Наприкінці першого місяця війни маркетологиня, менеджерка команди smm-ників у MacPaw Аріна Шапран створила фотопроєкт «Веснянка для ворога».
Далі — пряма мова.
«Народилася в Харкові, встигла пожити деінде, але останній переїзд був саме до Києва, щоб бути ближче до команди. Фільмувати любила з самого дитинства, бо то було хобі батька, а я дуже хотіла на нього бути схожою.
Я евакуювалася до Ужгорода через три доби після початку війни, і цей шлях із Києва — окрема історія, та одразу почала відчувати гостру нестачу «своїх». Не географічно — просто тих, хто на одній хвилі.
Мене на перший тиждень прихистила дівчина, з якою ми познайомилися через інстаграм, власне, одночасно з тим, як вона запропонувала житло. Саме вона, Дана, і є дівчиною в масці сонця.
В мені тоді було законсервовано дуже багато люті, якій не знаходилося виходу, бо не вивітрився режим виживання. Я знала, що треба було брати до рук камеру, щоби розібратися в собі.
Я не здатна була тоді на вишукані метафори, тому до Дани прийшла зі словами «мені треба його спалити».
– Кого?
– Та байдуже. Все зло у світі, якщо хочеш — путіна.
А саме тоді, 21 березня, за язичницьким календарем проходить солярне свято — Остара, скидання влади зими.
І кельтські друїди, і старослов’янські люди раніше палили опудало, що мало на меті прогнати холодну пору року, темряву та приховані страхи.
Суть для мене тоді набула форму. Хай там як, але путін заслуговував у наших очах віддуватися за все погане на планеті.
Та й для росіян він справжній ідол, тож це була моя нота протесту — вашим сумнівним божкам не місце на українській землі. Ми зробили маски з сонцем та місяцем із пап’є-маше, я сконструювала опудало, і ми пішли у кар’єр спалювати це все.
Якщо цікаво — так, мені полегшало. Я з нетерпінням чекала, поки проявлять плівку, і писала веснянку до цього фотопроєкту під час повітряної тривоги, бо тоді відчайдушні рядки виходили найлегше.
То ритуал, молитва, крик — як завгодно. Може, це заповіт. Буду щаслива станцювати на могилі путіна за нагоди, кличте».
Веснянка для ворога
Гой, серце, відспіваєм ідолів їхніх — та й зубожілих,
Що їм клаптю землі цієй взяти несили.
Гой, сестро, полий мені рясно, щоб та потвора горіла ясно.
Гой, ах і славно зайнялась пастка, най буде богині ласка!
Гой, мила, щоб на всій московії — видно і чути,
Що не стане їм людського віку на гірку спокуту.
Гой, народе Русі вольній, прислухайся до крові,
Бо війна ся священна, а ми — в себе в домі.
Гой, воїне, гой, чарівнице — кричи, як маєш дяку,
Бо в ту ніч лютневу й сам місяць заплакав.
Гой, сонце сходить — стеблина стеблиною,
Розтягнем опудало, всією родиною.
Та й влаштуємо танці босоніж під зорями,
Діти князів великих, нащадки нескорної волі.
