Княгиня Ольга та «Байрактари». Жінки про свої нові татуювання 

від | Кві 4, 2022 | Її історія

Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну патріотичні татуювання стали найбільш популярними серед українок та українців у всьому світі. Ми поговорили з дівчатами про їхні нові зображення на тілі, серед яких найпопулярнішим виявився контур України.

Якщо ви плануєте зробити татуювання, не забувайте, що після цього ви не зможете бути донором крові протягом пів року. Тож, якщо планували здати кров, — зробіть це до. 

Катерина Майборода

У мирний час я писала про права людини в Запоріжжі та області, про людей із вразливих груп, робила подкаст. Зараз перевела всю діяльність в інстаграм свого медіа «Неначасі». Звісно, журналістська робота постійно перетікає у волонтерську чи координаційну. Одне повідомлення — і ось ти вже допомагаєш вивезти сім’ю з Маріуполя чи сконтактувати благодійників із різних куточків світу з нашими волонтерами та волонтерками. Коротше, зараз я прокидаюся і засинаю друкуючи.

Я виросла в Бердянську. Зараз там залишається моя сім’я. Батьки доглядають за лежачим дідом. Бабусю в перший день війни, схоже, схопив інсульт чи мікроінсульт — вона почала втрачати пам’ять. Швидка тоді не приїхала. У районі, де вони живуть, зараз основні сили окупантів разом із технікою. Немає газу, місяць без опалення, електромережі не витримують навантаження, тож часто зникає світло. Вони готують їжу на вогнищі. Вже двічі було так, що я не могла зв’язатися з сім’єю і хоча б дізнатися, чи вони живі. Думала, помру сама від болю і безвиході.

Я щодня пропускаю через себе дуже багато інформації про те, що відбувається в Запорізькій області, в містах і далеких селищах. Мені фізично боляче знати, що люди переживають це все. Особливо боляче, коли пишуть, що починають втрачати надію. Боляче дивитися, як окупанти руйнують те, цінність чого не розуміють: наше вільне життя, наші історичні будівлі й новенькі громадські місця, наш зв’язок одне з одним. 

Фізичний біль від татуювання на кістлявому місці навіть на краплю не можна з цим порівняти. Але мені було важливо відчути, що серед усього хаосу і жаху досі є моє тіло, моя країна та переконання, що це назавжди мої люди і моя земля. І це відчуття не випалити жодним снарядом, не завоювати жодною армією. 

Саме тому я обрала цей ескіз: контур України з сердечком на Запорізькій області. Його набили між двома чакрами — «анахатою» (сердечною чакрою) і «вішудхою» (горловою). Не те щоб я дуже орієнтувалася раніше на чакри, але мені важливо було обрати правильне, символічне місце. І саме тут воно для мене і про любов, і про людяність, і про здатність дивитися на реальність і говорити про неї.

Тату робила у центрі Запоріжжя у mariita_tatto.

Рита Дудіна

Я копірайтерка — у мирний час і зараз, хіба що тепер ще й вчуся програмувати.  Десь у рекомендаціях інстаграму побачила дівчину з парним татуюванням під ключицями. Там були літаки. Я собі зберегла цю ідею, виношувала її з місяць і, коли переїхала до Львова, вирішила втілити. Залишилося обрати, чи це буде наша «Мрія», чи «Байрактари». Зупинилась на останніх, бо хотілося тату трохи брутальне, а «Мрію» бруталізувати просто рука не підіймається. 

Майстра знайшла за одну ніч, написала до львівського тату-салону, вони вислали перелік татуювальників, я й обрала найбільш симпатичного стилістично. Хотілося набити тату терміново, тому що я не знаю, скільки ще буду жива або залишатимусь в Україні, де все це зробити значно легше. Тому майстер вирішив не чекати, поки у студії з’явиться вільний час, і приїхав до мене наступного дня. Вчасно ми не почали, бо у Львові вперше так близько від нас пролунали вибухи. 

Увесь залишок вечора просиділи у підвалі в очікуванні відбою, познайомились, пили, грали в настолки. Набили тату, коли все закінчилося, в перерві між повітряними тривогами на матраці співжительки.

Ярослава Шеремета

Працюю комунікаційницею в громадському секторі. Я поїхала з Києва напередодні війни. Взяла з собою чимало речей, але більше з пріоритету — типу зручне взуття чи пальто, яке шукала пів року. З дорогих моєму серденьку речей взяла небагато. Залишила фото, листівки з подорожей на стіні, улюблену чашку, тарілку, пледик, який подруга зв’язала мені власноруч. Перший час сильно рвало емоційно. Дуже хотілося додому. Зайти у свою квартиру, заварити каву, закутатись у пледик, сісти на підвіконня, яке я спеціально для цього обладнала, з книжкою. Але я ж не можу цього зробити. Було дуже важко емоційно. Щоразу, коли бачу новину про якесь нове захоплене чи потрощене село чи місто, відчуваю біль на фізичному рівні. Наче в мене з-під ніг відбирають потрохи землю, площа стає все меншою, наче мене в куток заганяють, наче крадуть у мене частинки мого життя, моїх спогадів про людей і місця.

