Видати дебютну книжку: Як працюють літературні конкурси та курси 

//
2823 переглядів
Літературні конкурси, або як видати книгу

Дві мої перші книжки вийшли друком одночасно в 2020 році в розпал ковіду. Спочатку я планувала надіслати перший рукопис на конкурс «Коронація слова», але не вистачало обсягу, який відповідав би правилам конкурсу. Потім думала допрацювати рукопис і надіслати на конкурс від видавництва «Смолоскип», але напередодні надіслала рукопис у видавництво, написавши коротенький мотиваційний лист. Якщо чесно — думала, що видавництво не відповість, тож я зможу надіслати текст на конкурс. Але рукопис узяли в роботу. 

Перш ніж узятися за написання другої книжки, я планувала піти на «Річну програму» від Litosvita, але натрапила на пост про пошук авторів для написання історичного детективу. В умовах вказували час і місто, яке мене цікавило — Київ початку 20-го століття, тож я відгукнулась. Так я підписала другий контракт із видавництвом. Але мені завжди було цікаво — що, якби я обрала інші шляхи? 

Літературні конкурси і досвід видання дебютної книги

Я розпитала у письменниць, які видали свою дебютну книжку завдяки перемозі у літературних конкурсах або після «Річної програми» від Litosvita. Про свій досвід розповіли Наталія Матолінець, Юлія Кубай, Олена Павлова та Марина Манченко. 

Шлях №1. Перемога на міжнародному конкурсі «Коронація слова»

Наталія Матолінець, 

авторка фентезійних книжок «Варта у грі», «Артефакти Праги», «Кров Будапешта», «Гессі», «Академія «Аматерасу», «Керамічні серця», «Всі мої ключі і Ґайя», лавреатка міжнародного конкурсу «Коронація слова» 2017 року

Маю почати розповідь із передісторії, бо перша видана книжка не була першою написаною, а це трохи додає до контексту. Насправді я завжди цікавилася літературою і так чи інак позирала у бік письменництва: у дитинстві це була літературна студія, у студентстві — поетичні вечори, яких у Львові проводили багато, тож можна було себе зайняти. Щось писала майже завжди, але перша історія, яку я була готова показати читачам, з’явилася вже після закінчення університету — і була вона саме про університет та бурхливе студентське життя міфологічних персонажів (любов до міфології у моїх книжках дуже явна). То була «Академія Аматерасу», і процес її створення був прекрасно хаотичним — на парах, поміж парами, замість пар, у блокнотах, на ноутбуку, і, звісно, у кав’ярнях, які я потім внесла у сюжет. Через те, що це була для мене перша настільки масштабна історія, робочий процес тривав кілька років. Але опісля мені було набагато легше розробляти структуру сюжету та планувати наступні рукописи — зокрема «Всі мої Ключі і Ґайя» та «Гессі».

Наталія Матолінець про літературні конкури та видання книги
Наталія Матолінець

Після закінчення «Академії…» я вирішила, що слід пошукати видавця, і в мене не було жодної ідеї, як це робити. Натомість у мене були дві самвидавні збірки поезій — просто тому, що всі школярі на літстудії, куди я ходила в підліткові роки, випускали такі. Був досвід участі в поетичних вечорах, але це не наближало до видавництв. Ідея надіслати рукопис на «Коронацію слова» видалася мені найпрямішим шляхом у книгосферу, бо коли ти отримуєш відзнаку, то зростають шанси, що твій текст помітять. 

Паралельно з очікуванням результатів «Коронації…» я продовжувала писати нові історії та звертала увагу на інші літературні конкурси — зокрема фантастичних оповідань від «Зоряної фортеці». На той момент мені хотілося спробувати все — і я пробувала. Хіба що не писала напряму видавцям, бо хотілося спершу здобути трохи впізнаваності саме як авторки фентезі.

Моя переможна «Коронація слова» — третя. Я надіслала на неї чотири рукописи, переміг — тобто, здобув ІІ премію — рукопис «Гессі». Цікаво, що я до останньої миті не знала, яку відзнаку отримала. Адже на «Коронації…», окрім трьох головних премій, є ще безліч спецвідзнак та дипломів, а коли тебе запрошують на церемонію нагородження, то не кажуть, чого чекати — і це весело, адже всі емоції накочуються одразу після оголошення результатів. Пригадую, коли я прийшла на реєстрацію перед нагородженням, то мені сказали, що слово надають лише лауреатам трьох перших премій, а всі інші переможці повинні просто вийти й подякувати. І я, певна того, що фентезійний роман не отримає високої відзнаки, видихнула: «Ну, принаймні, не треба готувати промову…» А за кілька годин зрозуміла, що помилялася. 

