Маленька Професорівна. Чим відома Катерина Грушевська

День народження Катерини Грушевської, доньки знаменитого історика та громадського діяча, був чи не найбільшим святом родини. Уся вілла Грушевських у Львові ставала на цей день палацом: пригощали горіховим тортом та підносили дарунки. На триріччя Катерина отримала власний портрет, який у наші часи називають «Українською інфантою».

Його автором став Іван Труш – український імпресіоніст, який прославився зокрема й портретами батьків «маленької Професорівни», Лесі Українки, Івана Франка, Миколи Лисенка й багатьох інших діячів України. Дівчинка просиджувала по декілька годин у майстерні художника, та не скаржилася на незручності, адже задля неї створювали справжню красу.

Музей Михайла Грушевського у Києві відновлює традиції святкування дня народження єдиної донечки Михайла Грушевського. Напередодні, 17 червня, ось уже вдруге цій даті присвячується вечірка в садку – Hrushevsky Garden Party.

«Земля для мене видається великою школою»

Катерина Грушевська в жодному разі не залишилася в тіні славетного батька й своєю самобутністю довела, що в талановитих батьків виростають гідні нащадки.

Катерина (Кулюня) Грушевська народилася влітку 1900 року в славному місті Лева. Бажана й улюблена, «маленька Професорівна». Уже з 1902-го родина оселилася на власній віллі, зведеній на околичній львівській Софіївці.

Майже щовечора в Грушевських збиралася львівська еліта – митці, актори, письменники, науковці, а іноді й іноземні гості.

Катерина слухала лекції з української історії Татуся, допомагала йому влаштовувати мистецькі виставки, вчилася французької, музики, малювання, «виховувала» котика й песика. Домашні тварини в Грушевських завжди були як члени родини.

На той час Михайло Грушевський був професором Львівського університету, його дружина Марія – педагог, перекладачка, діячка жіночого руху в Галичині. Вона мала змогу працювати вдома та займатися з донечкою. Навчання Катерини тішило її батька, і він пишався, що перше слово, яке його «солодка потішечка» прочитала з кубиків, було «Русин» (за галицькою традицією – «Українець»).

Катерина разом із батьками були частими гостями у Києві, зокрема на різдвяних ялинках у Лисенків, Стешенків, Черняхівських. У чотири роки вперше побачила Венецію, проходячи щодня по 8 км та ще й «підскакуючи по дорозі». У вісім миловувалася унікальними пам’ятками Риму, Неаполя та Флоренції, відбула екзотичну екскурсію на Везувій.

Перше серйозне випробування випало на долю Катерини 1914-го. Велика війна застала Грушевських на улюбленому «хутірці» в Криворівні. Через Румунію й Австрію вони повертались до Києва, де Михайла Сергійовича чекали місцеві жандарми. Звинуватили вченого у «шпигунстві», адже 20 років він працював у Австро-Угорській імперії. А ще в «мазепинстві», адже мріяв і все робив, щоб наблизити «кінець московської орієнтації» України.

Батька відправили на заслання в Симбірськ, і 14-річна Катерина, щойно перехворівши на кір, разом із матір’ю вирушила чужину. Із Симбірську родина переїздить до Казані, згодом – Москви. І тільки після Лютневої революції 1917-го, з падінням самодержавства, заслання Грушевських закінчується.

Еміграція та повернення

Разом з батьками Катерина повертається на батьківщину та потрапляє у вир подій Української революції. Грушевська не залишилася осторонь: натхненниця батька, вона докладала зусиль і за для власного розвитку, і для становлення нової України. Розпочала навчання в новоствореному Українському державному університеті, вивчала право. Долучилася і до наукової роботи: публікувалася у «Літературно-науковому віснику». Свою першу статтю підписала гордо: «Професорівна».

Цей історичний період, сповнений і натхненною працею, і сподіваннями, і розчаруваннями, завершився найвищим державотворчим актом – Конституцією самостійної, ні від кого незалежної Української Народної Республіки. А водночас державним переворотом: 14 місяців діяльності Української Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським відійшли в історію. Грушевські виїхати в еміграцію. Катерина, як і колись, поїхала разом із батьком.

Життя за кордоном приголомшливо відрізнялося від тих подорожей, які Катерина пам’ятала з дитинства. Родина знаходила прихисток у найдешевших готелях, «ганялася за дешевою валютою». Марію Сильвестрівну запитували у листах, чому так рідко відписує родичам. Вона відповідала, що мають лише один стіл: на одній половині працює Кулюня, на іншій – готують їсти.

Дівчина продовжила своє навчання: студіювалася в університеті Женеви. «Я за сей місяць не говорила ні слова до сторонньої людини (окрім перекупок, але се товариство не вистарчаюче)», – писала вона двоюрідній сестрі наприкінці 1922 року.

Згодом слухала лекції у Відні, а також стала активною помічницею у науковій та організаційній роботі батька. Була секретарем Українського соціологічного інституту. Коли Грушевській виповнилося 23 роки, у Відні вийшло друком її перше ґрунтовне дослідження «Примітивні оповідання, казки і байки Африки та Америки».

