Режисерка Аліна Маточкіна зняла документальний фільм про українську художницю Аду Рибачук. Прем’єра стрічки відбудеться у Київському будинку кіно 28 липня.
Ада Рибачук працювала в галузі монументально-декоративного мистецтва, живопису, графіки. У неї є роботи у скульптурі, в архітектурі, літературі й навіть у кіно.
«Вона була унікальною, дуже яскравою і неймовірно харизматичною особистістю. Вона ніколи не поступалася своїми принципами і завжди йшла наперекір системі», – розповідає режисерка.
Ада Рибачук багато працювала спільно зі своїм постійним співавтором і супутником життя Володимиром Мельниченком. Роботи вони підписували загальними ініціалами – АРВМ. Головна робота їхнього життя – це «Парк пам’яті» на Байковій горі, величний за своїм розміром та задумом проєкт, якому вони присвятили 13 років життя. «Це архітектурний ансамбль і ансамбль людського настрою», – говорила Ада.
Серцем цього комплексу була «Стіна пам’яті» – величезний барельєф загальною площею близько 2000 кв.м, заввишки від 4 до 16 метрів, що оповідає про життя попереднього покоління і про життя людини загалом.
Художники хотіли відійти від звичного визначення «крематорій», адже на той момент це слово асоціювалося у людей із війною і горем. Загальна концепція була спрямована на те, щоб полегшити прощання з близькими.
Коли перша черга проєкту була практично завершена, а «Стіну» залишалося лише розписати, з незрозумілих для авторів причини, вийшов указ – ліквідувати «Стіну». Справу всього життя подружжя залили бетоном.
Ці події розділили життя Ади і Володимира на «до» і «після». Їхні імена поступово викреслили з усіх великих робіт, які вони створили до цього, пізніше їх викреслили й зі Спілки художників, із ними перестали спілкуватися багато друзів і знайомих. Подружжя ізолювалося в майстерні на Малопідвальній та почало працювати з подвійною силою, доводячи собі, що вони залишилися живі та ще можуть творити. У цей період вони за унікальною технологією створили низку величезних скульптур, які не мають аналогів у світі. Вся їхня майстерня заставлена від підлоги до стелі безліччю інших робіт – картин, гравюр, гобеленів, скульптур, книг.
«Ада пішла з життя 2010 року, я почала знімати цей фільм наприкінці 2013-го і, на жаль, не встигла з нею познайомитися, – розповідає Аліна Маточкіна. – Я шукала героя для документального фільму, і моя подруга Ася Баздирєва незадовго до цього випустила велику статтю в Art Ukraine, присвячену Аді та Володимиру. Це була одна з перших статей за довгий час про пару художників, і мене дуже вразила їхня історія, несправедливість, із якою вони зіткнулися, і те, що такі геніальні люди виявилися в забутті. Про «Стіну» на той момент мало хто знав, і я вирішила зняти фільм».
Аліна думала, що протягом пів року зніме короткий метр, але історія виявилася такою масштабною, що робота над фільмом тривала сім років та переросла у повний метр.
«Процес зйомок відбувався майже завжди дуже спокійно. Десь близько року я просто приходила, ставила камеру, і ми з Володимиром пили чай. Він розповідав мені історію їхнього життя. У мене не було чіткого розуміння, що я роблю, тому просто слухала, намагалася усвідомити і придумати, як це все показати, – продовжує Аліна. – Зовсім випадково знайшла в інтернеті контакти друзів подружжя – архітекторів Михайла та Світлани Буділовських і Аліка Прицкера. Вони емігрували в Америку приблизно в той же час, коли забетонували «Стіну» та їхні імена теж звідусіль викреслили. Друзі довго шукали контакти Ади та Володимира, але ніяк не могли на них вийти, я запропонувала влаштувати їм скайп-зустріч через 30 років. Це вийшла глибока розмова про життя і смерть, про еміграцію і бажання залишитися.
Поступово Володимир довірився мені більше, і це відображається у відео. В останні роки я могла просто перебувати з камерою поруч, і він мене абсолютно не помічав, що дуже важливо для документального кіно».
«Найважливіше, що я відкрила для себе в процесі створення фільму, – усвідомлення того, що пам’ять – це єдине, що залишається після людини. Поки її пам’ятають – вона продовжує жити. Мені б хотілося, щоб і про Аду, і про Володимира пам’ятали ще дуже і дуже довго, і щоб їхня творчість стала всесвітньо відомою».
Прем’єра документального фільму «Ада» відбудеться у Київському будинку кіно 28 липня. Показ вільний, але потрібно зареєструватися. Після прем’єри Аліна планує подавати стрічку на фестивалі.