Юлія Кубай, 

авторка романів «Душа» та «Ідеальність», лавреатка міжнародного конкурсу «Коронація слова» 2016 року

Усе почалося з того, що я дуже довгий час писала винятково для себе і викладала це в інтернеті під псевдонімом. Якось мені мама сказала: «А видай свою книжку». І я подумала, що варто спробувати.

Потрапити у видавництво у ті часи було дуже важко, зараз ситуація трохи змінюється. Потрібно було мати хоча б якісь здобутки або ж ім’я. Я давно слідкувала за «Коронацією слова» і знала, що її конкурсантів видають. Для мене це був як сигнал, що потрібно спробувати свої сили, спробувати засвітитися перед видавництвами.

Я ставила таку мету: перевірити свої сили та спробувати видати книжку.

Юлія Кубай про літературні конкурси та курси 
Юлія Кубай

Якби я щось отримала, то зрозуміла б, що рухаюся у правильному напрямі й треба далі шліфувати свої вміння. Якби нічого не отримала, то просто продовжила б далі відточувати свої навички. Сталося диво, я отримала одразу другу премію, і мною зацікавилося видавництво. Аналогічно відбулося і з другою книжкою: вона отримала відзнаку «Вибір видавця» та автоматично перейшла до рук видавництва.

«Коронація слова» дає великі можливості для авторів, які не можуть пробитися у видавництво. Коли я тісно познайомилася з кухнею цього конкурсу, то змогла ще більше пересвідчитися, що авторам потрібно подаватися і випробовувати власні сили.

У журі є не тільки літературні критики, письменники, літературознавці, але й представники видавництв, які можуть звернути увагу на твою роботу, навіть якщо вона не отримає жодної відзнаки. Коли ми надсилаємо свої рукописи у видавництво, є велика ймовірність того, що їх не прочитають, не оцінять або вони просто загубляться серед інших. На конкурсі їм приділяють достатньо уваги.

Усе відбувається прозоро, ніхто не знає, хто ховається за псевдонімом, яким позначають роботу. Кожен у рівних умовах, і ніхто не буде відкинутий у бік. Є можливість показати себе у будь-якому жанрі, його оцінять вже визнані майстри, які спеціалізуються саме на цьому.

Робота над рукописами у мене завжди триває роками:

  • Спочатку я пишу першу чернетку роботи
  • Редагую його і вишукую наявні сюжетні дірки
  • Редагую орфографію та пунктуацію
  • І читаю, перечитую, перечитую так довго, доки не зрозумію, що з мене досить.

 Коли я надсилала роботу на конкурс, не потрібно було писати синопсис чи логлайн (стислий виклад суті вашого тексту в одному-двох реченнях), а лише надати інформацію про себе, визначити жанр і все роздрукувати. Якби я подавалася зараз, то моя робота над рукописом починалася б із синопсиса та логлайна, як на мене, це найважча частина роботи.

Головне в підготовці рукопису до видавництва було дотриматися вимог щодо оформлення, вкласти всі необхідні файли. Про вимоги та що необхідно оформити у рукописі є інформація на сайті «Коронації слова».

Моя головна порада: уважно читати та правильно визначити жанр.

Шлях №2. Перемога на конкурсі видавництва «Смолоскип»

Олена Павлова, 

авторка поетичної збірки «Шкіра міст», творчиня кота Інжира, лавреатка літературного конкурсу видавництва «Смолоскип»

Книжка — це переважно біг на довгу дистанцію. «Шкіра міст» — це збірка моїх віршів за сім років. Рукопис здобув друге місце на конкурсі видавництва «Смолоскип» 2019-го. Потім він перечекав ковід, це уповільнення обміну речовин у нашому літературному житті, і вийшов книжкою перед повномасштабною війною. Ми презентували її в Києві за десять днів до того, як на місто полетіли ракети. Друга презентація була запланована в паризькій кав’ярні, але натомість була вже онлайн, з укриття Рівненського драмтеатру в березні. Та війна у деяких текстах вже присутня, адже триває вона з 2014-го.

