«На його «слава рассії!» я мовчала. У відповідь – знущання». Військові про полон

від | Кві 5, 2022 | Війна в Україні, Її історія

Час читання: ( Кількість слів: )

Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України опублікувало спогади жінок-військових, звільнених з полону.

Своїми історіями поділялися військові зв’язківці Анастасія Матрущенко та Олександра Цепук.

Анастасія: «На його «слава рассії!» я мовчала. У відповідь – знущання»

Розташування військової частини, де несла службу Анастасія Матрущенко, окупанти розстріляли артилерією і танками.

«В бункер, де перебувала чергова зміна, кілька разів влучив танк, – пригадує вона. – Коли курява розвіялась, в приміщення полетіли гранати. У нас вилучили зброю, амуніцію, бронежилети і мобільні телефони. Зв’язали руки, на очі надягли пов’язку».

Спочатку дівчина потрапила до білорусі. Пригадує, як до них підходив військовик й погрожував розправою: до ранку не доживете. «Тим часом із сусідніх приміщень доносилися звуки допитів наших військовослужбовців-чоловіків».

Згодом її та інших полонених переправили у СІЗО № 3 десь під Брянськом. «Тюремні наглядачі вишикували нас і намагалися зламати морально, – продовжує Анастасія. – Якийсь начальник кілька разів вигукував мені в обличчя «слава рассії!», чекаючи, напевне, якоїсь відповіді на таке «вітання». На мовчанку з нашого боку тюремники відповідали тортурами».

Дівчатам довелося пережити багато страшного. У присутності чоловіків примушували повністю роздягатися, присідати. Постригли наголо. В камері знову і знову допитували, розповідає Анастасія.

Олександра: «Окупанти сатаніли від української мови»

Вузол зв’язку, де проходить службу Олександра Цепук, оборонявся від натиску ворога всіма можливими засобами. Але окупанти активно застосовували важке озброєння, закидали бункер гранатами. «На всьому шляху слідування до білорусі й далі в росію нас постійно обшукували», – пригадує дівчина.
В білорусі почалося з провокацій: до них підійшли репортери російського телебачення в супроводі військовослужбовця.

«Їм дуже не сподобалося те, що ми говоримо українською мовою, вимагали перейти на російську, – продовжує Олександра. – Але я, наприклад, російською майже не володію – як і решта моїх колег. Це дуже розлютило репортерів».

В камері, де перебували жінки, було два ліжка і один матрац на сімох. «За такі «зручності» нас просили розповісти на камеру про хороше ставлення з боку окупантів. Ми відмовилися», – говорить Олександра.

Навіщо росіяни поголили голови військовополоненим жінкам?

Кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Олена Харитонова в колонці видання «Повага» пише так: «Гоління голови нашим військовополоненим жінкам — це спроба нав’язати їм девіантність. Це засіб соціального контролю, який окупанти використовують для атаки на людську гідність. Із доби середньовіччя кати використовували гоління як важливу частину ритуалу катування. Його завданням було принизити людину.

В сучасній практиці міжнародних судових установ є рішення, які визнають, що примусове гоління голови може визнаватися жорстоким поводженням. Так, Міжамериканський суд із прав людини у справі Rodríguez Vera підкреслив, що примусова стрижка потерпілої чи погроза таким діянням означає зміну зовнішнього вигляду особи без її згоди, що залежно від обставин справи може становити жорстоке поводження. Також суд наголосив, що потерпіла зазнала такого поводження саме через те, що вона є жінкою. І таке поводження мало конотації та наслідки, пов’язані з її жіночністю, а також впливало на її самооцінку. В цьому рішенні суд спирався в аргументації також на рішення Європейського суду з прав людини у справі Yankov v. Bulgaria, де зазначено, серед іншого, що «примусове збривання волосся ув’язнених в принципі є актом, який може призвести до приниження їх людської гідності або може викликати у них почуття меншовартості, здатне принизити їх».

«Що ж стосується символізму — фото сильних звільнених наших дівчат говорять самі за себе. І за славу України»? – наголошує Олена. На фото ми бачимо, що воячки не втратили ні сміливості, ні гідності, а окупанти відповідатимуть перед Міжнародним трибуналом.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!