Як і більшість емігрантів, родина Грушевських стежила за подіями в Україні та мала надію повернутися на Батьківщину. На початку 1924 року Михайло Грушевський отримав охоронні листи від ГПУ та ВУЦВК, у яких запевнялося, що нова влада не буде переслідувати його за попередню політичну діяльність. Насправді ж, з першого дня повернення Грушевські опинилися під «наглядом» ГПУ-НКВД.

Це вона, молода дівчина, яка так рано стала дорослою, дала відповідь про мотиви повернення в Україну. Відповідь за себе, за батька, за багатьох українців-безбатченків: «Іншої України немає!» Уся робота, розпочата в Українському соціологічному інституті у Відні, була продовжена у стінах Всеукраїнської академії наук.

Михайло Сергійович очолив Історичну секцію Академії. Він долучив до роботи і свою вірну помічницю.

Для батька його донечка – талановита дослідниця – залишалася завжди найдорожчою потішечкою, яку він вітав з 26-річчям словами: «Найдорожча наша Кулюнечка, моя солодка потішечка! Сьогодні день твоїх уродин, правда? Я не поздоровив тебе наперед, але сьогодні святкую з усею природою. Поставив на честь твою букет з білих піоній, що цвіли коло веранди. Слухаю дзвони на дзвіницях, тішусь пташкам і сонцю і кажу їм, що сьогодні уродини Кулюнці. Найдорожченько, я часто думаю в сі дні, як я собі крутив голову в Бадені і потім, приїхавши до Київа – як тобі улекшить твою наукову путь і забезпечити можливе становище, і як ти зробила зайвими і непотрібними всі мої клопоти і замисли, так прегарно себе заявивши в сих роках і по лінії дослідчій і організаційній».

Катерина Михайлівна продовжує наукові студії на ниві фольклористики та етнографії. Визначною працею її життя стали томи «Українських народних дум». Планувалося 6 томів, але світ побачили тільки два з них. І досі цей корпус вважається найповнішим зібранням українського народного епосу: до першого тому увійшло 13 текстів і 117 варіантів дум, до другого – 20 дум і 176 варіантів. Другий том майже весь порізали на картон, вбачаючи у ньому націоналістичні, небезпечні для СРСР, погляди.

Злі язики шепотілися, нібито Катерина Грушевська потрапила на роботу до Академії лише через протекцію батька. Але час дійсно ставить все на свої місця: більшість наукових тем та напрацювань Катерини Михайлівни і в наш час є підґрунтям для досліджень сучасних етнологів, соціологів, культурологів.

У 27 років Катерина отримала можливість виїхати на рік до Європи для роботи над своєю науковою темою. Згодом їй пригадають це відрядження разом із іншими надуманими звинуваченнями. І хоча частину цієї подорожі довелося провести в санаторії, вона привезла нові знання, якими ділилася на сторінках часопису «Первісне громадянство та його пережитки на Україні».

Роки без фотографій

1931 р. розпочалося «почесне заслання» батька – вимушений виїзд до Москви. Слідом, для «помочі академіку Грушевському», відряджена й Катерина. Там же, в Москві, Михайла Грушевського заарештували. І це чергове випробування довелося пережити й доньці. Після звільнення з лабетів НКВД, вчений продовжує свої студії. Незмінною й невтомною помічницею стає Катерина. Проте ця нова, непроста «ера» в її житті не зафіксована в жодному фото: з 1931 року ми не знаємо ні одної світлини Катерини Грушевської.

У листопаді 1934 р. вона віддає хворому Татусеві кров, щоб врятувати його.

Після смерті батька відклала свої проекти й взялася за підготовку до друку останнього тому проекту його життя – “Історії України-Руси”, що вийшов у 1936 році, згодом – його “Історії української літератури”.

Але всі ці проекти й задуми обірвалися в ніч з 10 на 11 липня 1938 року. Катерину Грушевську заарештували за доносом колишнього викладача Ніжинського інституту народної освіти, а згодом Київського університету Костя Штепи, який ще з 1928 року вперто втирався в довіру Грушевського та його доньки.

На столі у кімнаті Катерини Грушевської і досі стоїть букет сухих мальв, які вона подарувала матері незадовго до того страшного дня. Букет стояв усі 10 років, коли Марія Сильвестрівна чекала свою доньку.

«Її забрали в одній літній сукні, навіть без пальто… Катрусі від дня арешту я не бачила. Як це я проживу без неї стільки років… Я розлучалася з нею лише один раз за все життя, та й то на один місяць…» – писала Марія Сильвестрівна друзям свого чоловіка. І виглядала її щодня, відповідаючи всім: «А я ось приглядаюся, може Кулюня йде».

Звинуватили молоду науковицю в тому, що «вона – Грушевська», що впорядкувала два томи українських народних дум. Дісталося їй і за закордонне відрядження, і за зв’язки з іншими «неблагонадійними» особистостями.