«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

///
1021 переглядів

Поезія — у жебрах

Параска Плитка-Горицвіт

Якби ми знали, що квитки у маршрутці «Коломия — Верховина» потрібно зберігати до кінця проїзду, то чи загубили б ми їх десь у салоні під кріслами або у кишенях рюкзаків? Якби ми передбачили, що у суботу важко зв’язатися телефоном, то чи б не дізналися одразу декілька запасних номерів? 

І якби ми знали, що Криворівню замете снігом, що ми сидітимемо на чиїйсь кухні без світла і без певності, чи ми виїдемо звідси, то чи поїхали б узагалі? 

Але все склалося так, як мало скластися. І після того як зранку бігли на АС «Коломия» у зимових куртках холодним містом, як водій маршрутки довго і нудно на нас кричав на зупинці, після того як ранкову каву ми пили на сходах у супермаркеті «Розмай», де за кавовий столик у нас був ящик із лампадками, а касир Андрій — за інформаційне бюро, який відповідав на всі ці дивні запитання — «А кави вже не буде?», «А світло коли вимикають?», «А до музею Параски Плитки-Горицвіт далеко?», все склалося так, як мало скластися. Тому я і моя подруга Катя опинилися у самісінькій Криворівні. І на запитання «Та чого ж ви їхали до нас у таку погоду?» ми відповіді не мали. 

У грудні минулого року в жодній соціальній мережі неможливо було не натрапити на фото з Криворівні. 25 грудня там вперше святкували Різдво за григоріанським календарем. Всі ці естетичні фото у гуцульських костюмах, із колядою й вертепом ви бачили звідтам. Але логічно, що у кінці січня, після свят, ми приїхали у Криворівню не за Різдвом. Того ж грудня у селі була ще одна подія, можливо, не така масова й затегана в інстаграмі, але не менш знакова. 

Криворівня славиться своїми музеями. Увесь день можна провести, тільки їх і відвідуючи. Від музею «Гуцульської ґражди» до етнографічного музею старожитностей Гуцульщини. Від музею Франка до музею Грушевського. До речі, з одним квитком ви можете відвідати обидвох, сусіди вони не тільки у Львові. У музеях вам розповідатимуть, як сюди приїжджав Параджанов і знімав свої «Тіні», показуватимуть, за яким столом писав Франко і на якій розкладачці лежав Коцюбинський. Але всі вони були приїжджі, чужі. Своєю тут була Параска Плитка-Горицвіт — художниця, фотографка, фольклористка, казкарка… Це в неї зараз тут два музейні простори: одна локація — у присілку Грашпарівка, де вона жила, і друга — у приміщенні колишньої сільради. Відкриття другої локації і відбулося у грудні. До цього ми й вели тими довгими реченнями-закавилками. Власне, текстову екскурсію звідтам ми хотіли б вам провести.

Салон краси

У центрі Криворівні, біля магазину з будівельними матеріалами й навпроти супермаркету «Розмай», — невелика двоповерхова зеленкувата будівля із заломленим дахом та трикутними вікнами на другому поверсі. Коли ми питали про Параску Плитку-Горицвіт, нас насамперед відправляли сюди. Казали: «Ідіть у сільську раду». Ми декілька разів протоптали туди стежку по снігу. Декілька разів зателефонували на всі номери зі списку. І у неділю зранку зустрілися з директором музею Павлом Рибаруком. 

«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

«У Криворівні завжди була естафета духу, — ділиться Павло, коли ми тільки-но заходимо у музей. — І Параска — це окремий внутрішній феномен. Коли я два роки тому закінчив у США магістерську за Фулбрайтом і повернувся сюди, на мене звалилася вся ця справа. Цей простір — це результат великої війни у Криворівні. За ідеєю декількох місцевих, тут мав бути салон краси. По сусідству в нас буде магазин сантехніки».

«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

Насправді легко уявити собі тут салон краси. Панянки й паничі з Криворівні та околиць приходять сюди, аби навести красу, дорогою заходять у магазин сантехніки, який от-от з’явиться, не забудуть щось придивитися у магазині будматеріалів поряд, а на кінець на закупи у «Розмай», розмаяний у стилі «євроремонт». Ідилія маленьких містечок. А тут музей. Музей? Ще один? І замість дзеркал, де мали б відображатися милі гуцульські личка, картини. Гм.  

