Адвокатки лінії правової допомоги «ЮрФем: підтримка» — Христина Кіт, Марина Саєнко та Оксана Гузь — представлятимуть інтереси Лесі Гасиджак, виконувачки обов’язків директорки Музею Голодомору-геноциду, професійні якості якої поставили під сумнів через її зовнішність.
Марина Саєнко, адвокатка «ЮрФем: підтримки», керівна партнерка АО «ЗАКОН ПЕРЕМОГИ», випускниця Академії правозахисниць «ЮрФем», у колонці для DIVOCHE.MEDIA розповідає, чому висловлювання щодо невідповідності займаній посаді через зовнішність є однією з форм дискримінації людини, що заборонено законодавством України та актами міжнародного права.
Що таке бодишеймінг?
Бодишеймінг — термін, запозичений з англійської мови, що буквально означає «осуд тіла». Іншими словами — це прояв негативного ставлення до свого або чужого тіла, що часто здійснюється в формі образ, принижень, цькування, несприйняття тілесної форми людини.
Це явище з’явилось внаслідок систематичного та досить тривалого нав’язування так званих стандартів ідеальної зовнішності — знаменитих модельних параметрів «90–60–90», які чи не кожна дівчина мала за уособлення краси протягом свого дорослішання.
Несприйняття може стосуватися будь-якої ознаки тіла, яка не вписується у вподобання хейтера: ваги (занадто мала чи надмірна), зросту (дуже високий чи занизький), пропорції тіла (непишні груди чи об’ємні стегна), пухлості губ, довжини носа, кількості зморшок чи наявності ластовиння на обличчі, форми ніг, кількості або кольору волосся на голові чи тілі, наявності шрамів чи татуювань тощо.
Психологи стверджують: якщо людина не сприймає власне тіло — це буде причиною для психологічних проблем, які заважатимуть людині почуватись впевнено, вважати себе самоцінною, реалізовуватись у житті. Так, наприклад, у дослідженні британських науковців Пола Гілберта та Джеремі Майлза «Бодишеймінг: Концептуалізація, дослідження та лікування» до проблем психічного здоров’я, спровокованих бодишеймінгом, зараховують тривогу, розлади харчової поведінки, депресії, підвищення ризику самоушкодження або самогубства та погіршення якості життя.
Несприйняття чужого тіла є наслідком багатьох факторів: виховання, середовища, культурного контексту, в якому зростала людина, власного досвіду такої людини, який сформував її відносини з власним тілом та власні вподобання. Тобто абсолютно нормальним на рівні емоцій є те, що одні тіла нам можуть візуально подобатись, інші — ні. Однак ненормальним є токсичний і шкідливий для інших прояв таких емоцій. Еволюція людського мозку дала нам привілей — бути здатними до усвідомлених реакцій на різні подразники, що викликають у нас емоції. Усвідомлена або проактивна реакція дає нам можливість проаналізувати: причини появи певної емоції на певний тригер (самоусвідомлення) та всі варіанти реакцій на такий подразник із наслідками кожного з них. Зрештою обрати найбільш прийнятну форму реакції — для себе та інших людей.
Це поведінка дорослої та емоційно зрілої людини. Відсутність дистанції між імпульсом, який викликав емоцію, та зовнішньою реакцією — свідчення певного інфантилізму, на мою думку.
Бодишеймінг як прояв дискримінації
Проблема бодишеймінгу насправді є міжнародною, вона виникає з різних культурних контекстів, але завжди негативно впливає на людей, які стають об’єктами цькування, та на суспільство загалом.
Нерідко трапляються випадки відмови у прийнятті на роботу або звільнення з роботи жінок, зовнішність яких не відповідає очікуванням роботодавця. Йдеться про випадки, коли зовнішність не впливає на можливість якісно виконувати трудові функції відповідно до посади.
В Україні, на жаль, такі випадки поки рідко доходять до судових інстанцій, оскільки жінки не завжди готові захищати свої права з економічних, репутаційних та інших причин.
З іноземних кейсів пригадується випадок, що стався у Бельгії: звільнення 35-річної жінки в перший же робочий день через неестетичний вигляд усмішки, оскільки в неї були «вибиті зуби». Під час судового розгляду справи з’ясувалось, що насправді жінка страждає на спадкове захворювання, через яке її зуби схильні до викривлення. Суд визнав звільнення жінки незаконним та присудив виплатити їй шестимісячну зарплату як компенсацію за матеріальну і моральну шкоду, заподіяну інцидентом.
Прикладів, коли людина зазнає утисків через свою зовнішність, насправді є досить багато як у нашому суспільстві, так і в інших країнах. Інколи такі утиски є умисними, інколи навіть не усвідомленими, але в обох випадках — болючими для об’єкта цькувань.
Бодишеймінг у правовій площині
Законодавство України (передусім — Конституція України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні») прямо забороняє дискримінацію за різними ознаками, зокрема: раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. До інших ознак належить зокрема і зовнішній вигляд людини.