Олена Павлова про літературні конкурси і те, як видати збірку
Олена Павлова

Хто є героями цієї книжки? Жінки, що зберігають кулі в скриньках від прикрас. Чоловіки, у чиїх снах не мнуться блакитні шовкові сукні. Світ, у якому вони живуть, — міста, де будинки нагадують старі книжкозбірні, а плити під ногами стають тектонічними. Це світ, у якому не штрафують за безквитковий проїзд. Над ним — сузір’я, пробиті на трамвайних талонах, і цілі галактики хлюпочуться в ранковій каві. Тут чути пахощі флердоранжу, розсипані пелюстки жасмину та вишень, і янгол вже простяг Марії лілію. Ця збірка має сім розділів — про міста, напої, квіти, картини, жінок, чоловіків та вірші. «Шкіра міст» — це стіни, що бачили все і чули. Але нічого нікому не розкажуть, доки ви самі не захочете це дізнатися. 

Це мій поетичний дебют, але до того я багато років була активною учасницею літературного процесу — наприклад, заснувала і сім років проводила конкурс короткої прози «Новела по-українськи» від журналу «Країна», писала рецензії та статті про літературу і мистецтво, передмови до кількох книжок. 

Всі ці роки писала вірші, але перша книжка у житті автора — це переламний момент, відправна точка. Призове місце на конкурсі «Смолоскипа» передбачало друк збірки. Це — один зі шляхів до дебюту. 

Втім, соцмережі зараз суттєво змінили шлях від автора до читача, і, щоб дебютувати поетові, часом достатньо публікувати свої тексти онлайн. Але виникає інша проблема: як тоді читачеві знайти ваші вірші серед безлічі поезії онлайн? Тож просто постів замало. 

Подобається проводити аналогію з маркетингом — є правило восьми дотиків. Щоби споживач зацікавився певним товаром, добре діє, коли він дізнається про цей товар із восьми різних каналів: бачить рекламу, радить друг, куштує в гостях, зустрічає на полиці тощо. 

Так само може бути з віршами: читачі можуть захопитися вашими текстами, коли чують ваш виступ на поетичних читаннях, натрапляють на ваші вірші в інстаграмі, фейсбуці, на відео, текст пересилають їхні друзі в телеграмі. Ну і, зрештою, книжка. 

Чи просто зараз дебютувати поетці? Нічого не просто, коли війна. Але не спиняйтеся. 

Через конкурс видавництва «Смолоскип» пройшли більшість наших улюблених письменників. Саме завдяки йому виходили друком їхні перші книжки. Його проводять з 1993-го. В різні роки перемагали Софія Андрухович, Сергій Жадан, Маріанна Кіяновська, Андрій Кокотюха, Олег Коцарев, Дмитро Лазуткін, Тарас Прохасько, Мар’яна Савка, Ірина Шувалова, Юлія Мусаковська та інші.

Конкурс має три номінації: поезія (вік учасників: від 18 до 35 років), проза та есеїстика (від 18 до 40). Твори подають з 1 вересня до 31 грудня щороку. 

Обсяг поетичної збірки — не менше 50 сторінок, обсяг прози та есеїстики — не менше 100 сторінок. Детальніше можна почитати на сайті конкурсу

Твори лауреатів І і II ступеня видавництво публікує окремими книжками. Також щороку за підсумками конкурсу виходитиме антологія з творами лауреатів та власників заохочувальних відзнак.

Готуючи рукопис, варто звертати увагу на структуру збірки. Впорядкуйте свої вірші за розділами. Мисліть свій рукопис готовою книжкою, а не просто списком випадкових віршів. Почніть із найсильнішого, на вашу думку. Продумайте, яка концепція об’єднує всі ваші твори. Видаліть зайві тексти, які в неї не вкладаються. 

Погортайте добрі поетичні збірки інших авторів, подивіться, як вони побудовані. Можливо, з’являться кілька нових ідей щодо своєї збірки.

Добре вичитайте рукопис. Елементарна гігієна — щоб не було одруківок, різнобою в лапках і тире. Я використовую додаток LanguageTool, всім раджу. Він не тільки підкреслює помилки, але й пояснює правила і дає стилістичні поради. 

Дайте почитати ваші вірші людині, якій ви довіряєте, яка має смак і вміє давати конструктивну критику. Часто погляд збоку дає нові перспективи. Вірте в себе. Краще подати рукопис на конкурс, ніж не подати. 

Шлях №3. «Річна програма» від Litosvita

Марина Манченко, 

авторка роману «Гіркі апельсини», що увійшов до короткого списку премії «Книжка року BBC — 2022»

До програми Litosvita я доєдналась доволі випадково та із запізненням — курс тоді вже почався. Побачила рекламу в соцмережах, згадала, що завжди мріяла про атмосферу, де всі люблять писати і говорити про письмо, і тому вирішила спробувати. Хотілося знайти своїх людей, мати дедлайни та підтримку кураторки — я, власне, і дисертацію дописала та захистила колись лише завдяки тому, що мала чітко визначені терміни та наукову керівницю, яка чекала на нові розділи. Тому курс письменницької майстерності був для мене дуже правильним вибором.

