Ілюзія нормальності

від | Кві 4, 2022 | Війна в Україні, Дівчина говорить

Час читання: ( Кількість слів: )

Щоранку я прокидаюсь і читаю новини від міської ради Херсону. Навіть під час окупації вони видаються позитивними, такими ніби звичайне життя триває: сьогодні на маршрут вийшли тролейбуси, сьогодні відкриті такі-то аптеки, відділення «Нової пошти» почнуть працювати, центральний ринок відчинить двері для покупців, а всіх жителів запрошують на суботник. 

І думаєш — а нічого, живемо. Але як? Справді, ця ілюзія нормального життя в окупації дуже крихка, її напрочуд легко зруйнувати. 

Авжеж, можна сісти в тролейбус, ба більше, почали ходити і деякі звичні маршрутки, проїхатися знайомим містом під звуки вибухів з околиць, можливо, під поглядом окупантів з автоматами, а може, пощастить не зустрітись із ними. 

Але життя стало інакшим, місто стало інакшим. 

Так, ринок знову працює. І навіть можна купити картоплю, моркву, цибулю, авжеж, вистоявши чергу, а як дуже захотіти, то й щось більш дефіцитне — банани, а може, навіть якісь цитрини. Якщо в магазині є м’ясо, крупи, яйця, масло, то стоятиме величезна черга, і не факт, що тобі вистачить усього. Я ніколи не думала, що в магазині при хлібзаводі не буде хліба, бо його розкупили зранку, а тепер знаю час, коли треба прийти. Продукти ще є, ми все ж сільськогосподарський регіон, ми ще тримаємося. 

Так, аптеки здебільшого працюють, продавчині сидять всередині, інколи навіть формується черга, щоб спитати, чи є заспокійливе, чи є знеболювальне, чи є хоч щось, а нічого, крім дорогої косметики, немає. Бо гумконвої не пропускають, і вже місяць не було жодного постачання ліків. 

Так, відділення «Нової пошти» запрацювали. І може здатися, що ми не відірвані вже від країни. Але все не так, бо працюють лише певні (не пограбовані окупантами до цього) і лише на видавання пакунків (що прийшли до війни), і на відправлення в межах міста. Так само й Укрпошта. І хороша новина, прочитана вранці, вже і не така хороша. 

Так, головною пішохідною вулицею гуляють люди, бо наш південний вітер теплішає, розквітають квіти, а кожному з нас хочеться вірити в краще, дати собі хоч крихту нормального життя. Я іноді намагаюсь у рідкісні моменти тиші, коли нічого не гупає і не бахкає, вийти на ґанок і випити кави, подумати про те, що буду робити після перемоги, обійняти чоловіка, погладити котів. Бо хочеться вберегти себе та людей, дати собі сил далі жити в цій ситуації. 

Так, комусь вдається виїхати. І я безмежно радію за кожного, але коридорів чи безпечних шляхів, на жаль, немає. Ми всі майже з першого дня війни живемо в окупації, а зброя є лише в загарбників, тому ми всі живемо зі страхом, що можемо просто не сподобатися людині з автоматом. Ми всі переживаємо за нас і наших дітей, за наші домівки, бо ми опинилися сам на сам із ворогом, який прибрав наші телеканали, вимкнув українські радіостанції, розграбовує магазини, нищить будівлі, розганяє шумовими гранатами наші мітинги, погрожує, прагне провести свій референдум. 

Так, ми опираємося як можемо, намагаємося створити ілюзію, що життя в окупації триває. Але ця ілюзія нормальності межує з повідомленнями про обстріли на околицях, про зірвані маршрути евакуації людей, які втратили свої оселі, про викрадення активістів, мерів, діячів культури нашої області, про смерті. 

І попри все місто прагне жити. 

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!