «домашнього садівництва» і вичерпувалась уся розрада від першої зелені, бо щойно розсаду висаджували в ґрунт, наставав край вихідним дням, відпочинку, відпусткам або канікулам — бо ж бур’яни самі себе не прополють, шкідники самі себе не обприскають, добрива самі себе не розкидають! Вихідні дорівнювали городу, город дорівнював життю.
Сьогодні в умовах повномасштабної війни й хронічного зростання цін на продукти дача з городиком знов набуває цінності як надійного та дешевого (звісно, якщо не рахувати свій труд на землі в грошах) ресурсу безперебійного постачання їжі на стіл. А якщо дачі нема? Чи є можливість подбати про власну харчову безпеку в умовах балкона чи простого підвіконня? Чи це все ж таки мова про хобі та невеличку розраду для душі?
«З погляду продовольчої безпеки “балконне городництво” — це, звичайно, не льох із картоплею. Щоб мати врожай на підвіконні, треба докласти певних зусиль, щось почитати, повивчати питання. Але це рентабельно з погляду збереження психічного здоров’я і внеску в стабільність нервової системи. Це менше про їжу, але більше про розраду і сховок для душі, — вважає експертка з екологічних ініціатив Олександра Патлач. — Як сучасні люди, ми звикли, наприклад, дивитися кіно і паралельно бути в телефоні або читати книжку і щось пити або їсти, а з городництвом, навіть балконним, дуже складно запаралелити ще щось. Бо ти вже якщо забрьохався в ту землю, то в процесі весь — і руками, і думками!»
Олександра вже шість років займається екологічним городництвом на власній ділянці, хоча постійно мешкає у місті. Після повномасштабного вторгнення вона виїхала з дитиною в невеличке село під Києвом, де і провела наступні пів року. Як вона сама зізнається, Всесвіт у притаманній йому іронічній манері дослухався до її бажання пожити справжнім сільським життям і провести повний сільськогосподарський сезон на землі — від першого посіву і до збору пізніх врожаїв. «Балконні грядки» вона вважає чудовим способом розпочати свій шлях у велике городництво, садівництво, що дає можливість серйозно зважити плюси та мінуси купівлі дачі, городу чи кількох гектарів землі. Город у горщику дає чудову можливість взагалі подивитися, чи готові ви інвестувати не тільки гроші, але й сили та час, щоб вирощувати власні помідори, власні огірки, капусту чи суниці.
«З чого треба починати “балконні грядки”? Визначити, скільки у вас вдома місця і що це за місце, яке ми можемо відвести для рослин. Тому що мріятися може про цілий город, а по факту вдома нема, наприклад, балкона, підвіконня вузьке, світла мало. Важливо зрозуміти, куди виходять вікна, чи не буде там занадто темно, чи не затуляють вікна дерева — на все це треба зважати, обираючи рослини, які людина має намір вирощувати вдома. Бо є такі, що терплять тінь, всяка домашня полуничка та суничка можуть витримати затінок, а от базиліку, наприклад, вже треба більше сонця! Освітлення, температура, розміри горщиків — оце все-таки найважливіше, а якщо ці умови обмежені, доведеться ще трохи підливати в рослини якісь добрива, бажано органічні», — каже Олександра.
Насправді приклад моєї бабусі, яка навіть в умовах квартири примудрялась вирощувати томати, огірки й перці, якими можна було не просто похвалитися сусідкам, а зірвати й кинути в салат, доводить: нема нічого неможливого, якщо поставити перед собою мету. Але догляд за рослинами — це не лише безжурне споглядання: «Ану, що там у мене виросте?!» Це великий шмат роботи: підгодовувати, підживлювати, поливати, обтинати зайві пагони й квіти, пильнувати, щоб кожна рослина отримувала саме ту кількість води і сонця, яка сприятиме росту і розвитку плодів, а не просто вб’є її за кілька днів.
Олександра радить: якщо ви до того ніколи в житті не мали справи з вирощуванням рослин, почніть із мікрозелені, для пророщування якої не треба буде інвестувати в ґрунт, горщики чи якісь добрива — достатньо капронової кришки і шматочку марлі або вати. Але нагадує: для мікрозелені, яку ви маєте намір виростити та з’їсти (а не лише подивитися, що воно таке і як насіннячко виганяє корінець і пагін), насіння повинно бути необробленим.
«Можна купити спеціальне насіння для мікрозелені, і воно, найімовірніше, буде необробленим. Для чого обробляють? Щоб воно не піддавалось хворобам, довго лежало, не пліснявіло, добре сходило, щоб його не поїдали шкідники. Обробляють хімічними речовинами, які бажано не їсти. Одна річ, коли це насіння кинути в землю, і з нього з часом виростає огірок, інша — коли ви пророщуєте насіння, і потім зелені паростки разом із насінням додаєте в салат чи смузі».
Отже, що можна виростити в умовах кількох горщиків на підвіконні чи маленького відкритого балкона?