Ідеї новел, з яких складаються «Гіркі апельсини», народжувались упродовж кількох років. На одну з них мене надихнули побачені на сицилійській плитці уламки горщиків, розбитих сироко. На іншу — історія, яку мені під час конференції в Стамбулі розповів знайомий. Ще на одну — порожні курортні містечка взимку, де кожна «заїжджа» людина одразу викликає в місцевих цікавість. Але романом у новелах ці історії стали саме тоді, коли я почала методично працювати над ними — писати щодня, за планом, жити «в тексті». Саме тоді я почала бачити зв’язки між персонажами, які допомагали зрозуміти історію повністю. 

Марина Манченко про видання книги
Марина Манченко

Якщо говорити про терміни, то я почала активну роботу над рукописом 1 листопада 2020 року і закінчила його 1 вересня 2021-го. Тобто працювала над ним рівно 10 місяців.

Дуже вдячна моїй кураторці Галині Листвак (редакторка, журналістка, дослідниця арткнижок, викладачка Української академії друкарства, кандидатка наук із соціальних комунікацій, як літературна редакторка співпрацює з багатьма видавництвами, зокрема «Видавництвом Старого Лева», Pabulum та іншими), за приємну, дуже мотиваційну роботу над текстом. На кожну консультацію я йшла з радістю, бо знала, що отримаю корисні поради та матиму над чим подумати під час подальшої роботи над рукописом. Мені було дуже важливо знати, чи зрозумілі певні моменти тим, хто не вчився та не працював на Сицилії. Хотілося уникнути інфодампів, але водночас розповісти читачам не лише історії міграції, бо ця тема в романі не головна, а й нерозуміння жінок, культурних обмежень, насильства. Моя книжка — про жінок, але не лише для них.

Перша комунікація з видавництвом

Юлія Кубай, 

авторка романів «Душа» та «Ідеальність», лавреатка Міжнародного конкурсу «Коронація слова» 2016 року 

Важко виділити якийсь один принцип комунікації з видавництвом. Вони мають різні підходи та по-різному взаємодіють з авторами. Навіть одне й те саме видавництво може по-різному проводити комунікацію з різними авторами.

З першою книжкою видавництво зателефонувало до мене через два місяці після фінальних результатів. Тоді як із другою книжкою зателефонували одразу після того, як «Коронація слова» сповістила мене, що я номінована. Фактично, я ще навіть і не знала, яке місце обійняла, як мене вже забрали до себе.

Кожна з цих взаємодій відбувалася спочатку телефоном, де вони сповіщали мене, що готові зі мною співпрацювати. Питали чи наявний текст, який я надсилала на конкурс, дійсний і чи можна його брати у роботу.

Після цього через пару днів мені надсилали чернетку контракту, де були зазначені суми гонорару, роялті, терміни видання книжки, оплати, зазначався тираж, а також вказувалося, які саме права я передавала видавництву.

Наталія Матолінець, 

авторка фентезійних книжок «Варта у грі», «Артефакти Праги», «Кров Будапешта», «Гессі», «Академія «Аматерасу», «Керамічні серця», «Всі мої ключі і Ґайя», лавреатка міжнародного конкурсу «Коронація слова» 2017 року

Комунікація з видавництвом після нагородження відбулася негайно: щойно я зійшла зі сцени, до мене підійшли представниці видавництва Vivat, привітали і запросили до них. Наступного дня я отримала також пропозицію, яка переросла у мою роботу з видавництвом «АССА» та вихід серії «Варта у Грі» (на момент перемоги у «Коронації…» я саме завершила першу книжку про Варту).

«Коронація…» дала мені шанс на старт, і, хоч на конкурс щороку надсилають тисячі рукописів, тобто конкуренція висока, я раджу спробувати. Але не обмежуйте себе конкурсом як єдиним варіантом.

Марина Манченко,

авторка роману «Гіркі апельсини», що увійшов до короткого списку премії «Книжка року BBC — 2022»

За умовами програми письменницької майстерності, рукописи тих, хто встиг подати їх до дедлайну, пропонуються низці видавництв. Мені дуже пощастило, і за кілька місяців, у грудні, я отримала відповідь від Артема Скорина з видавництва «Темпора». І ми одразу ж почали працювати над книжкою.

