Мотивація та медитація у бібліотеці: Як пандемія зробила із мене менторку для жінок 

від | Січ 6, 2022 | Її історія, Дівчина говорить

До пандемії я жила у столиці в орендованому житлі та мала різну творчу або адміністративну проєктну роботу. Однак початок 2020 року був настільки нестабільним, що я вирішила перечекати його в селищі Березанка на півдні України, де виросла та мала родичів.

Сподівалася, що це будуть коротенькі канікули, і я швиденько повернусь, але плани змінилися. Я мала окреме житло, тож лишилася надовше та почала шукати роботу. Мала вибір місць для працевлаштування: будинок культури, будинок творчості та бібліотека. Я обрала останнє.

Це Березанська публічна бібліотека, до складу якої входять бібліотека для дітей та 13 бібліотек-філій громади. Маючи широкий масштаб діяльності вона позиціює себе як культурний центр.

Відділ маркетингу в бібліотеці

Крім обслуговування читачів та надання книжкових послуг, у бібліотеці проводять заходи для людей різного віку. Для дітей – розвивальні та освітні заходи, детективні квести та ігри, зустрічі з письменниками/цями та поетами/ками, та безліч інтерактивних творчих подій, де спільними зусиллями учасників створюється щось нове, наприклад, книжка. Для дорослих проводять літературні та музичні вечори, святкові заходи та посиденьки з оглядом нової літератури й обговоренням романів для душі. Також є проєкт «Університет III віку» для людей, які готуються до виходу на пенсію або вже мають статус пенсіонерів. Для них, окрім розважальних, проводять навчальні заходи.

Вся ця бурхлива діяльність закладу була такою саме до «ковідних» часів. Я ж почала працювати в бібліотеці тоді, коли селище регулярно потрапляло то в «жовту», то в «помаранчеву», то в «червону» зони карантину. Час від часу філії взагалі не обслуговували читачів, а її працівники були «на простої» та отримували мізерну зарплату.

Настрій бібліотекарок був не найкращий. Не лише через постійні ковідні гойдалки, а й через загрозу закриття. Зараз багато бібліотек можуть припинити своє існування, особливо під загрозою опиняються бібліотеки-філії в маленьких селах.

Аби не потрапити у цей «чорний список», бібліотеки мають креативити, щоб довести свою продуктивність та потрібність, але ж як це зробити в період пандемії? Це й стало моїм викликом.

Визнаю, що поштовхом для активної діяльності була й особиста причина – бажання працювати у бібліотеці, але не займатися рутинною роботою.

Мабуть, як більшість людей, вважала, що працювати в бібліотеці – це справжній рай: читай досхочу, насолоджуйся спокоєм. Та це не зовсім так. Бібліотеки й досі працюють за незручною схемою, де всі дії видавання книжок ведуться вручну на папері з величезною кількістю нюансів, заповненням карток, нескінчених різнопланових звітів тощо. Стільки рутинної та вкрай уважної роботи, від якої я втекла б вже до кінця тижня.

Тож на співбесіді я запропонувала працювати на пів ставки спеціалісткою у відділі маркетингу, який займатиметься просуванням та популяризацією бібліотеки у фейсбуці. Створювати літературний контент, робити фото, відео та публікації про заходи – це робота для душі. Та коли я отримала зарплату за пів ставки із вирахуванням податків, ледь не заплакала, – дві тисячі гривень із копійками.

Я сушила собі голову – що можу запропонувати цьому місцю та людям? Що я можу їм дати? Хотіла створити щось таке, чим мені буде цікаво займатись і що матиме не лише грошову винагороду, а й користь та, можливо, навіть розв’язання проблем.

Мотивація для бібліотекарок

Тоді мені найбільше хотілось підтримати дух нових колег і мотивувати їх працювати та вірити в хепіенд. Я придумала проєкт «Школа мотивації», який дуже сподобався директорці бібліотеки.

Маючи за спиною складний життєвий шлях та особливі тонкощі психіки, я багато читала та дивилася лекції з мотивації, психології та психоаналізу. На той час почала займатися різними духовними практиками. Робота над собою дала мені базу знань щодо мотивації, самодисципліни та допомоги собі в емоційно критичні моменти. До того ж я вже давно відчувала в собі потяг бути ментором для інших людей. З цього і виріс проєкт, який вже потім знайшов нові вектори для розвитку.

«Школа мотивації» – це онлайн-практикум для бібліотекарок. Кожне заняття – одна тема, яку я розкриваю для слухачок, додаю власний досвід та даю домашні завдання.

Я ставила собі амбітну мету – захистити слухачок від вигорання та надихнути на більш щасливе життя. Спочатку хотіла вплинути на продуктивність та досягнення працівниками гарних результатів на роботі, тож основними темами були «Планування та організація часу», «Як створювати нові звички», «Як ставити цілі та досягати їх» тощо.