Я хотіла зробити тату від самого початку — створити емоційний якір, який тримає у спокої, наскільки це можливо. Зображення побачила просто в інтернеті і зрозуміла, що це воно.

На цій карті — мій дім, наша країна. Зокрема на цій карті моя квартирка на Лівому березі, мої друзі, мої рідні, мої колеги, мої місця. Я наче взяла це все, зменшила в мініатюру і помістила на цю карту, і на ній воно все таке, яким я пам’ятаю, і це в мене ніхто не відбере. Це наче своєрідна втеча від реальності, але вона допомагає триматись емоційно, бути більш продуктивною і корисною.

Оксана Шаварська

Сценаристка та письменниця, зараз пише книжку. Давно хотіла закарбувати на тілі щось про Україну, але не могла визначитися з ескізом. А потім випадково десь в інтернеті побачила два мазки: блакитний і жовтий, зрозуміла — це воно. Я людина імпульсивна — захотіла і, не довго думаючи, зробила. Для мене це важливо, бо я дуже люблю нашу країну. Це моє, рідне, ці два кольори для мене є символом свободи. Я вільна людина, яка живе у вільній країні. Це у мене під шкірою, це у мене на шкірі. 

Тату робила у Львові, тут живу вже півтора тижня, переїхала із Києва. Майстриню Наталю Шуст-Цимбалюк знайшла серед своїх друзів на фейсбуці. 

Юлія Север’янова

У мирний час — контент-менеджерка в онлайн-сексшопі. Зараз займаюсь усім потроху: трохи волонтерю, трохи пишу на замовлення і проводжу багато часу з родиною.

Обрала такий ескіз, бо слова-шибалети — улюблена розвага, а плутанина «паляниця/полуниця» ну дуже смішна. Тут червоним немов виправлено неправильне (полуниця) на правильне (паляниця).

Олександра Баніна

Я копірайтерка, зараз волонтерка — допомагаю з текстами, іноді працюю на кухні, іноді допомагаю людям знайти і привезти ліки чи іншу гуманітарну допомогу. У мене давно була ідея тату з контуром України, бо болить кожна спроба сусідів-ідіотів порушити наші кордони і цілісність.

Сердечко всередині поставили приблизно між Київською і Черкаською областями, бо останні сім років живу то в Черкасах, то в Києві. З розташуванням тату швидко визначилася — Україна в моєму серці, і вона мені зараз дуже болить. Ще й з написом, зробленим раніше, концептуально перегукується. Тату робила у львівської майстрині Олександри Франк.  

Анастасія Равелєва

Я психологиня, зараз намагаюся волонтерити, шукаю необхідні речі і тимчасовий прихисток для переміщених осіб, які зараз перебувають у Львові. 

Коли побачила ескіз у майстра, одразу зрозуміла, що це моє. Княгиня Ольга — це такий архетип української незламної жінки, яка не дасть скривдити ні себе, ні своїх. Вогняна, сильна, непереможна. Ще через тиждень зроблю невелике тату жовто-блакитних колосків на ключиці — символ майбутнього миру та зростання. Хліба, який виросте, здобрений попелом цієї пиздоти, що прийшла на нашу землю.

Ольга уособлює ту лють, яку відчуває зараз кожен із нас, яка також є потужним ресурсом боротися, жити, відновлювати історичну справедливість. Ця праведна лють дає нам сили перемогти.

Соломія Максимишин

Працюю тестувальницею в ІТ. Зараз продовжую працювати, бо це те, що я роблю найкраще, те, що люблю і що також дає мені сили. Саме робота сприяла поступовому поверненню до більш-менш стабільного життя, враховуючи обставини. 

Довго роздумувала щодо тату, хоча мала певні упередження, хвилювалась. Але у перші два тижні війни, коли ще не вийшла з шоку, зловила думку, що страшенно хочеться жити і ще більше якось відчувати своє життя. Дуже дивне відчуття, коли виходиш з дому і подумки думаєш, що це востаннє. Приймаєш це якось. Але щоразу страшно.

Прокинулась чергового дня, після декількох повітряних тривог вночі, і вирішила, що дуже хочеться на тілі чогось, що б нагадувало про те, яка наша країна велика, міцна, сильна — люди далі живуть, змінюються, пристосовуються і рухають країну вперед. Попросила татуювальницю, за якою давно стежу в соцмережах, зробити кілька ескізів із контуром карти України. Спершу це мав бути контур, але вийшло набагато глибше, — ми його заповнили квітами. Я обрала один з ескізів і домовилась про сеанс.

Мені імпонує техніка виконання в пікселях — близька до вишиваного, що асоціюється з моєю культурою. І слово «незламна». Звісно, я не незламна, але хіба те, що ми зараз переживаємо, не ламає нас кожного дня тим чи іншим чином? І щодня я обираю жити далі як виходить, рухатись, продовжувати, підтримувати інших, працювати.

Дар’я Морген та Анастасія Рябенко

Дар’я — з Харкова, а я — Настя — з Миколаєва (але Харків для мене таке ж рідне місто). Даша — дизайнерка, яка зараз працює та навчається в Польщі. Я — ком’юніті-менеджерка, зараз живу в Німеччині. Під час війни ми волонтеримо, донатимо, ходимо на демонстрації та намагаємося бути корисними там, де ми є. 