«Трави — це найлегше і те, що буде добре рости, бо вони досить невибагливі. Петрушка, кріп, рукола, шпинат, навіть пак-чой, мізуна, васильки — це те, що добре росте. Але оскільки в петрушки та кропу насіння дуже насичене ефірними оліями, то вони можуть довше сходити, по кілька тижнів. Тому краще підготувати насіння, залити теплою водою, щоби трохи розчинити ці олії. Томати, огірки добре ростуть в умовах квартири і балкона, просто треба обирати карликові сорти. Вони зазвичай детермінантні, кущ не жене в гору, вони заввишки невеличкі, компактні. Вирощують карликову моркву, редис, бурячки. Я знаю, що люди примудряються вирощувати навіть батат на балконі. Чаї на кшталт м’яти, чорнобривців, чебрецю, розмарину. Квіти кабачка, настурції добре ростуть. А ще, якщо ви не маєте мети виростити прям величезну бурячину чи моркву, можна гичку, молоде листя буряка, квіти кабачка використати в салат! З ягід нормально ростуть полуниці, фізаліс і суниці. Можна навіть спробувати виростити на балконі дині й кавуни. Але тут важливо дати рослині великий горщик, поживну землю, бо баштанні люблять «пожирувати», і припнути вчасно стебло, обірвати зайві плоди. Не розраховувати, що у вас виросте десять кавунів, хай виросте хоча б один, і вся сила піде в нього».
Із найдивовижнішого, що Олександрі доводилося вирощувати на балконі, — це люфа. Щоб рослина дала плоди, згадує вона, їй довелось самостійно запилювати люфові квітки: «Я не знала, чи залетить до нас якась бджола, тому взяла пензлик, навіть не з’ясовувала, яка там квітка чоловіча, яка жіноча, просто акуратно в усі квітки потикала тим пензликом, запилюючи рослину. Люфа виросла, з неї вийшла маленька мочалочка, звісно, не така велика, як виходить у мене на великому ґрунті, а такий собі спонжик для вмивання», — сміється вона.
Головне — зважитися. Прийняти на самому початку власного балконного проєкту з грядками, що не завжди буде грандіозний результат або принаймні не такий, який ми чекаємо чи намріяли собі. Щось може зійти, щось ні. Щось зав’яже плоди, а щось ні. Щось принесе врожай, щось засохне, щось буде буяти і квітнути, щось поступово відцвітатиме. Це якраз одне з тих хобі, де сам процес вже є нічогеньким результатом, бо дозволяє на сто відсотків перемкнутися з воєнного сьогодення хоча б на ті пів години, що ви поливатимете горщики на балконі й роздивлятиметесь вирощені вашими руками малесенькі огірочки, васильки чи паростки цибулі.
Правду кажучи, балконне городництво — одне з тих захоплень, де можна обійтися взагалі без початкових інвестицій. Звісно, краще і правильніше купити якісний ґрунт у квітковому магазині, взяти трохи якісних органічних добрив, придбати хороше насіння, а до них — гарненьких горщиків, красиву лійку, замовити з десяток гарненьких книжок про садівництво та городництво — це ж, як-не-як, хобі, а на початку будь-якого захоплення дуже хочеться зануритися у всі красиві супутні деталі й аксесуари! Але якщо фінансова ситуація настільки сутужна, що нема абсолютно жодної вільної копійки на нові горщики чи красиві книжки, у городництво можна увійти з нульовим стартом. Накопати трохи ґрунту в парку (хоча Олександра застерігає: земля під житловими будинками, у великому місті, біля доріг може бути дуже бідною на корисні елементи, може бути забрудненою важкими металами, спорами цвілі, а ще цей ґрунт зазвичай дуже щільний і не пропускає достатньо повітря та води, в такому разі доведеться замішувати його з прілим листям, річковим намулом, щоб трохи збагатити таку землю, — це складно і дуже енергозатратно), замість покупних горщиків висадити розсаду — як то робили наші мами та бабусі у 90-ті — у саморобні паперові чи пластикові стаканчики з-під йогуртів, сметани.
Навіть добрива за потреби можна зробити з підручних домашніх матеріалів (наприклад, розтовкти яєчну шкаралупу або взяти до уваги рецепт «корисних добрив» моєї знайомої, яка заливає водою лушпиння від моркви та картоплі, настоює їх цілу ніч, потім цією водою поливає квіти і розсаду), а насінням можна попросити поділитися сусідів чи знайомих (віддавати вже власним насінням із вирощених врожаїв). Якщо вам здається, що у вашому оточенні ніхто й не цікавиться розведенням огірків чи помідорів, все одно попитайте, чи може хтось відсипати вам трохи насіння, — гарантую, ви будете дуже здивовані, якщо не шоковані, яка величезна кількість людей захоплюється і грядками, і насінням, і огірками, і квітами! Особливо — під час війни.
«Однозначно, жити все життя в місті й не дотикатися до природи — я б нікому не порадила, — каже Олександра. — Просто тому, що там реально дуже великий ресурс. І ми — біологічні істоти, а не якісь технократичні створіння, ми дуже пов’язані з природою. Я не кажу, що всім треба стати дауншифтерами та переїхати жити в якусь глушину, але мати контакт із природою, коли твій погляд не впирається тільки в будинки з цегли й металу, — це дуже важливо».
