Гостею другого епізоду нового сезону подкасту «Чому їй не байдуже» стала засновниця проєкту Arm Women Now та народна депутатка України Ірина Никорак.
Із ведучими подкасту, головною редакторкою DIVOCHE.MEDIA Оксаною Павленко та засновницею гуманітарного центру «Так Штаб» Ксенією Букшиною, вона говорить про роботу та подальші плани Arm Women Now, виробництво жіночої форми та білизни, потреби жінок на фронті, а також про необхідність вивчення такмеду у школах.
Про проєкт Arm Women Now
Соціальна ініціатива Arm Women Now була створена 1 червня минулого року. Під час святкування першого дня народження відбулось відкриття Arm Women Hub — мультифункціонального простору в Києві, де ми запрошуємо всіх жінок-військових і жінок-ветеранок до співпраці, комунікації, надаємо їм певну допомогу, ментальну та психологічну підтримку, організовуємо івенти.
Я випадково дізналась, що жінкам в армії видають чоловічу форму та чоловічі труси-боксерки. Десь наприкінці квітня — на початку травня ми спільно з командою волонтерів надавали гуманітарну підтримку ВПО на базі громадської приймальні в Оболонському районі. Пам’ятаю, ми тоді передавали якусь невелику кількість, може 10, чоловічих комплектів форми. У дівчинки-артилеристки, яка працювала на харківському напрямку, просто протерлася форма на колінах, і вона попросила: «Будь ласка, одну чоловічу форму маленького розміру». Я тоді ще запитала себе: «Чому вона просить чоловічу форму маленького розміру?»
Відтоді почалася досить активна діяльність. Ми для себе вирішили, що хотіли б змінити цю ситуацію. Отримали просто сотні повідомлень, і потім це перейшло в тисячі. Дівчата, коли побачили пост, що ми починаємо займатися розробкою жіночої військової бойової форми, чомусь думали, що вона вже є, і запити потекли рікою. Я усвідомлюю, що нас попереду чекає дуже багато роботи, тому що першу партію форми у комплекті ми відшили в серпні, і тоді ж почали її передавати для тестування на передову.
Станом на сьогодні я вважаю маленькою, можливо, великою перемогою для нашої команди те, що Міністерство оборони вже офіційно затвердило комплект жіночої спідньої білизни, а це наша розробка. Так само затверджено жіночий комплект костюма літнього польового.
Після того як Міноборони внесе зміни в чинні накази, вони матимуть можливість робити державні закупівлі. Я поки не знаю, коли настане цей день, що на рівні держави будуть забезпечувати формою і білизною. Доки цього не трапилося, ми продовжуємо цю роботу, і кожного дня у нас відправлення на передову.
У нас немає власного виробництва. Ми підписуємо договір із виробниками, які багато років працюють на ринку, мають досвід пошиття чоловічої військової форми. Якщо ми кажемо про білизну, то наш партнер — компанія Kleo, український бренд білизни. У них є завод в Харкові. Вони понад 15 чи 20 років відшивають чоловічу, жіночу і дитячу білизну.
Ми замовляли зразки жіночої форми за кордоном, траплялися випадки, коли друзі друзів десь з Америки брали у дівчат-ветеранок їхню форму і цю форму передавали. Я просто забирала коробку, відкривала й одразу починала на себе все приміряти. Ми хотіли зрозуміти, як цей шлях проходили в арміях інших країн світу.
Якщо ми кажемо про вже фінальний варіант форми, який ми відшиваємо і який проходив офіційне тестування в Міноборони, то він візуально нічим не відрізняється від чоловічої форми, але відшитий з урахуванням жіночої тілобудови. Ми розуміємо, що у жінок ширші стегна, вужча талія, вужчі плечі, є груди. Антропометрію тіла ігнорувати на лінії фронту не виходить, тому жінки кожного року отримували комплект чоловічої форми, платили кошти зі своєї кишені, чекали два тижні, щоб цю форму перешити. Якщо ми говоримо про виконання бойових завдань, то зручність форми і комфорт — це на першому місці.
Іноді їм потрібно чотири-п’ять кілометрів добиратися до позиції пішки, просто уявіть, наскільки в такі моменти є важливим, що тобі не тиснуть штани або вони з тебе не спадають, у тебе зручна форма, у тебе зручна спідня білизна, а не звичайний бюстгальтер на кісточках, який ти одягаєш, і під тиском бронежилета ти не можеш ні про що думати, окрім того, що треба терміново з себе це все зняти, тому що через годину тобі настільки натре, що все буде в ранах і в крові. Тому якщо ми кажемо про жіночу бойову форму, то це насамперед про ефективність жінки як бойової одиниці, солдата чи офіцера, на передовій і це звісно про їхню безпеку.
Якщо ми кажемо про забезпечення потреб жінок і стратегію на майбутнє, то потрібно говорити про реформу всієї системи речового забезпечення: бронежилети, взуття, шоломи маленьких розмірів, інші аптечки з засобами гігієни, які потрібні дівчатам, тому що зараз ми це робимо, закриваємо як волонтери. Ми надаємо різні засоби гігієни, медикаменти, які дівчатам потрібні, зокрема тести на вагітність.