Ми дружимо вже декілька років, і Даша вже планувала приїхати до мене в гості, але її приїзд до Гамбургу припав на другий день війни. Двадцять п’ятого лютого ми побували на багатотисячній демонстрації в підтримку України, а 26 лютого, побачивши сторіз друга, який писав, що хоче набити фразу «рускій воєнний корабль, іді нахуй», ми почали і собі жартувати, що треба зробити те саме. 

Жарт швидко переріс у серйозний намір, а ідея оформилася в рішення зробити тату з кордонами суверенної України. Ми обидві були на адреналіні та спонтанно забронювали вечірній сеанс у тату-салоні, який Даша знайшла на гугл-мапс. 

Виявилося, що власник тату-салону — грузин, сім’я якого постраждала від російської війни у 2008 році. Наш тату майстер Гіо розповів нам, що під час війни в Грузії набивав такі самі тату друзям, але з кордонами Грузії. Даша каже, що це вилилося у дуже класний мистецький перформанс із людьми, які мають спільний із нами біль. 

Для мене це було перше тату. Мені хотілося позначити якийсь дійсно важливий досвід у моєму житті. На жаль, цим важливим досвідом виявилася війна. Того дня мені хотілося висловити, сублімувати свій біль та скорботу за мою країну. Догляд за тату також мав для мене символічний зміст — доглядаючи за кордонами на своїй шкірі, я уявляю, що загоюються рани, завдані Україні російськими загарбниками. 

Дар’я каже, що для неї це тату важливе, щоб кожного дня пам’ятати, хто вона є. Вже четверте покоління моєї родини постійно страждає від насильства з боку росії. 

Маргарита Воробєй

Я працюю лаборанткою в незалежній медичній лабораторії в Одесі. Лабораторія зараз проводить безоплатні дослідження для наших воїнів, до того ж із початком війни хвороби нікуди не зникли, тому ми продовжуємо сумлінно працювати задля здоров’я українців.

Коли я вперше побачила патріотичні ескізи від maria_fedorivna, без вагань вирішила, що одне з зображень буде на моєму тілі. Я обрала саме цей ескіз, бо Україна — це моя країна, це мій дім. Я закохалась у свою сильну та мужню державу ще більше і дуже захотіла реалізувати цю любов на тілі. 

Саме зараз я відчуваю дуже сильну гордість за свою країну, за наших людей і я безмежно вдячна кожному українцю за його силу та віру у світле українське майбутнє.

Я люблю подорожувати. Коли в мене буде змога це робити після нашої перемоги, я обов’язково ще більше розповідатиму про свою країну, про своїх людей та показуватиму це татуювання. 

Вікторія Швагер

У мирний час я працюю над різними проєктами, пов’язаними з правами жінок. Цього року була в оргкомітеті Маршу Жінок, до 24 лютого активно готувалися до маршу Восьмого березня. Зараз я перебуваю в Німеччині, волонтерю в організації, яка допомагає українським біженцям. 

Я вже давно хотіла тату, пов‘язане з фемінізмом, а як почалася війна, то зрозуміла, що обов’язково хочу набити і карту України. Фраза з вірша Катерини Калитко «Ось тобі жінко мова. Стріляй з неї» мала бути на моєму постері на цьогорічному Марші Жінок, а тепер вона у мене під шкірою на згадку, що мова — це зброя. 

Я давно стежила за тату-майстринею в інстаграмі і все хотіла потрапити до неї на тату в Києві. Після початку війни ми випадково опинилися в одному місті в Німеччині, тож усі зірки склалися.

Лілія Семененко 

Я програмістка, поїхала в Європу за 10 днів до війни, зараз у Стокгольмі і тут робила тату. Нині тут працюю, переказую гроші ЗСУ та UA Animals. Відвідую протести, купую тактичну медицину для морських котиків з Одеси, мій чоловік воює в цьому підрозділі.

Обрала це тату, бо зараз для мене обличчя України — це Збройні сили України. Тому ця монограма, яка поєднує герб та абревіатуру ЗСУ, для мене дуже цінна. Я дуже вірю в нашу армію і хочу їй допомагати всім чим зможу. 

Анна Салата 

У мирний час — піарниця та менеджерка артистів і режисера, організаторка вечірок, зараз — власниця каналу «Я вам пишу»

Татуювання «русский военный корабль иди нахуй» — це моє чи 42, чи 45 татуювання. Для мене тату — це пам’ять про яскраві моменти мого життя. Їх багато і вони різні, навіть назви улюблених пісень і барів. Коли я почула цю фразу, одразу зрозуміла: хочу таке татуювання!

Коли побачила у Львові відкритий тату-салон, записалась на найближчий час й одразу його зробила. Моя тату-майстриня сказала, що я вже шоста. Паралельно зі мною хлопчина з Харкова набивав таке саме.  Думаю, ця фраза — мейнстрим воєнного часу серед татуювання в найкращому розумінні цього слова.

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!