Є за що боротися. Але перемогла Параска. І в її розпорядженні на зараз три кімнати з експонатами, пізніше буде більше.  

«Так сталося, що про Параску мало хто знав до “Мистецького Арсеналу”. На виставку поїхало близько двох третин спадщини Параски. Вони, звісно, не все ще й вмістили. Четвертина залишилася, її не рухали, бо місця не було. Найбільший виставковий павільйон Європи не вмістив цю Жінку», — додає директор музею.

У «Мистецькому Арсеналі» виставку «Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації» проводили у 2019 році. 

Ми у першій кімнаті. Темно-сірі стіни роблять її мегастильною. Там, де хтось точно планував собі дзеркала з підсвіткою, — багато чорно-білих фотографій, декілька картин, кольорових образів, трикутних каменів, які вона любила збирати. У дерев’яних рамах справа про ув’язнення, анкета арештованої. Над ними вислів Параски: «Радість моя — не в кінці путі цієї. Щастя моє — воно обабіч неї». 

Ця кімната про те, хто така Параска і звідки вона походить. 

«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

А походить Параска Плитка-Горицвіт із села Бистрець, де вона народилася у 1927 році. Пізніше її сім’я переїхала до Криворівні, у присілок Грашпарівка. Там і виросла Параска. Згадок про її дитинство небагато, проте вже тоді Параску вважали іншою. У Параски була сестра Васюта. Обидві вони однаково багато працювали біля господарства. Але не однаково відпочивали. Бо тільки-но час відпочинку від тяжкої роботи наставав, Параска бралася за іншу роботу — щось розмальовувала на корі від дерева чи дощечці, яку знайшла і сховала собі, чи бігла до річки й там малювала водою на каменях. Через це Параску не розуміли ані у селі, ані вдома. Для всіх вона була іншою. Бо що це таке — малювати? 

У 16 років Параска як остарбайтерка потрапляє до Німеччини. Там вона хоче вступити до університету, але натомість тяжко працює у місцевій родині. 

Через деякий час Параска все ж повертається додому до Криворівні, повертається разом зі своїм односельцем. 

Вже через рік Параску заарештовують.

«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

Далека близька Індія

У другій кімнаті — Індія. Ну а що? Параска написала шість томів пригодницького роману про двох гуцулок, які подорожують до Індії, «Індійські заграви». А потім вона проілюструвала свій роман, картини отримали назву «Пригоди в індійських джунглях». Зараз ці ілюстрації на одній зі стін другої кімнати. Дві гуцулки в індійських джунглях.

«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

«Вони обоє подорожують до Індії в пошуках місця абсолютного щастя й спокою. Фантастика, — мимохідь Павло показує книжку. — Вона зібрала шість томів. Спочатку писала вручну, а потім передруковувала. Дуже любила і Ґанді, й Індію. Бо це тоді було хоч якимись символами звільнення. Нам це і зараз резонує, а для них тоді це була особлива річ. Звільнення Індії від британського імперіалізму». 

Параска провела у засланні майже 10 років. У 17 років за участь в УПА Параску (псевдо «Ластівка»), як і її подругу Одосію (псевдо «Лілея») й тисячі таких дівчат та хлопців, ешелоном вивезли у заслання. Одосію на Колиму, а Параску в Караганду. П’ять років із тих десяти на засланні дівчина пересувалася на милицях. Дорогою відморозила ноги. Повернулася із заслання у 27 років. 

«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

У цій «індійській» кімнаті можна натрапити на скляні куби, в яких скульптурки тварин. Пам’ятаю оленя і слона. У своїх «Індійських загравах» Параска придумує історію, де ці дві гуцулки літають на слонах. Чи не цей слон зараз у скляній клітці? 

«Треба сказати, що Параска — це Велика Інша. Ніби гуцулка, ніби й не гуцулка. Вона християнська мисткиня, але в неї велика анімістична любов до природи, до живності», — наголошує Павло.

«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

У шафках багато книжок, які виготовляла Параска: від тексту й обкладинок до футлярів. Так, на кожну книжку в Параски був футляр. І пофарбований не тільки ззовні, а й всередині. «Бо ж книжечка також хоче, щоби їй красиво було», — на запитання, для чого це розмальовувати всередині, відповідала Параска. Проте вона не тільки від руки писала свої книжки. Якось у Параски з’явилася друкарська машинка. З роками зросла кількість історій, звідки з’явилася ця річ. Але правда в тому, що її нелегально списав із сільради брат подруги Параски, тоді він працював секретарем у районній раді. Так однієї ночі Параска отримала свою друкарську машинку.