Контракт на видання ми підписали за тиждень до початку повномасштабного вторгнення. Мені дуже приємно, що видавництво повірило в мою книжку настільки, що продовжило роботу над нею навіть за таких умов. Тому те, що «Гіркі апельсини» потрапили до короткого списку «Книжки року ВВС — 2022», — це велика заслуга кожного та кожної з тих, хто працював над виходом книжки у світ. Я дуже вдячна Ірині Осадчук, Галині Листвак, Оксані Думанській, Ірині Ніколайчук, моїм колегам із «Видавництва Відмова», колективам «Літосвіти» та видавництва «Темпора» і, звісно ж, Артемові, який побачив у моєму рукописі потенціал. Але найбільше — нашим захисникам та захисницям із ЗСУ, без яких нічого б не було. Весь гонорар я переказала на їхні потреби, бо не вірю, що зараз є щось важливіше за захист України.

Успішний дебют — який він?

Олена Павлова, 

авторка поетичної збірки «Шкіра міст», творчиня кота Інжира, лавреатка літературного конкурсу видавництва «Смолоскип»

Інтернет викривляє наше сприйняття реальності, і «успішний успіх» — це більше про щось напоказ. За успіхами — завжди постійна регулярна систематична праця. 

Коли щось не вдається, часто кажу собі: просто треба над цим попрацювати ще кілька років. Комусь — над текстами, комусь — над видимістю персонального бренда. Жінкам все ще доводиться докладати більше зусиль, щоб бути видимими, — хай якими талановитими будуть їхні тексти. Те, що ми пишемо, і те, як нас сприймають, — це різні береги навколо однієї течії.

Щодо успішного поетичного дебюту — це ж не вимірюється цифрами. Поезія — це вузька сфера, насправді небагато людей читають вірші та стежать за поетами. Тому тут різні фактори «успіху». Для мене — це створити красивий текст. Дійти з ним до читача. Відгукнутися у чиємусь серці. Те, що моя книжка таки встигла вийти до повномасштабної війни, напевно, великий успіх. Тільки обставини інші — ні тобі літературних фестивалів, де її можна представити. Доводиться шукати нові способи діалогу з читачем, організовувати самій події. Важливо зараз у поетичних читаннях закладати благодійні збори — бо такі часи, коли всі працюють на один спільний проєкт — Перемогу. І митці, і видавці, і волонтери, і військо. Дуже слушна думка Оксани Забужко, що українські письменники зараз мають більше уваги у світі саме завдяки успішній праці наших Збройних Сил.  

Проводити літературні конкурси, зустрічі, читання, виставки — вкрай важливо зараз. Бо саме це — повноту нашого життя, багатство та незалежність нашої культури — і хотів забрати в нас ворог. Зараз важливо говорити про себе, про нашу країну і нашу боротьбу. Зробити свій голос сильним — це теж праця. Живемо в історичні часи, про які мусимо свідчити. 

Наталія Матолінець, 

авторка фентезійних книжок «Варта у грі», «Артефакти Праги», «Кров Будапешта», «Гессі», «Академія «Аматерасу», «Керамічні серця», «Всі мої ключі і Ґайя», лавреатка міжнародного конкурсу «Коронація слова» 2017 року

Можу пожартувати, що успішний — це дебют із двома книжками водночас, як сталося в мене. Але загалом це розпроданий тираж, позитивна читацька реакція та бажання видавництва опублікувати твою наступну книжку. Або бажання кількох видавництв. Опціонально — відзнака чи премія.

Тому вважаю, що з дебютом не варто поспішати. Перша книжка — це мовби вихід у світ, коли всі погляди звернені до тебе, бо читачі ще не знають, чого їм чекати. Тож хай цей вихід буде іскрою, яка принадить братися і за вашу наступну історію.

Марина Манченко, 

авторка роману «Гіркі апельсини», що увійшов до короткого списку премії «Книжка року BBC — 2022»

Я намагаюсь про це не думати, бо вимірювати успіх, чужий чи власний, — це складна, необ’єктивна та невдячна справа. Хотілося б, щоб за мою дебютну книжку мені було не соромно і за 20 років. І майже впевнена, що за «Гіркі апельсини» мені соромно не буде.

