Фотографка новонароджених Анна Гінда ділиться своїм досвідом і розповідає, як підтримати батьків, у яких народилася дитина раніше терміну.
У мене була звичайнісінька вагітність, друга дитина, хороші аналізи, звичний спосіб життя, ніщо не віщувало передчасних пологів. На 32-му тижні в мене раптово набрякли ноги. Такого раніше не було.
Була спокуса проігнорувати, адже в усіх вагітних рано чи пізно набрякають ноги, що тут такого. Не хотілося телефонувати гінекологу: відправить на аналізи, а потім ще й на збереження покладе, а в мене старша дитина, і взагалі я боюся лікарень.
Але я написала допис у мамській групі, дві дівчини написали, що в них був гестоз і передчасні пологи, і що це не жарти. Зателефонувала гінекологу, здала аналіз сечі, білок зашкалював, наступного дня почав падати. Через два дні в мене було заплановане УЗД, вирішили чекати й щодня носити баночку на аналіз.
УЗД показало затримку розвитку плода і плаценту в поганому стані. Я набрала лікаря, у якого народжувала старшого сина, наступного дня була в нього. Лікар із колегою підтвердили діагноз і поклали в стаціонар. Два дні уколів, щоб допомогти легеням дитини розкритися, і ввечері другого – екстрений кесарів розтин: серцебиття почало сповільнюватися.
Дуже страшно, коли не знаєш, що саме спровокувало такий розвиток подій. Ти розумієш, що зараз дитину дістануть, і в неї може бути будь-який діагноз, узагалі будь-який.
Намагалася впасти в паніку, але я жахливий прагматик і проміняла паніку на вивчення теорії. За добу прочитала книжку про виходжування та грудне вигодовування недоношених дітей.
Під час кесаревого розтину я була при свідомості, розмовляла з малечею. Я її дуже просила дихати, напевно, ніколи й нічого так не просила в житті, як того, щоб вона дихала. Вона задихала. Мені дали її поцілувати й відвезли до реанімації.
Розуміла, що спати я тієї ночі не буду, що можу провести її наодинці із собою, а можу з іншими людьми, нехай і в телефоні. Я написала допис про те, що в мене народилася донька й ось такі справи, можна привітати, перерахувавши гроші на допомогу дітям, які народилися раніше терміну.
Годин за шість ми зібрали необхідну суму. І в “особисті” мені написали знайомі, у яких діти теж народилися раніше, це допомогло приблизно розуміти, що на мене чекає.
У недоношених дітей найчастіше проблеми з диханням і ШКТ, відставання в розвитку, бувають крововиливи в мозок, грижі та проблеми із серцем. У всіх дуже низький гемоглобін, часто потрібно робити переливання крові. Під час виходжування й ще кілька місяців після ми постійно перевіряли зір, щоб не пропустити ретинопатію недоношених (порушення розвитку сітківки).
Нам, можна сказати, пощастило, Аріша дихала сама, важких діагнозів не було. Були проблеми з ШКТ і дуже повільний набір ваги. Ми пробули в лікарні шість тижнів, поки її вага не досягла двох кілограмів.
Чи звинувачувала я себе? Ні. Запитувала лікарів, жоден не зміг сказати, чому так сталося. Я вирішила, що звинувачувати себе в тому, що сталося – це як звинувачувати себе в тому, що сьогодні дощ, а не сонце. Але я очікувала, що хтось може ткнути в болюче місце. Лікарі й медсестри були уважні й не сказали нічого, що могло б засмутити. Це, мабуть, перше відділення (виходжування недоношених дітей у пологовому будинку №7), де навіть завідувач відділення запитує тебе не лише про дитину, а й про те, як ти сама почуваєшся і який у тебе настрій.
З близькими трохи складніше, особливо зі старшим поколінням. Перші дні їх заносило: “А може, це тому, що ти не дотримувалася дієти?”, “А може, тому що літала?”, “А може, нервувала?”. Мене такі речі засмучують, але не вибивають із колії, однак я уявила, як це слухати іншим дівчатам, ніжнішим і сприйнятливішим. Тому я почала писати дописи про те, як підтримувати варто, а як не треба.
Не треба казати: “А може, треба було сидіти на дієті?” (“не подорожувати”, “частіше ходити до лікаря”, “ходити до іншого лікаря”, “не їздити за кермом”). Не треба казати “Бог посилає нам лише те, що ми можемо витримати” – від цього взагалі не легше, не вам судити, хто що може витримати. Не треба казати: “Випробування роблять нас сильнішими” – ніхто не хоче бути сильнішим такою ціною. Не треба казати “співчуваю” – хай там як, народження дитини – це радість, так, із нюансами, але ні, не трагедія.
Як підтримати? Напишіть і запитайте як. Часто потрібні гроші, допомога з пошуком ліків, доглянути за тваринами, які вдома, або за дітьми. Якщо дитина в реанімації, а маму виписали, найважче для батьків – це повертатися додому з лікарні, залишивши дитину там. Зустріньте їх, прогуляйтеся, розкажіть щось відсторонене, принесіть їм судочок із їжею.
Коли мама чи тато у відділенні виходжування, це робота 24/7, потрібна їжа на кожен день, потішать книжки й серіали. Якщо ви принесете стаканчик кави й розповісте, як справи, – це ідеально.
Коли ми приїхали додому, виявилося, що найскладніше – знайти нормального педіатра. До нас прийшла “районна педіатриня” на другий день після виписки, побачила Арішу, схопилася за серце й сказала: “О Боже, вам треба терміново в стаціонар, яка ж вона бліда й маленька”. На жаль, багато лікарів або не вміють працювати з такими крихітками, або бояться брати на себе відповідальність. Із лікарів, яких я знаю, недоношених дітей сміливо беруть під патронаж клініка “Особливі”, наша педіатриня Наталія Бравістова в “Добробуті”. Можна звертатися до неонатологів із перинатального центру в пологовому будинку №7 та в “Охматдиті”.
Є тонка межа між тим, щоб прийняти, що дитина розвиватиметься повільніше, ніж інші, і тим, щоб ігнорувати очевидні проблеми. Я за те, щоб знайти тямущих лікарів і довіритися їм, але не бити по губах свою інтуїцію, коли вона щось наполегливо тобі говорить.
Існує асоціація батьків “Ранні пташки”, де збирають інформацію про недоношених дітей, діляться дослідженнями, проводять зустрічі для підтримки батьків, допомагають знайти препарати, підказують, куди звернутися по фінансову допомогу.
Не варто переривати всі форуми й статті поспіль, там багато того, що не стосується діагнозів вашої дитини. Базова книжка про дітей, які народилися раніше терміну, – “Недоношені діти“.
