Чому для дітей фемінітиви — нормальне явище, а для деяких дорослих — страшний сон? Проблема у формах слів чи в самих людях?
Уже б, здавалося, прийняли новий правопис, і вживання фемінітивів рекомендується офіційно, однак час від часу з’являються ті, хто каже, що це неприродно, ріже вуха чи язик завертається. Так от щодо природності. Діти від двох до п’яти років активно засвоюють мову. Вони можуть вигадувати нові слова й автоматично утворюють фемінітиви. Мій син у три роки казав:
— Мамо, ми з татом електрики, а ти — електрина (добре, хоч не електричка)).
Його ніхто не вчив. Він придумав це сам. Йому подобається гратися з інструментами, бути як тато. І маму теж до себе в команду взяли. Тільки от слово довелось вигадати. Бо ж вони з татом хлопці, а мама — дівчинка.
Коли ми з ним граємось, і я кажу на нього якісь пестливі слова, він автоматично їх перетворює на жіночий рід:
— Ти — мій зайчик.
— А ти — моя зайчиха.
— Ти — мій їжачок.
— А ти — моя їжачиха.
Хіба такі новотвори не природні? Він не скаже на виховательку — вихователь, а на лікарку — жінка-лікар. Тобто, засвоюючи мову, діти вважають нормальним у самому слові на означення зайнятості одразу зазначати стать. Так, інколи це кумедно і не зовсім правильно, але природно.
Нещодавно одна з журналісток і викладачок університету для журналістів (не хочу називати її прізвище, бо таких, як вона, вистачає, це скоріш збірний образ прихильників старого правопису) написала під постом мовознавця: «Навіщо було змінювати правопис? Кому це вигідно? Буду писати за старим правописом без членкинь, міністринь, посолок, президенток, пішоходок, мовознавчинь».
Я задумалась, невже дійсно ці слова настільки важкі, що їх важко використовувати? Тоді й вирішила провести експеримент. Кажу тепер уже чотирирічному синові:
— Пограймо у гру. Я називатиму професію чоловіка, а ти мені — цю ж професію, але для жінки:
— Депутат.
— Депутатка.
— Член.
— Членка.
— Міністр.
— Міністерка.
— Посол.
— Посолка.
— Президент.
— Президентичка.
— Пішохід.
— Пішохідниця.
— Мовознавець.
— Мовознавицька.
— Хімік.
— Хімі’ка
— Фізик.
— Фізичка.
— Психолог.
— Психоличка.
— Магістр.
— Магісичка.
Звісно, цей експеримент не претендує на науковість і доказовість, однак доводить, якщо людина не знає, що фемінітиви «ріжуть вухо», то вуха лишаються цілими.
Дитина не знає, що таке фемінітиви, не знає, за допомогою яких суфіксів утворюються слова. Він навіть деякі слова вперше чує і не уявляє, чим займається, наприклад, посол. Він діє автоматично. І більшість фемінітивів утворив правильно. Деякі звучать смішно, але все одно не по-чоловічому.
Так само й на себе він намагається придумати маскулінітив, навіть там, де непотрібно. Наприклад, він почув слово «порода». Найімовірніше, говорили про собак. Він не знає, що слово означає, але десь у контексті зрозумів, що це хороше слово, і приміряє його на себе:
— Мамо, я порода. Ні — породий, породич…
Я сміюсь і пояснюю йому значення слова та що воно не змінюється.
Коли я на нього серджуся, він може сказати на мене: «Ти — Вєрка Сердючка». Він не знає, хто це, десь почув і запам’ятав. В його уяві Сердючка — значить сердиться. Якось я спитала його:
— Якщо я — Вєрка Сердючка, а ти — мій син, то ти хто?
— Вєрк Сердюк.
«Я вже в такому віці, що змінюватись пізно», — написала ще та коментаторка.
Здається, це відповідь на всі запитання, чому люди не можуть сприймати фемінітиви. Проблема не у словах і правописі, а в небажанні змінюватися.
«Як навчили в школі, так і буду писати», — стверджує вона. Але ж часи змінюються, мова живе і теж зазнає трансформацій. А в школі, тим паче в радянській, багато чого говорили та вчили такого, що зараз просто не актуальне.
Противники фемінітивів не згадують про те, що ці слова звучать незвично тому, що жінок раніше не пускали на такі посади, тому й слів не було. Якщо жінки завжди працювали вчительками, то й до слова немає претензій, а до президенток і депутаток є. Бо жінки не так давно стали обіймати ці посади, та й то значно рідше, ніж чоловіки.
У покоління мого сина є шанс вирости з розумінням того, що фемінітиви цілком природні та справедливі. Цьому сприяє і їхня дитяча безпосередність в утворенні слів, і чинний правопис. Якщо, звісно, у школі та вищих навчальних закладах його не переконуватимуть у зворотному ті, хто не в тому віці, щоб змінюватися.