Поради початківцям і собі колишній

Юлія Кубай, 

авторка романів «Душа» та «Ідеальність», лавреатка міжнародного конкурсу «Коронація слова» 2016 року

Ніколи не сумнівайтеся у власній меті, ніколи не кажіть, що ваша творчість нікому не потрібна, і ніколи, в жодному разі, не ховайте свої роботи. Говоріть гордо про себе і свою творчість. Якщо опускаєте руки, то лише на клавіатуру ноутбука чи взяти ручку, щоб написати новий рядок у власній історії. Любіть те, що робите, і не переписуйте свою історію, бо ідеального нічого не існує, і ваша історія повинна бути саме такою. Читайте рекомендації, як писати книжку, але не приймайте це як правила, завжди слухайте себе, ви краще відчуваєте, що потрібно вашій історії. І ще раз, любіть всією душею те, що ви робите.

Видати дебютну книжку: Як працюють літературні конкурси та курси 
Юлія Кубай

А собі…

Не змінюйся. Будь такою ж наївною мрійницею і не дай сірому світу перетворити себе на прагматика. Завжди слухай себе і не зважай ні на що. Борися й далі так за свої роботи, як ти це робиш завжди.

І не думай, що це лише хобі. Це не ЛИШЕ. Ти правильно відчуваєш це, тому постав його на перше місце і ніколи не шкодуй, що ти зайву годину пописала.

Будь ласка, спи більш як три години.

Марина Манченко

авторка роману «Гіркі апельсини», що увійшов до короткого списку премії «Книжка року BBC — 2022»

Найголовніше — писати. 

Можна писати дуже добре, відчувати мову і бути генієм слова, але про це ніхто ніколи не дізнається, якщо ви не допишете своє перше оповідання, новелу чи роман. Письмо — це про майстерність, але також і про дисципліну. Старайтесь виробити зручний вам графік і працюйте постійно. Тоді і незчуєтесь, як поставите останню крапку у вашому першому тексті.

Олена Павлова, 

авторка поетичної збірки «Шкіра міст», творчиня кота Інжира, лавреатка літературного конкурсу видавництва «Смолоскип»

Важливо: знаю, що багато лауреатів конкурсу перемогли не з першого разу. Вони не опускали руки в разі невдачі й подавали нові рукописи наступного року. Це має сенс в усіх творчих проєктах. Згадайте, скільки відмов отримала Джоан Роулінг перед тим, як видати «Гаррі Поттера» — понад 12, — і ніхто зараз не сумнівається, що це шедевр. 

Авторам-початківцям порадила б багато читати. Бути чуйними до мови, працювати над нею — адже це ваш робочий інструмент. Читати більше, ніж можеш. Читати не самі соцмережі та стрічку новин, бо так ви не збагатите свою мову, не нагострите відчуття стилю, не розвинете свій смак. Саме художні тексти, бажано шедеври світової та української літератури. 

Також варто почитати трохи теорії про поезію — чому не варто римувати «кров» і «любов», «ночі» та «очі», про бідні дієслівні рими. Про верлібри і метафори. Почитати інших поетів і розібрати для себе, як зроблені тексти, що вам подобаються. Шукати власний стиль. 

Видати дебютну книжку: Як працюють літературні конкурси та курси 
Олена Павлова

Поеткам-початківицям порадила б також більше вірити в себе і навчитися любити себе. Знаю безліч неймовірних талановитих жінок, які себе знецінюють. Багато про це думаю — чому. Стереотипи суспільства, виховання, можливо, навіть біологічні фактори (гормональне тло в різні дні сильно впливає на настрій і ставлення жінки до себе, незалежно від об’єктивних підстав). Ці жінки бояться говорити про себе, їх вчили бути скромними, багато сумніватися в собі, чемно виконувати всі вимоги та настанови суспільства. Можливо, у новому поколінні цього менше, і йдеться більше про моїх однолітків. Таким жінкам говорять про роботу над собою, і вони наполегливо працюють над самотерзанням — а часто саме тут потрібна не робота, а свобода. Не дотримання правил, а їх порушення, зловити відчуття легкості, писати своє життя на чистовик. Відкидати сумніви, де їх не має бути. Позбуватися перфекціонізму — бо краще зробити, ніж не зробити, бо ще не досконало. Шукати і знайти себе. Знати, що ви цінні, бо ви є. Що ваші тексти — цінні, бо так звучить ваш голос саме зараз. Згадайте ваше ставлення до людини, яку ви любите. Поставтеся так до себе самої.

Наталія Матолінець, 

авторка фентезійних книжок «Варта у грі», «Артефакти Праги», «Кров Будапешта», «Гессі», «Академія «Аматерасу», «Керамічні серця», «Всі мої ключі і Ґайя», лавреатка міжнародного конкурсу «Коронація слова» 2017 року

Собі б я порадила більше терпіння, бо часто робота в книгосфері — це про ентузіазм і запал, але не тільки.