Це означає гарантоване право кожній людині бути собою, проявляти свою індивідуальність та самореалізовуватись без негативних для себе наслідків у будь-який не заборонений законом спосіб.
Тож на те, чи можете ви працювати там, де хочете, може впливати виключно ваша відповідність кваліфікаційним вимогам, встановленим для такої роботи, тобто рівень вашого професіоналізму. Решта — колір вашої шкіри або очей, зріст, стать, вага, кількість волосся на тілі, сімейний стан, наявність чи відсутність дітей, котів тощо — не має жодного значення та не може бути перешкодою для вашої самореалізації.
Бодишеймінг є одним із проявів дискримінації, за яку може наставати юридична та моральна відповідальність. Юридично хейтер може отримати позов про захист честі та гідності й зобов’язання відшкодувати завдану внаслідок бодишеймінгу матеріальну й моральну шкоду (яка може сягати десятків, а інколи і сотень тисяч гривень). Крім того, моральна відповідальність хейтера полягатиме в осуді його вчинку суспільством (колегами, друзями, партнерами, іншими людьми), що може також мати свої небажані наслідки (звільнення з роботи, припинення стосунків, виключення зі спільноти тощо).
У разі, якщо внаслідок хейтерства через вигляд тіла настануть фатальні наслідки — самогубство, або заподіяння собі шкоди постраждалою людиною від бодишеймінгу, або значне погіршення її здоров’я, винні будуть притягнуті також до кримінальної відповідальності.
Чому це стосується кожного та кожної?
Якщо ви підтримуєте бодишеймінг в активній формі (зокрема, дозволяючи собі негативні коментарі щодо вигляду тіла іншої людини) або пасивній (удаєте, що не помічаєте цього, що вам усе одно), то віддаєте свій голос за нормалізацію цього явища в суспільстві, в якому живете.
Якщо так вчиняє більшість або активна більшість — це стає нормою поведінки в суспільстві, яке надалі толеруватиме бодишеймінг. Це означатиме, що ми всі домовились, що цькування будь-якої інакшості — нормально.
Кожен і кожна з нас може зробити свій внесок у побудову суспільства, в якому ми хочемо жити і яке хочемо залишити нашим нащадкам. Ми — ще молоде суспільство, тому логічно проходимо різні еволюційні процеси, проговорюючи чутливі теми, які викликають різні погляди та думки. Деякі з них значно прискорені повномасштабною війною, деякі зараз здаються не настільки актуальними, з огляду на зовнішню загрозу нашій безпеці. Однак розуміння впливу суті дискусії на правила функціонування нашого суспільства, а отже, на якість життя кожної і кожного з нас, як на мене, є чудовим мотиватором до дій.
Тож, що ми можемо зробити, щоб викорінити таке явище, як бодишеймінг, з українського суспільного дискурсу?
У нашій Конституції записано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. А утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком держави.
Тому, на мій погляд, перше, з чого варто почати усім нам, — прийняття себе, свого тіла та власної цінності — якими б різними ми всі не були між собою. Це, своєю чергою, дозволить відчути особисті кордони та навчитись оберігати їх від можливих зазіхань з боку інших людей. Людина, яка розуміє і поважає власні кордони, здебільшого поважає кордони інших.
Наступне, що мені здається важливим зробити всім нам, — це розширити культурні контексти та відмовитись від притаманних нам стереотипів щодо наявності стандартів тіла. Безумовно, наука послуговується певними стандартами зі своєю метою, але вона не має диктувати, як повинні виглядати люди. Це слизька стежка, що веде до поділу людей на «касти» та «сорти» й неодмінно призводить до найстрашніших катастроф в історії людства.
Крім того, враховуючи історичний контекст, в якому зараз перебуває українське суспільство, нам життєво важливо плекати в собі емпатійність одне до одного. Ми маємо навчитись ставити себе на місце іншої людини, щоб мати спроможність відчути її стан, переживання та простягнути їй руку підтримки — замість того щоб добивати її. Перед тим як надати оцінку людині, нам варто нагадувати собі, що ми не знаємо шлях, який вона пройшла, та навчитись бачити насамперед людину, а потім вже її особливості.
Використання мови ворожнечі, оцінних суджень, надання непроханих порад — не ті шляхи, які ведуть до порозуміння.
Ну і нарешті — нам слід усвідомити, що наша сила в нашому різноманітті. В кожного та кожної з нас є свої особливості, які не роблять нас гіршими від інших, — вони роблять наше суспільство цікавим, потужним та самодостатнім. Українці вже мали досвід життя в країні однакових людей, де жорстко пригнічувались будь-які прояви індивідуальності. Сумніваюсь, що будь-хто з мислездатних людей хотів би жити в такому суспільстві зараз.
Інакшість — це не гріх і не вада, а можливість приймати світ різноманітним — таким, яким він є, та позбуватись обмежувальних стереотипів і рамок.