Перші місяці дали нові запити – аудиторія потребувала простих психологічних тем. І, дійсно, я по собі знаю, що практично неможливо бути самодисциплінованою та організованою людиною, мати повний порядок у житті, а тим більше мотивацію, коли в тебе на душі «кішки шкребуть».

Проєкт повернув у напрямку саморозвитку – «Любов та повага до себе», «Особисті кордони», «Вміння говорити “ні”», «Гармонічні стосунки з колегами/родичами» тощо. Були навіть «додаткові заняття», наприклад : «Осіння хандра: як залишатися продуктивним у депресивну пору року». Все це мало величезний успіх серед жінок.

Мені здається, що такі проєкти потрібні абсолютно в кожній організації. Це як подушка безпеки, де кожен член команди відчуває підтримку та увагу. Мало того, якщо в містах дуже багато прогресивних людей, які вже давно вміють «любити себе», «говорити “ні”» та розібралися з собою і своєю психікою, то в селищах і селах такого практично немає.

Коли згодом мені розповідали про те, як ситуативно почало змінюватися життя у моїх слухачів, я раділа, наче це моя особиста перемога. Наприклад, у однієї жінки після розлучення з чоловіком були дуже складні стосунки, вони зовсім не ладнали, що негативно впливало на спільну дитину, але завдяки лекціям вона змогла налагодити відносини.

Говорили, що змінилося ставлення до проблем та реакції під час кризових ситуацій. Одна зі слухачок зізналася, що раніше в якійсь складній робочій ситуації їй хотілося піти та написати заяву на звільнення, а тепер вона думає про те, як створити новий шлях вирішення питання.

Один із заходів мені вдалося провести не лише для працівниць бібліотек, а й для гостей. Він відбувався наживо, однак транслювався онлайн для бібліотек-філій. Це був тренінг для жінок під назвою «Стоп насилля», на якому вони дізналися, як захистити себе від ґвалтівника, як розпізнати та зупинити домашнє насильство тощо.

На захід я запросила фахівця з права, тож вона розповіла з правового погляду про те, що може зробити жертва домашнього насильства, куди звернутись та які закони діють для захисту потерпілої.

Час медитації

Позитивний відгук «учнів» надихнув мене зважитися на ще один задум, до якого я, найімовірніше, дозріла, але не наважувалася реалізувати. Я давно медитую, та мені хотілося спробувати себе як провідника.

Подумала, що було б чудово показати моїм колегам такий спосіб розслаблення, тому наприкінці одного з практикумів я увімкнула фонову розслаблювальну музику і хвилин сім проводила медитацію, в якій звертала увагу слухачів на дихання та різні відчуття в тілі.

Я не розраховувала на грандіозний успіх цього задуму: як-не-як це онлайн-проєкт, і присутні були далекі від подібних практик. До того ж розуміла, що довіритися, відкритися чомусь новому і дозволити собі розслабитися, знаючи, що поряд сидять люди, – важко.

Однак багатьом «зайшло», а одна жінка, як на мене, відкрита до нового та творча натура, висловила мені після практики свій захват.

Розповіла, що на початку, щоб зосередитися і довіритися, вона молилася в той момент, коли я занурювала всіх у медитацію. Далі вона настільки розчинилася у процесі, що зовсім забула, що перебуває в бібліотеці, що поруч колеги та начальство. З першого разу вона змогла повноцінно помедитувати та ще довго ділилася зі мною своїми переживаннями й відчуттями.

Мені тоді здалося, що я змогла дати користь лише одній людині. Але через місяць до мого кабінету зайшов невідомий чоловік і сказав: «Ви Ірина? Навчіть мене медитувати!»

Виявилося, що він приїхав з іншого села, де його знайома бібліотекарка поділилася враженнями від медитації та із захопленням розповідала, як усе це відбувалося і як вона потім добре почувалася.

У нього немає інтернету, немає телефону, тому він просив книги з медитації, щоб самому розібратися. Спеціально для нього я зібрала потрібну інформацію з медитації (покрокову інструкцію та рекомендації) та роздрукувала.

Зараз я хотіла б дорости до того, щоб професійно проводити медитативні сесії іншим людям, але це потрібно робити не онлайн, а наживо. Поки що роздумую над тим, як найкраще це реалізувати тут.

А де ж книжки?

Проєкт «Школа мотивації» був створений у розпал карантину, тож він мав додаткову користь з погляду сприйняття керівництвом нашої діяльності. Попри це, питання про можливе закриття бібліотек у маленьких селах все одно залишається актуальним. Потрібно було думати над залученням користувачів.