А для всіх, хто починає цей шлях, — також терпіння. Зокрема, не поспішайте видати першу книжку, якщо відчуваєте, що можете краще. Цікавтеся книгосферою: що видається у вашому жанрі, що здобуває популярність. Відвідуйте фестивалі та презентації, читайте інших українських авторів.

Уважно читайте контракт із видавництвом. Навіть ті пункти, які здаються вам нерелевантними. І вписуйте туди все, до деталей.

Ведіть соцмережі. Дайте читачам простір, де вони зможуть дізнатися більше про вас та про ваші історії.

Ніколи не припиняйте писати. Текст — це ваша база.

Можливості для авторів і наступні кроки

Наталія Матолінець, 

авторка фентезійних книжок «Варта у грі», «Артефакти Праги», «Кров Будапешта», «Гессі», «Академія «Аматерасу», «Керамічні серця», «Всі мої ключі і Ґайя», лавреатка міжнародного конкурсу «Коронація слова» 2017 року

Зовсім нещодавно вийшла друком моя сьома книжка — «Всі мої ключі і Ґайя». Ця книжка нова й водночас вона зі мною дуже давно. Дует головних героїв — чародія Іґніса та людину-не-людину Ґайю — я вигадала понад 10 років тому. Першу версію історії написала теж кілька років тому. Але тішуся, що книжка вийшла саме зараз, бо в мене був час, щоб довести її до ладу і самій вдосконалитися як авторці.

Це бадьора історія, на яку мене надихнула, зокрема, любов до мандрів, адже головним героям доводиться весь час вимушено мандрувати, потрапляти у пригоди та неприємності й потрохи вивчати щось про себе, а щось про світ. Світ у цій історії, хоч близький до нашого і почасти перегукується із Європою, має також інший бік — так звані Декорації, зламану й підступну реальність. Чаклунські роди, сковані архаїчними правилами й ворожнечами, ведуть боротьбу за владу і вплив, поки навколо них оживають легенди. І на цьому тлі у життя юного, трохи флегматичного чародія з возиком комплексів ввалюється надмірно життєрадісна людина, котра потребує його допомоги, а натомість тягне за собою море пригод, небезпек та, як виявиться, дуже потрібний Іґнісові шанс поглянути на життя під іншим кутом зору. А що маги й люди мають не дуже добрі взаємини, то цим двом буде «весело». Сподівано, весело з ними буде і читачам. Бо тут вельми іронічний оповідач, і ще зимовий вайб, і магія, магія всюди та багато.

Видати дебютну книжку: Як працюють літературні конкурси та курси 
Наталія Матолінець

Як на мене, це історія про вихід із зони комфорту та боротьбу зі стереотипами. А ще — про наступників чаклунських родин, які шукають своє місце. І без вкраплень міфології не обійшлося. У другій книжці (бо це дилогія) масштаб проблем та градус напруги зростуть, але про це ще рано розповідати.

Звісно, дебют і сьома книжка — це трохи різні відчуття. Але однаково теплі й добрі. Були етапи неймовірного емоційного піднесення, були хвилі вигорання — куди без нього, коли спершу пандемія, а тоді повномасштабне вторгнення. За ці роки з’явилося більше розуміння, як працює книгосфера, який довгий шлях до книжки на полицях книгарень і скільки аспектів на цей шлях впливають. Найцінніше розуміння: книжка — це завжди командна робота, і слід бути терплячим до своєї команди.

Змінилися трохи й акценти в моїх історіях: якщо раніше я любила писати про доволі абстрактну Європу, то зараз частіше пишу про реальні міста в конкретні часові періоди (з останніх історій — це Друга світова у Львові та Прекрасна Епоха на теренах Австро-Угорщини). Хочеться більше досліджувати історію міських просторів та розповідати про українську культуру в цьому контексті, а фентезі, як виявилося, для цього чудово підходить.

Наступного року у чеському видавництві Fragment вийде трилогія «Варта у Грі». Для мене це був довгий шлях і давня мрія. Знаю, зазвичай письменникам бажають перекладів англійською, але від початку роботи над Вартою мені хотілося, щоб її читали саме у Чехії. По-перше, один із головних героїв, чародій Златан Богумін — саме звідти. По-друге, частина подій серії відбуваються у Празі. Це місто — одне з моїх улюблених. Місце сили, так би мовити. Колись я опинилася на зимові свята у Празі, і це була любов із першого погляду, яка триває й досі.

