Українська режисерка Надія Парфан та вся команда ігрового фільму «Це побачення», який отримав спеціальну відзнаку Міжнародного журі Берлінале-2023, вирішили зняти свою стрічку з міжнародних кінофестивалів GoShort (фестиваль короткометражного кіно в Нідерландах) та IndieLisboa (фестиваль незалежного кіно у Португалії), до конкурсних програм яких увійшли російські фільми.
«Селекція російських фільмів до конкурсних програм міжнародних кінофестивалів GoShort та IndieLisboa стала великою несподіванкою для команди фільму “Це побачення”. Ми щиро розчаровані тим, що такі поважні кінофестивалі зайняли відсторонену позицію щодо російсько-української війни. Вони не усвідомлюють, що російське кіно та культура відіграють центральну роль в самоствердженні Росії на міжнародній арені — і несвідомо підтримують російський імперіалізм своєю програмною політикою. Ми вирішили зняти наш фільм “Це побачення” з цих — і будь-яких інших — міжнародних фестивалів, куди запрошують російські фільми», — йдеться у заяві команди.
Ситуацію, в якій український фільм, знятий під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, представлений поруч із російським фільмом, виробництво якого відбувалось у цей же період, українські кінематографісти назвали «лицемірною та неприйнятною».
«Багато з нас втратили домівки і були змушені перевезти свої родини в безпечніші місця. Інші вступили до лав української армії і проміняли камери на зброю, щоб чинити опір російським окупантам. Серед них — звукооператор нашого фільму та виконавиця однієї з головних ролей. Влітку 2022 року росіяни взяли у полон нашого друга, кіноведучого і правозахисника Максима Буткевича — він дотепер у в’язниці російських окупантів. У грудні 2022 року неподалік Бахмута від російського снаряда загинув наш колега, талановитий режисер монтажу Віктор Онисько. Знімати кіно в Україні сьогодні — це велике зусилля та розкіш. Ми працюємо в умовах повітряних тривог, ракетних обстрілів та відключень електроенергії, не кажучи вже про важку економічну кризу та повну відсутність інституційного фінансування», — наголосили у команді Надії Парфан.
Водночас вони зауважили, що відібрані для участі у кінофестивалях російські стрічки не демонструються в росії та виготовлені винятково «на експорт», тож навряд чи є «критичними та опозиційними до путіна».
«Участь росії в міжнародних заходах (чи то кінофестиваль, чи то Олімпіада) — це легітимізація столітнього імперіалізму росії та жорстоких воєнних злочинів, скоєних проти народу України, Сакартвело, Молдови, Сирії. Єдина функція, яку виконує російський фільм у конкурсній програмі міжнародного фестивалю — це маніфестація російського прапора, символу імперіалізму та терору. З моменту оголошення офіційної програми фестивальні локації стають новими точками на загарбницькій мапі путіна. Обережно: поки ви читаєте цю заяву, російські солдати вбивають, катують і ґвалтують когось в ім’я “великоросійської культури”, а ваш безсумнівно чудовий культурний захід використовується як ще одне виправдання російського шовінізму», — додали українські кінематографісти.
Також команда фільму «Це побачення» закликала відбірників/-ць, програмерів/-ок і організаторів/-ок кінофестивалів GoShort і IndieLisboa до міжнародної солідарності.
«Поки останній російський солдат покине територію України, ми просимо вас не включати до ваших програм будь-які фільми, зняті в росії і російськими кінематографістами. Мистецтво також є зброєю — і вам вирішувати, на кого її спрямувати. Справжні опозиційні кінематографісти з росії самостійно знімають свої роботи з міжнародних фестивалів. Вони усвідомлюють: все, що робиться під нинішнім російським прапором, сприяє підтримці путіна серед громадян росії. Ми безмежно вдячні їм за солідарність і боротьбу — і пропонуємо всім свідомим росіянам чинити так само», — вказано у заяві.
- Ігрова короткометражна стрічка «Це побачення» Надії Парфан — це історія про столицю країни, в якій триває повномасштабна війна, але не припиняється життя у всіх його проявах. «На світанку Києвом із шаленою швидкістю мчить авто. Коли воно нарешті гальмує, з машини виходить людина у камуфляжі. На неї чекають», — вказано в описі до фільму.
- Надія Парфан — українська режисерка, зняла фільми «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго», «Жінки, що грають в ігри», «Reve ta Stohne on tour». Наприкінці 2019 року, у новорічну ніч, запустила онлайн-кінотеатр українського кіно Takflix, оскільки, за її словами, «платформи, які існували, не були готові показувати дебютний документальний фільм української режисерки».
- Американський журнал The New Yorker в рамках проєкту The New Yorker Documentary виклав на своєму сайті документальний короткометражний фільм «Я не хотіла робити фільм про війну» (I Did Not Want To Make A War Film) Надії Парфан.
- Раніше в інтерв’ю DIVOCHE.MEDIA вона розповіла про режисуру, стартап та «артхаузну заказуху», а також про гінекологічне кіно, над яким працює.