Тут я спиралася на свій досвід у маркетингу – запустила у рамках свого ж проєкту «Книжковий клуб». У ньому я розповідала, як зацікавити користувачів бібліотеки, які вже існують, брати за абонементом більше книжок і приводити друзів. Мені хотілося навчити бібліотекарок дуже цікаво розповідати про книжки, навчити їх будувати пропозиції так, щоб зацікавити людину прочитати книжку, а також вміти вести діалог так, щоб виявити потреби та уподобання користувача, щоб зробити найвдалішу книжкову пропозицію.

Звичайно, працівниці бібліотеки мають усі ці навички, але прокачати це вміння з погляду маркетингу мені здавалося чудовою ідеєю. Книжковий проєкт «зайшов» не з таким ентузіазмом, оскільки бібліотекарі й так виконують набагато більше роботи, ніж це винагороджується.

Фінансування на утримання бібліотек мізерне або його взагалі немає, у бібліотеках-філіях працюють по одній людині, на яких тримається все, навіть такі робочі моменти, як ремонт будівлі, що відбувається з власної ініціативи директорки Туманової Євгенії Андріївни. До речі, якби не її дивовижні якості та наполегливість, головна бібліотека та її філії виглядали б дуже сумно, а техніка та література не оновлювалися б взагалі ніколи. Величезна кількість переговорів та домовленостей, регулярна участь у грантах та конкурсах дозволяє директорці робити все можливе для процвітання та існування її бібліотек.

Зараз проєкт на паузі, та я хочу його перезапустити, але вже для тих, хто приходить брати книжки. Улітку я пробувала попрацювати з відвідувачами – створила кіноклуб. Зрозумівши, що ми маємо всю необхідну техніку для того, щоб показувати кіно (знову ж таки, заслуга директорки), я почала співпрацювати з українським кінодистриб’ютором «Артхаус Трафік» і проводити в бібліотеці покази чудового фестивального кіно. Наприклад, на відкритті був показ фільму «Мої думки тихі» режисера Антоніо Лукіча. Та найбільше кіноклуб сподобався дітям, більшість з яких ніколи не були в кінотеатрі.

Школа для себе

Спочатку проєкт «Школа мотивації» я створювала, щоб мотивувати інших, але за фактом виходить так, що насамперед я мотивую себе. Усі лекції, вправи та практики, про які я говорю на наших онлайн-зустрічах, я застосовую на собі. Вчуся не давати порад, яким сама не слідую. Теми мотивації та психології я, як правило, пробувала на собі раніше, тому й ділилася з «учнями» перевіреними техніками.

Коли готувала матеріали для «Книжкового клубу», відкрила багато нового. Як результат, я стала регулярно читати і за рік здолала 23 книжки. Річ у тому, що з читанням у мене раніше був повний розгардіяш. Я могла читати одночасно п’ять книжок поспіль та ще 10 слухати і жодну не закінчувала, до того ж купувала книжки та не читала їх.

Найголовніший секрет регулярного читання – правило «1 сторінка на день». Потрібно прочитати лише одну сторінку за один день. Це дуже легко.

Міркуючи постійно про те, як я можу просувати бібліотечні послуги та популяризувати читання, мені спало на думку зареєструвати свою 86-річну бабусю в бібліотеці. Вона живе одна і цілими днями дивиться телевізор, а коли я заходжу в гості, то вислуховую від неї добірку негативних новин за тиждень. Та тепер моя бабуся захоплено читає одну книжку за іншою зі швидкістю 4-5 книжок на місяць. А коли ми бачимося, то замість «коронавірусу, воєн і криз» обговорюємо книжки, вона ділиться враженням від прочитаного. Я радію, що тепер бабуся почувається не так самотньо, адже захопливі пригоди, любовні історії та детективи її повністю захопили. А ще добре, що тепер вона мало дивиться телевізор.

Рух далі

Реальність така, що бібліотеки втрачають своїх користувачів, навіть серед дітей. У селах розвитком у дітей звички читати займаються мало. Діти беруть приклад із батьків. Якщо ті не читають, а «залипають» у телефон, комп’ютер чи телевізор, – цю модель поведінки повторюють і малі. А мені хотілось би, щоб слово «дитинство» в юних мешканців селища асоціювалось із бібліотекою та щоб у дорослих з’явилася асоціація з бібліотекою таких понять, як «відпочинок» та «дозвілля».

Маю плани запустити новий мотиваційний проєкт, але вже для молоді. Робоча назва – «Школа лідерів». Хочеться, щоб діти краще розуміли свої бажання та цілі, свої почуття та емоції.

Насправді ідей та задумів, як розвивати бібліотеки, як зацікавити молоде покоління читати, у мене та моїх колег повно, головне, щоб ситуація з епідемією скоріше змінилася на краще, щоб активне життя бібліотек відновилось і ніщо не становило загрози їхнього існування.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!