Проте якщо поглянути на книгоринок, то легко помітити, що переклади української фантастики — це щось саме з розряду фантастики. Така ситуація склалася з багатьох аспектів: від нестачі промоції української літератури на світовому чи бодай європейському ринку і до технічних складнощів перекладу. Словом, попри моє бажання отримати переклад, звідусіль це описували як «неможливо», і саме це — думка, що нічого не вийде, тож втрачати нічого — підштовхнуло до дії.

Взагалі-то, комунікацією з видавництвами повинні займатися інші видавництва чи літературні агенти. Але я самотужки знайшла чеське видавництво, яке публікувало молодіжне фентезі, і написала їм про все: від своєї любові до Праги і до того, що в мене є історія, яка могла б їм сподобатися. Що спрацювало — досі не знаю. Хочеться вірити, що то була магія Варти чи моя шалена переконливість. Але незабаром мені відповів головний редактор, сказав, що вони вельми зацікавлені, і ми почали спілкуватися. Насправді процес від першого листа і до підписання контракту тривав два роки й море роботи. Зате зараз перша частина вже перекладена, обкладинка в розробці й зовсім скоро вона поїде в друк.

А також трилогія про Варту вийде у Польщі, але деталі цієї історії я розповім трохи згодом.

Юлія Кубай, 

авторка романів «Душа» та «Ідеальність», лавреатка міжнародного конкурсу «Коронація слова» 2016 року

Перші дві свої книжки я писала так, як відчувала. У мене не було багато письменницького досвіду, і насправді я ніколи не думала, що буду цим займатися. Коли віддала «Ідеальність» у друк, зрозуміла, що мені чогось не вистачає, і я почала активно проходити курси від Дена Брауна, голлівудського сценариста Стівена Каплана, який вчив сам Pixar, як треба робити сценарії, та інші курси. А також самостійний аналіз прочитаних книжок. З цього я отримала просто гігантську базу знань.

Розуміючи, що в нашій країні таких шукачів інформації, як я, багато, подумала над спробою нею поділитися. Мені трапилися певні англомовні блогери, які теж займалися такою діяльністю, і я на декілька днів засіла в їхніх блогах і аналізувала: що мені подобається, а що б покращила. Так створила список, на основі якого почала формувати власні пости.

Спочатку як елемент швидкого просування був інстаграм. Я проводила оплату постів, щоб їх показували моїй цільовій авдиторії, хоча після повномасштабного вторгнення я від цього відмовилася, й у мене одразу стався бум органічного трафіку.

Телеграм я називаю преміумдодатком до інстаграму, бо там більше комунікації, символів для постів і є можливість якогось інтерактиву. Читачам легше зберігати тексти та користуватися ними.

Подкаст — моя давня ідея, яку я не могла реалізувати через значну низку причин, а ще із власних побоювань. Хвилювалася через вимову, голос, а ще свою особливість — картавість. Та згодом взяла себе в руки й вирішила зробити перший крок, а потім вдосконалюватися і вдосконалюватися. Саме на той момент у моєму житті з’явилася колега-письменниця Олена Кузьміна, яка простягнула свою руку і сказала: «Давай це робити разом». І дійсно, одна голова добре, а дві краще. Ми протилежності одна одній як у житті, так і в письменництві, у нас різні шляхи та підходи до роботи, що дозволяє показати цей контраст, а нашим слухачам знайти зручний для себе спосіб письменництва.

YouTube — проєкт, який ще на низькому старті, але скоро точно з’явиться на світ. Він буде націлений на життя письменників в Україні. Окрім інформації, яка дійсно буде теоретична і мені потрібна саме візуальна частина, на каналі планую показувати цілий процес створення книжки: від початку до спроб видати її. Показати всю внутрішню кухню, свій стиль роботи й усі проблеми, що можуть виникати на етапі видання книжки.

Я люблю те, що роблю. Це додаткова повноцінна робота (а так, то я ще маю основну роботу, що і дає мені гроші на оренду квартири та їжу, — графічний дизайнер), яка виглядає як волонтерство. Та в цьому і суть: я це люблю. Отримую масу задоволення від систематизації, оформлення, планування… Коли з’явилася авдиторія і вони почали мені писати в особисті повідомлення, що завдяки постам вони знову знайшли натхнення, бажання писати, це стало мотивацією продовжити йти далі. Для мене головна мета всього блогерства — власний розвиток як письменниці, розвиток людей, які шукають і знайшли інформацію, і, я б дуже хотіла, щоб це дало поштовх до відкриття нових імен в нашій літературі. Я хочу, щоб автори відчували підтримку, знали, що вони не одні й ішли до власних цілей із повною впевненістю, що у них все вийде.