У нас є інші два напрями діяльності. Ми хочемо підтримувати дівчат і на базі хабу створювати пілотні проєкти, які потім можна буде впроваджувати на державному рівні. Зараз всі говорять про реабілітацію військових, але ніхто не має комплексного бачення, як це робити в Україні. Зараз не те що ніхто не обговорює різницю реабілітації чоловіків і жінок, а загалом реабілітація як така відсутня в державі.
Мало просто відкрити реабілітаційний центр у Києві, у Львові, в Херсоні чи Харкові. Ця система повинна працювати в кожному місті, в селі й у кожній об’єднаній територіальній громаді. Це не тільки фізіологічна і медична реабілітація — це психологічно-психіатрична ментальна реабілітація, це трудова і соціальна адаптація, тому що зараз суспільство продовжує жити своє життя, але не готове приймати цих людей.
Ми вже зараз стаємо країною молодих ветеранів, хлопці й дівчата 19–20 років вже повертаються додому без кінцівок, у них все життя попереду, а вони вже є людьми з інвалідністю. Мені здається, що наша країна і наше суспільство буде стояти перед величезним викликом, як взагалі налаштувати і створити систему реабілітації для чотирьох-п’яти мільйонів ветеранів в Україні.
Коли ми створювали хаб, то я анонсувала, що це для жінок-військових і жінок-ветеранок. Мене запитують: «А чому тільки жінки? А чому ви чоловіків не приймаєте?» Я пояснюю, що, враховуючи нашу комунікацію з жінками, ми хочемо спробувати знайти, відчути на кінчиках пальців, чим ми можемо бути корисними саме для жінок, тому що все одно жінок в армії набагато менше. Одна п’ята, тобто 20% військових української армії — це жінки, і це один із найвищих показників серед країн-членів НАТО, якщо не найбільший.
Про такмед у школах
Ця ідея з’явилася після того, як я двічі пройшла такмед у професійних інструкторів, які навчають наших військових. Це був п’ятигодинний інструктаж минулого року, цього все одно мало, його постійно потрібно проходити, щоб всі знання і навички дійшли навіть не до якогось автоматичного рівня, а хоча б пам’ятати і знати, що таке затампонувати рану, накласти правильний турнікет і врятувати життя в перші хвилини після поранення.
Потім я почала організовувати ці інструктажі для всіх охочих. На один із таких заходів до нас прийшли школярі 10–11-х класів, їм це було дуже цікаво, це був справжній інтерактив, вони один одному накладали турнікети. Постійно відбуваються ракетні прильоти в дошкільні навчальні заклади, в школи, в різні цивільні об’єкти, це відбувається кожного дня в різних куточках України. Маючи ці знання, люди можуть врятувати життя собі й комусь, зокрема своїм дітям, або діти можуть врятувати життя своїм батькам. Війна диктує нам нові правила, вона стосується загалом усіх сфер нашої життєдіяльності, і навчальний процес з урахуванням цього однозначно має змінюватися.
Я вже подала офіційний законопроєкт з Яною Зінкевич, яка очолює добровольчий медичний батальйон «Госпітальєри». У них є багато інструкторів, вони викладають такмед. Є міжнародні організації, Червоний хрест та інші, які б могли допомогти налагодити процес впровадження в дошкільну програму, і потім щоб і вчителі, і старшокласники проходили це як факультатив або як частину обов’язкової шкільної програми. Це вже буде визначати Міністерство освіти, коли буде прописано чіткий порядок впровадження.
Жінки в армії
Країна вже зробила дуже важливий крок у 2018 році, коли був ухвалений закон про рівні можливості чоловіків і жінок, і в армії повністю було розширено кількість бойових посад, які жінки до цього не могли обіймати.
Тобто жінки були вже і в період АТО, і в період ООС, перебуваючи в зоні бойових дій, вони виконували роботу артилеристок, кулеметниць, снайперок, бойових медикинь, а за документами де-юре були швачками, секретарками, кухарками тощо. Після 2018 року і донині, звичайно, є певний поштовх, щоб жінки могли розвиватися в армії. Але навіть зараз дівчатам складно потрапити на бойові посади.
Більшість із них, коли я запитую, чи відчуваєте ви на собі якесь сексистське ставлення з боку чоловіків, кажуть, що коли вони тільки потрапили до бойового підрозділу, докладали втричі більше зусиль, ніж чоловіки, щоб довести свою спроможність і право бути там. Вони виконували найскладніші бойові завдання, але робили вдвічі-втричі більше.
Навіть зараз, коли дівчина, наприклад, приходить до військкомату, її будуть відмовляти і казати: «Тобі ще народжувати, який Бахмут?» І дівчата про це відкрито говорять. І кажуть, що чоловіки інколи дозволяють собі, на їхню думку, надмірну опіку за їхнє життя і здоров’я, але з позиції жінки вони їх ображають. Бо вона ухвалила таке рішення, вона особистість і чітко знає, де хоче бути, якою хоче бути, і очікує елементарної поваги до цього вибору.
Приклад українських жінок однозначно надихає, тому що ця війна чітко показала, що жінки здатні, як і чоловіки, брати зброю в руки, захищати свою сім’ю, свій дім, свою країну, жертвуючи комфортним життям десь у тилу.
Слухайте подкаст на Apple, Google Podcasts, Spotify, Youtube, NV та MEGOGO.
Другий сезон подкасту став можливим завдяки підтримці Центру інформації і документації НАТО в рамках співпраці DIVOCHE.MEDIA та «Інституту конструктивної журналістики і нових медіа».
