Проєкт «Жіночі історії лідерства» – це десять історії місцевих діячок 19-20 століття, які намагалися змінювати життя інших жінок на краще. Проєкт презентували під час V Українського Жіночого Конгресу.
За словами історикині Оксани Кісь, героїні проєкту боролися 100 років тому, у час, коли у них були обмежені ресурси і права. Вони різні, представлені різні етнічні національні середовища, вони всі походять з різних верств і поділяли різні погляди, але всі вони намагалися допомагати жінкам ставати на ноги. «Про деякі постаті ми говоримо вперше, пори те, що у час, коли вони діяли, вони змінювали історію. Ми повертаємо ці імена в нашу українську історію», – відзначила Оксана Кісь.
Серед героїнь проєкту:
Віра Канкріна (1864-1920) – попечителька притулку для дівчат-сиріт, промоутерка жіночої освіти та благодійниця. Обіймала посаду попечительки дитячого притулку Олександрівського повітового опікунства дитячих притулків та підтримувала освіту дівчат у міській гімназії. Стала єдиною жінкою серед почесних громадян міста Олександрівськ на початку 20 століття. Нині це місто Запоріжжя.
Зінаїда Мірна (1878-1950) – організаторка допомоги біженцям Першої світової війни. У часи Української революції – голова «Українського товариства допомоги жертвам війни». Брала участь в розробці державної політики щодо біженців Першої світової війни. Одна із перших українських жінок у політиці та членкиня Української Центральної Ради (була обрана до складу виконавчого органу – Малої Ради). Учасниця Українського Жіночого Конгресу у Станіславові (сьогодні – Івано-Франківськ) у 1934 р.
Параскева Багринівська (1885-1968) – лідерка жіночого руху на Волині в міжвоєнний період. Працювала у Міністерстві юстиції уряду Української Народної Республіки. Стояла біля витоків, а згодом очолювала Союз Українок Волині з центром у місті Рівне, аж до повної заборони організації польською владою (1931-1938). Дбала про освіту й товариське життя українського жіноцтва, займалася просвітництвом, благодійністю на користь дітей та незаможних, організовувала дитячі садочки. За свої національні переконання була переслідувана радянською владою та емігрувала до США.
Валерія Білоконська (1856-1910) – громадська діячка, промоутерка просвіти та активістка народницького руху наприкінці 1870-1880-х років. Голова «Товариства взаємодопомоги працюючих жінок» у Харкові (1907-1910), котре підтримувало жінок в пошуку праці, створювало можливості для виховання дітей працюючих жінок, а також сприяло доступу жінок до вищої освіти.
Олена Кисілевська (1869-1956) – громадська діячка, редакторка, письменниця, перша Голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО). Членкиня організації «Союз Українок», працювала в філії цієї організації на Коломийщині. Сенаторка польського парламенту від Українського національно-демократичного об’єднання (1928-1935). Представляла інтереси українського жіноцтва на міжнародній арені.
