Спочатку я хотіла отримати посвідчення водія, щоб згодом брати машину в оренду у подорожах. Права лежали б у мене і чекали свого часу.

В автошколі Easy Drive я вперше сіла за кермо, і мені сподобалося. Проте мій шлях до прав був довгим – я склала іспит із п’ятої спроби. Після третьої почався локдаун, і моя мотивація зникла. Я зібралася з силами, коли мені нагадали про іспит із автошколи. Після четвертої невдалої спроби сильно засмутилася, але так само дуже сильно зраділа після довгоочікуваної вдалої. Саме тоді подумала, що мені подобається керувати авто та не хочеться втрачати цю навичку. Вирішила купувати машину, принаймні почати її пошуки одразу після отримання прав.

На той час нічого не знала про автомобілі, не було омріяної марки. У родині та близькому оточенні ні в кого не було машини.

Коли ти з чистого листа починаєш пошуки, то порадники діляться на два табори. Перші радять купувати нову і ні про що не паритися, інші – брати недорогу чи вживану, щоб її не було шкода. Чесно кажучи, я не згодна з цим аргументом. Тому що як це, не шкода?

Я зважила усі «за» та «проти», вирішила все ж таки шукати авто з пробігом. Мені дали контакти компанії для пошуку, але до неї потрібно було йти з конкретним запитом. Тоді мені порадили два варіанти – Ford Fiesta або Kia Rio. Я зупинилася на останній.

За моїми параметрами довго не знаходилися варіанти, а перший перегляд залишив неприємні враження. Дівчина, яка продавала авто, була недружньо налаштована, а потім і огляд на СТО виявив багато неприємних деталей, які не були вказані в оголошенні. Саме цей огляд відбувався в офіційному автосалоні КІА, куди я зайшла посидіти в авто. Зрозуміла, що після огляду нових машин вже ментально важко повернутися до вживаних. В автосалони взагалі небезпечно заходити, бо там особлива атмосфера. Навіть мій брат, який вважає, що вигідніше все життя їздити на таксі, після візитів до кількох автосалонів, сказав, яке авто він хоче. Магія, не інакше.

Порахувавши все та провівши ресерч, я зупинилася на Kia Stonic. Замовила авто y найближчому салонi, бо назад потрібно буде їхати самій, та почала чекати, коли машина буде на місці.

Це було на початку зими. Мені обіцяли, що авто буде за два тижні, в результаті я забрала свою машину 31 грудня. Для мене це було як певний підсумок року – склала на права та купила машину.

Насправді пощастило, що машина приїхала до Нового року, перші два тижні – вулиці у місті порожні. Мені це дуже допомогло, тому що легше було практикуватися.

Поступово збільшувала навантаження на себе. Я розуміла, що мені буде важко, але просто практикувалася. Я не тиснула на себе. Спочатку було страшно, я уникала виїжджати у темний час доби або у затори. Їздила тільки вдень знайомим маршрутом – на роботу і тренування. Потім спробувала в дощ, ще через тиждень – коли стемніло. І десь через місяць з’їздила за місто з друзями – досі впевненіше почуваюся, коли у машині хтось є.

Усім спочатку страшно. Потрібно просто практикуватися. Так кожен раз стикаєшся з якоюсь новою ситуацією. Наступного разу вже не нервуєш, бо знаєш що робити.

Машина – це твій простір, який налаштований під тебе. Часто ті, хто відмовляються від авто, запевняють, що на таксі дешевше та зручніше. В таксі ти ніколи не знаєш, який буде водій, чи буде він дотримуватися правил, може бути некомфортно у машині та навіть небезпечно. Це не зрівняється з відчуттям, коли ти сидиш у машині, де тобі комфортно.

Щодо сексистських ситуацій, то я з цим зіткнулася в автосалоні, де придбала авто, – мені одразу порадили наклеїти значок «У» та «туфельку». Коли у тому ж салоні криво поставили автореєстратор, то зі мною розмовляли, як із людиною, яка взагалі нічого не розуміє: увімкніть, вимкніть. Довелося сваритися та вимагати, щоб виправили свою помилку та полагодили технiку.

Коли я обирала автошколу, то мені безліч людей порадили Easy Drive, потім мені сподобалося, як виглядав філіал на Смоленській. Тут у мене був найкращий інструктор, який навчив мене вправно їздити на механіці. Я одразу обирала уроки на авто з механічною коробкою передач, бо знала, що буду їздити саме на такій.

З моменту отримання прав до самостійного виїзду на дорогу минуло понад два роки. Коли нарешті з’явилася машина, виїжджати було трохи лячно. Давалася взнаки тривала перерва, а авто було трохи більшим за те, на якому я практикувала. Мені хотілося бути максимально обережною, боялася бордюрчик зачепити під час паркування тощо.

Коли вперше сіла у машину, здалося, що це взагалі вперше. Але все приходить із досвідом і практикою. Спочатку було п’ять поїздок із татом на роботу. Я запам’ятала шлях – тут ямка, тут повертати потрібно, тут ліворуч, тут праворуч, тут світлофор. Коли засвоїла один маршрут, почала сама вибиратися у місто. З часом я дедалі більше звикала до керма. Все прийшло з практикою, та я й не ставила собі за мету, наприклад, одразу поїхати до Житомира.