«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

Гуцульська фотографка

«Після “Мистецького Арсеналу” до нас приїхав Максим Руденко і зняв документальний фільм “Портрет на тлі гір”, якщо пригадуєте, то це рамка з цього фільму», — показує директор музею.

Хто дивився документалку, то одразу спізнає рамку, оздоблену квітами і написом «Привіт із Криворівні». Ну, привіт.

«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

Ми у третій кімнаті. Тут рамка, фотографії та дерев’яні куби-стільчики, на яких можна посидіти. За склом три фотоапарати. Звісно, це Парасчині. Саме вони зафіксували понад чотири тисячі кадрів, які нещодавно оцифрували. 

Після заслання Параска в селі була чужою. Одного разу до неї прийшли з колгоспу і сказати йти працювати на ланки. Не буде ж вона тут сидіти! Але Параска сиділа. І думала, як їй оминути ті ланки і той колгосп. А потім пташка на хвостику принесла, що у красногірському лісництві шукають того, хто вміє малювати. Зголосилося п’ятеро. Обрали Параску. Так вона заробила свої перші 16 карбованців авансу. У Верховині купила свій перший фотоапарат. Сторож позичив їй трохи грошей на всі інші інструменти для фотографування: «Най не сміються з тебе тілько люди». 

А що фотографувала? Та все. Гори, стежки, звірів. Людей. 

«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

«Моя мама, яка була ученицею Параски, передруковувала її книжки, робила перші видання й виставки, часто ставить перед собою запитання — “Параска не могла чи не хотіла говорити з людьми?” І для мене це вже не про біографію, а про те, що таке спільнота і як вона має цінувати тих, хто завжди буде аутсайдерами. Вона по-іншому не могла. Це був її шлях. І це все залишилося тут, у музеї. Але щоб ви знали, так поціновували її не завжди», — говорить Павло.

Проте Параска могла і хотіла спілкуватися з людьми, які її розуміли. Вона постійно вела з кимось листування, наприклад, із Малковичем чи Лишегою, до неї приходили люди, вона розповідала історії. Кажуть, що в неї було більше кореспонденції, аніж у районній адміністрації. 

Також Параска була досить активною у селі: співала в хорі, разом із подругою Одосією створила дівочий колядний, а пізніше церковний хор. Хоча були люди, які остерігалися чи боялися її, але на присілку Параску розуміли, усвідомлювали, що вона пережила на каторзі.

До Параски

«Я тоді працювала в школі, а її вважали ворогом народу», — каже пані Марія, якій доручили показати нам дорогу до пані Василини. Ми виходимо разом із нею через задні ворота церкви, йдемо вгору, обертаємося назад, щоби зробити фото. Пані Марія запитує, звідки ми, а я запитую про Параску Плитку-Горицвіт. 

Ми зустрічаємо пані Василину. Вона є учасницею громадської ради, яка займається збереженням і популяризацією спадщини Параски Плитки-Горицвіт. 

«Йдемо до Параски». І ми йдемо. Йдемо приблизно кілометр вгору засніженою дорогою, бо Параска чекає.

У хатині багато картин, витинанок, книжок Параски. Усі дверцята шафок розмальовані Параскою. Її ліжко, стіл, стілець. Цю хатину Параска побудувала разом зі своїм батьком через декілька років, коли повернулася із заслання. Тут вона писала, малювала, витинала, розмальовувала. Тут вона вела своє самітне аскетичне життя. І тут у 1998 році померла.

«Один із найбільший виставкових павільйонів Європи не вмістив цю Жінку». Репортаж із музеїв Параски Плитки-Горицвіт

На кінець

Легко закінчувати текст смертю. Ну от жила, ось померла. Ніби з цим закінчується все. Але ж не закінчується. І тим паче не у Параски Плитки-Горицвіт. Два музейні простори у Криворівні цьому доказ. Картини, книжки, витинанки, вірші й все-все, що створила Параска, — також цьому доказ. Залишилося тільки навчитися цінувати і належно сприймати тих, хто був чи є поряд із нами.

Криворівня, 2023

Текст: Віра Карпінська
Фото: Катерина Алексєєнко