Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру

////
706 переглядів

Кого ми згадуємо, коли чуємо слово «скульптура»? Мікеланджело, Донателло, Роден? Так, найімовірніше, згадуємо тих, про кого чули багато разів і репродукції робіт яких заполонили масмаркет. 

Проте у цьому асоціативному рядку є ще дещо варте уваги. Більшість із нас назвуть тільки чоловіків-скульпторів або точно почнуть перелік із них. 

І ця проблема не в тому, що не було талановитих скульпторок. Ох, ще й як були. І які ж вони були! Просто їх ховали в тіні, або забували, або викидали за борт, бо тут їм не місце. Проте жінкам місце там, де вони собі цього захочуть. І скульптура — не виняток. 

Цей текст про трьох українських скульпторок, які творили, досліджували та відкривали приблизно одночасно. Ніде немає згадки про те, чи були вони між собою знайомі, проте, прочитавши біографії, можна побачити, що їхні шляхи були схожими. 

Теодозія Бриж, Аріадна Стебельська (Шумовська) та Ірина Букоємська — ось ці три, про яких говоритимемо.

Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
Шістдесятники

Теодозія Бриж

В центрі уваги завжди була чарівна Фана, як називали Теодозію друзі.

Початок 1940-х років — 12-річна дівчинка на псевдо «Маруся» заарештована зі своєю мамою за підпільну діяльність. Дівчинка була зв’язковою в УПА, вона передавала грипси-записки в криївку. Незадовго до цього її батька вислали у Сибір. По маму та неї саму прийшов НКВС.

Сарненською тюрмою ширився тиф. Людей вивозили на возах і скидали в яму на околиці села. Туди ж викинули дівчинку та її маму. Через деякий час повз проїжджав селянин і почув голоси. Мама та донька були живими у повній ямі мертвих людей. Люди у селі їх виходили та вилікували.

Дівчинка на псевдо «Маруся» — це Теодозія Бриж. Вона вижила, виросла і стала талановитою скульпторкою. Але до Незалежності ніхто ніколи не знав про минуле Теодозії. Знав тільки її чоловік Євген Безніско (скульптор, як і вона).

 

Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
^

Теодозія Бриж

У своїй майстерні

Теодозія Бриж народилася у 1929 році у селі Бережниця на Рівненщині. У 1948-му вона закінчила школу в Сарнах і вступила до Інституту прикладного та декоративного мистецтва у Львові, який закінчила у 1954 році. А вже 1956-го мисткиня отримала від Спілки художників приміщення на Мартовича, 5, де зараз діє меморіальний музей.

1960-ті роки, невеличка львівська квартира-майстерня. Повсюди начерки, нариси, скульптури. Але все ж у цьому домі завжди є місце для вечорів, де збирається українська еліта, шістдесятники. Зрештою, цю квартиру і називали центром богемних вечірок та дисидентського руху Львова. Ліна Костенко, Іван Драч, Ірина Вільде, Іван Миколайчук та інші. Хтось тут святкував день народження, хтось одружувався. А в центрі уваги завжди була чарівна Фана, як називали Теодозію друзі.

Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
^

Теодозія Бриж

Пам’ятник Юрію Дрогобичу, 1999, бронза
^

Теодозія Бриж

Пам’ятник Леопольду Левицькому, 1974, бронза

Але сюди тягнулися не тільки ті, хто намагався знайти певний спокій, однодумців та безпечний простір для власних думок і сповідань. Це було місце, де вмикалася вода у крані, щоби приглушити розмови. За львівською богемою ретельно стежили. Леся Безніско, друга дружина Євгена Безніска, з його спогадів розповідала, що Теодозія з Євгеном могли повернутися додому, а на полиці немає якоїсь книжки. У них завжди були напоготові речі, щоби взяти і поїхати будь-якої миті. А коли Теодозія відчувала, що у компанії з’явився хтось підозрілий, вона тихо підходила і казала, щоб він більше не приходив у її майстерню. У майстерні були тільки справжні та віддані, маріонеток там не терпіли.

Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
^

Теодозія Бриж

Той що греблю рве з русалкою, 1970, гіпс

^

Теодозія Бриж

Перелесник, 1979, гіпс

Теодозія та Євген активно працювали над проєктами. Мисткиня постійно віддавала належне історії, і її улюбленою справою було зображення історичних постатей. У 1964 році у селі Теодозії Бриж поставили пам’ятник Тарасові Шевченкові, авторкою проєкту, звісно, була вона. Це була дійсно визначна подія як для села, так і для самої скульпторки. Лише років з 15 тому, коли Теодозія вирушала на навчання у Львів, у цьому селі говорили, що «Маркова донька поїхала вчитися горщики ліпити». Як бачимо, Теодозія навчилася набагато більшого, а ще навчила інших, оскільки вважають, що вона одна з перших в українському мистецтві створювала модерну скульптуру.

Окрім пам’ятника Тарасові Шевченкові, Теодозія Бриж є авторкою пам’ятників Юрію Дрогобичу, князям Ярославу Мудрому та Святославу, Данилу Галицькому. А тим, хто любить гуляти Личаківським кладовищем у Львові, варто звернути увагу на надгробні пам’ятники Соломії Крушельницькій, Іванові Крип’якевичу та Леопольдові Левицькому. До речі, Леопольд Левицький сам замовив у скульпторки свій надгробок.

Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
^

Теодозія Бриж

Двоє, 1967, бетон
^

Теодозія Бриж

Двоє IV, 1967, бетон
Померла Теодозія Бриж у 1999 році і похована на Личаківському кладовищі у Львові. Як не дивно, свій надгробок вона спроєктувала та зробила сама.
Роман з формою

Аріадна Стебельська (Шумовська)

«Світили мені тоді дві зорі, на які я була задивлена: український націоналізм, який мав привести до незалежної держави, і українська культура, яка в тій державі мала б розвиватися», — писала Аріадна Стебельська.

Аріадна Стебельська більш знана як письменниця й педагогиня. Однак те, чим вона займалася в житті, набагато більше за ці два означення. Серед її «мистецьких ідентичностей» є ще одна дуже важлива — Аріадна Стебельська була скульпторкою.
Аріадна Шумовська народилася 1919 року на Вінниччині у селі Гнівань. Її мистецький псевдонім — Шум. Художниця народила у важкий історичний період, тому вже з 1922 року вона зі своєю сім’єю постійно втікає за кордон. Спочатку до Кракова, після Другої світової війни — до Німеччини, а у 1949 році вони виїхали до Канади. Після цього Аріадна Шум запам’яталася як українська емігрантка в Канаді, яка розвивала українську культуру.
«Ми приїхали на чужину, щоби працювати для України. Ми там того робити не могли, бо нас би одразу вбили. Ми працювали тут».
Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
^

Аріадна Стебельська

Фотопортрет

Разом зі своїм чоловіком Богданом Стебельським Аріадна працювала у редакції часопису «Гомін України», а також разом вони організували курси українознавства ім. Юрія Липи в Українському культурному центрі в Торонто. Аріадна дописувала літературні та мистецтвознавчі статті, досліджувала у них українську культуру, відкривала нові імена та надавала розголосу тим, кого мали почути. До речі, саме Аріадна написала передмову та проілюструвала книгу Василя Стуса «Зимові дерева», яку видали у 1970 році у Бельгії.

Після смерті чоловіка Аріадна уклала тридцятий том «Літопису УПА». Він був присвячений Степанові Стебельському — братові Богдана, який був командиром УПА. Окрім цього, пам’ять про Степана Стебельського Аріадна закарбувала у скульптурі — у 1995 році вона представила його погруддя. Аріадна також є авторкою надгробного пам’ятника на могилі Ярослава Стецька — відомого діяча ОУН — у Мюнхені.

Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
^

Аріадна Шум

Погруддя командира Степана Стебельського (позивний «Хрін»). Торонто, 1995
^

Аріадна Шум

Пам’ятник на могилі Ярослава Стецька у Мюнхені
У своїй скульптурі Аріадна любила поєднувати народне мистецтво та трипільську культуру з сучасним мистецтвом. В Канаді вона мала змогу споглядати та вивчати всі тенденції бурхливого мистецтва 20-го століття. Модернізм в усіх його напрямах, перехід до постмодернізму — відкрите, гостре та емоційне нове мистецтво. Звісно, воно не могло не впливати на скульпторку.
Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
^

Аріадна Шум

Нескорена

Але вона знайшла спосіб поєднувати це нове з тим, що знала та любила. Тому скульптура Аріадни Стебельської — це насамперед модифікація народного мистецтва з сучасними тенденціями. Це те, що вона відрефлексовувала, згадувала, намагалася закарбувати у пам’яті. Матеріал ставав для неї способом показати себе і свою культуру назагал. І їй це вдалося. Щоправда, Аріадна інколи скромно недооцінювала, наскільки розповіді про неї та її творчість поширюються далеко за океан. Одного разу їй написав літературознавець з Вінниччини Анатолій Подолинний, у відповідь він отримав: «…Я собі ніяк не уявляла, що на Вінниччині, на якій я побачила світ, хтось знає про моє існування. Як же ви довідалися про мою таку далеку істоту і про мою працю?..» Звісно, про Аріадну знали й знають досі.

Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
^

Аріадна Шум

Свистунці
Скульпторка померла у 2002 році в Торонто. Було запитання, яке вона собі завжди ставила: «Чи зробила я все, що повинна була зробити для України?» Гадаю, ми знаємо відповідь.
Емігрантка у мистецтві

Ірина Букоємська

Скульптура Ірини завжди була позначена впливом Архипенка, однак попри певну стилістичну схожість вона була самобутньою та оригінальною.

Ірина Букоємська, як і Аріадна Стебельська, була емігранткою.

У 1944 році вона емігрувала на Захід — спочатку жила у Словаччині, потім в Австрії. У 1950 році виїхала у США.

На жаль, про скульпторку немає достатньої кількості досліджень, які б могли заповнити всі невідомі прогалини її біографії. Тільки окремі книжки чи статті, здебільшого про українських емігрантів, схематично викладають декілька слів про життя мисткині. Наприклад, про те, що вона народилася у Станіславові (Івано-Франківськ).

Чого ж про неї писати тут? На це є декілька причин. Наприклад, коли випадково десь натрапити на репродукцію роботи, яку навіть не видає гугл, то можна вже ніколи її не забути. Інша причина — це те, що завжди цікаво та важливо відкривати постаті у мистецтві, які вартують того, щоби про них говорили.

Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
^

Ірина Букоємська

Арабський мотив. Бронза, 70-ті роки XX століття
^

Ірина Букоємська

Пристрасть. Алюміній, 70-ті роки XX століття

У 1953 році Ірина Букоємська вивчала скульптуру та малярство при літературно-мистецькому клубі у Нью-Йорку. А вже у 1954 році і до 1958-го навчалася у школі скульптора Олександра Архипенка у Нью-Йорку. Скульптура Ірини завжди була позначена впливом Архипенка, однак попри певну стилістичну схожість вона була самобутньою та оригінальною. Букоємська шукала способи розкрити людські почуття за допомогою дерева, алюмінію, бронзи. Наприклад, картина «Пристрасть».

Скульпторки, або Три історії про тих, котрі творили українську скульптуру
^

Ірина Букоємська

Фотопортрет

У США Ірина представляла свою скульптуру на різноманітних виставках. У 1959 році брала участь у виставці з «Групою молодих» в Українському інституті Америки. На виставках, окрім скульптур, вона також представляла й малярські роботи.

Накінець

Українська скульптура загалом ще досліджена недостатньо, а особливо мало інформації про скульпторок українського мистецтва. Проте ми знаємо, що наша культура багата на голоси тих, котрі попри будь-які заборони (політичні, соціальні, гендерні) продовжували робити те, що відчували за потрібне.

У статті використані зображення з сайтів Art Lviv Online, Листи до приятелів та книги Галини Стельмащук «Українські митці у світі»