У мене сімейна машина, яку нам тато купив із братом на двох. У нас жодного разу не було конфліктів через спільне авто, думаю, через те, що вміємо знаходити спільну мову.

Mazda ми обирали спільно на сімейній нараді. Мені сподобалося це авто, воно середнє за вартістю обслуговування та надійне. Ми замовляли на вторинному ринку. Для нас був надзвичайно цікавим увесь процес аукціону.

Коли я сіла за кермо, то була дуже критична до інших водіїв, мене дратувало, коли люди робили щось не «за книжкою». Могла бути дуже експресивною, на щастя, цей період минув.

Від знайомих хлопців у свій бік чула неодноразово: «Для дівчини нормально водиш». Мене це не сильно ображає, бо я просто впевнена у своїх силах. А ще у мене був класний приклад жінки за кермом – моя тітка водить 25 чи 30 років і робить це дуже круто. Взагалі думаю, що вміння водити жодного стосунку до статі не має.

Я зараз хочу поставити собі фінансову мету – власну машину чи квартиру. Першої легше досягти, звичайно. З іншого боку, у родині є машина, у хлопця є машина. Є таксі, є громадський транспорт, на якому мені спокійніше, ніж у таксі. Однак, не можна нехтувати фактом, що авто – це суперкомфортно.

Я все життя знала, що буду водити машину, й шалено цього хотіла. Навіть у дитинстві, коли питали, що б я купила – машину чи квартиру, якби у мене були гроші, – завжди вказувала на авто. Машина для мене – синонім свободи.

Коли зрозуміла, що вже скоро буду мати бажаний бюджет на авто, почала шукати школу. Усі радили Easy Drive, але мені не підходило розташування. Тоді ще не було філіалу в «Гулівері» або онлайну, лише флагманський на Шулявці. На щастя, директорка школи Аня Кушнарьова запропонувала долучитися до групи з корпоративного навчання для однієї з компаній, яка займалася у центрі. Теорію я склала з першого разу, а от практику – з другого.

Визначатися з машиною почала ще у 2017 році. Спочатку мені шалено подобався Nissan Juke, я марила таким авто жовтого кольору. Грошей у мене тоді не було, та, якщо чесно, перспектива подорожей вабила більше, ніж відкладання коштів на машину. Та маленькі кроки я робила – залучившись підтримкою близького друга, їздила до салонів. За кермом був друг, бо я свої права отримала у 2019 році. Йому моя мрія – Nissan Juke – максимально не сподобалась.

Я була певна, що хочу машину з салону. Хотіла сісти в авто та перші три роки взагалі не хвилюватися про те, що у мене десь щось стукає, десь торохтить. А ще хотілось, щоб у цій машині більше ніхто до мене не їздив, не сидів, не курив і все пахло лише моїми парфумами.

Справедливості заради, було два моменти, коли я подумала, що все-таки потрібно переглянути своє рішення та взяти вживану машину. Вперше, коли подруга продавала свій Nissan Juke. Другий раз був, коли під час локдауну проїхалася в маршрутці «Київ – Чернігів» до мами у спеку +35. Я вийшла з неї і просто викручувала речі. Спересердя сказала, що беру будь-що, але більше не поїду в маршрутці.

Після мрії про Nissan Juke я дивилася на Kia Stonic, потім – на Kia Rio X-Line. А потім побачила на дорозі Toyota C-HR. «Яка космічна тачка!» – подумала одразу, а потім подивилася на ціну, яка була удвічі більша за мій бюджет.

Якось я їхала в авто зі своїм шефом і він запитав, яку машину я хочу. «Яку хочу або яку буду брати?» – перепитала я. – «А це що, не одне й те саме?» – здивувався шеф. Я пояснила, що питання у бюджеті. Він мені розклав свою математику, мовляв, машина після салону втратить одразу 25% своєї вартості. Через два роки я захочу її продати та все одно купити ту, про яку мрію. «То, може, простіше почекати, назбирати, взяти розстрочку, кредит і купити ту тачку, яку ти хочеш?». Я подумала. Минуло півтора року, і в мене тепер є новенький C-HR.

До купівлі своєї машини мені кортіло їздити, тож я просила у друзів покерувати. Але важко розслабитися, коли хтось постійно каже тобі: «Обережно». Зі своїм авто було простіше, я завжди знала, що кермувати – моє призначення. Машині пів року, і я наїздила 12 тисяч кілометрів на ній.

Сексизм на дорозі я не помічаю, певно, тому що сконцентрована за кермом. Коли зі мною їдуть друзі, то потім розповідають про сумнівні погляди чоловіків з інших машин. Була історія, коли мені «тицяли факи» в заторі, тому що я закінчувала маневр, а іншому водію потрібно було терміново проїхати. Хоча за правилами я мала закінчити маневр.

Ще був смішний випадок, коли я намагалася припаркуватися, хлопець просто вибіг на мене та почав кричати: «Ти привезла машину з Америки, але паркуватися не навчилася». На вулиці ожеледиця, я два дні за кермом, ці крики мені впевненості не додали, але й не вплинули на бажання водити далі. І, як би там не було і які б ситуації не траплялися на нашому з Перлиною (ім’я машини) шляху, – воно того варте.