Моє ставлення до заборони абортів сформувалось дуже давно. Я була чи то в старшій школі, чи то на перших курсах вишу, і бабуся раптом розповіла мені, що моя прабабуся, її мама, робила аборти тричі.
Я ніколи не розповідала цю історію назагал, навіть коли в мережі були активні обговорення заборони абортів у Польщі.
Але тепер у моїй власній країні, жінок та дівчат якої ґвалтують російські солдати, створюють петицію щодо заборони абортів. А бажання зробити жінок винятково ресурсом для покращення демографії в країні загортають у красиві патріотичні слова.
Тому я розкажу цю історію.
Отже, моя прабабуся мала трьох дітей і робила аборти тричі. Тоді, в радянські часи, вони були ще заборонені, й вона зверталась до знайомої повитухи, яка переривала вагітність без анестезії та в абсолютно антисанітарних умовах.
Двічі все пройшло нормально, наскільки, звичайно, доречно слово «нормально» в цій ситуації. Але втретє щось пішло не так. Вона прийшла додому в крові. Вдома була моя бабуся, їй тоді було 14. Вона згадує, що витирала кров з-під своєї матері та викручувала брудну скривавлену ганчірку у відро.
Моя прабабуся не померла. Їй пощастило. Більше вона не вагітніла.
Коли моя бабуся стала дорослою жінкою, аборти вже були дозволені. Але, як і все в радянському союзі, робились вони без жодного натяку на гуманність — наживо.
Одного разу вона сказала мені, що жоден біль пологів не зрівняється з абортом. Але вона також робила їх тричі.
У мене двоє дітей, і я жодного разу не робила аборт. Мені пощастило жити в інші часи. Я не можу змусити себе сказати, що ембріон — це не людина, але залишу дискутування на тему того, коли зароджується життя і чи можна порівняти цінність життя плода та дорослої жінки, філософам, біоетикам та біологам.
Я знаю лише одне. Жодна 14-річна дівчинка не повинна пережити те, що пережила моя бабуся. Жодна доросла жінка не повинна переживати те, що пережила моя прабабуся.
Читайте також: «Материнство має бути вибором, а не примусом»: на сайті Кабміну зареєстрували петицію про захист права жінок на аборт
Суспільству треба засвоїти одну просту річ: жінка, яка хоче зробити аборт, — зробить аборт. Ви можете її ненавидіти, проклинати, забороняти, але вона зробить це.
Навіть ризикуючи власним життям.
І створюючи петиції про заборону абортів, просуваючи цей наратив у суспільстві, ви повинні засвоїти одну річ: ви не рятуєте життя. Ви вкладаєте в руки жінок вішак із гострим гаком. Недарма він став символом боротьби проти заборони абортів: жінки використовували цей гак замість кюретки.
Ви не хочете абортів у післявоєнній Україні? Працюйте над створенням ясел: багато родин не зможе дозволити собі розкоші «декрету» на три роки. Можливо, саме наявність ясел допоможе родині зробити вибір на користь життя.
Давайте разом займатись сексуальною освітою. Але під сексуальною освітою я не маю на увазі пропаганду «секс лише після шлюбу». Можливо, для якихось родин вона прийнятна і правильна, але це не працює, коли ми кажемо про ціле суспільство.
Дослідження 2011 року показало, що штати Америки, які вчили підлітків лише утримуватись від сексу як методу контрацепції, мали найвищі показники підліткових вагітностей та підліткових пологів.
Вчіть дітей розумінню власної фізіології, пояснюйте, чому «ні» означає «ні». Що презерватив не псує романтику. Що ризик вагітності — це не лише справа дівчат. І це врятує неймовірну кількість ненароджених життів і доль.
Забезпечте доступ до контрацепції. Дослідження засвідчило, що серед жінок, які мали доступ до безоплатних контрацептивів, абортів було на 62–78% менше, ніж за загальнонаціональними даними США.
Давайте ще подивимось на досвід світу.
У країнах, де аборти заборонені, їх все одно роблять 37 жінок на 1000.
У країнах, де аборти легалізовані, — 34 на 1000.
Різниця незначна. Але скільки з цих 37 жінок, які підуть до підпільних м’ясників, загинуть від сепсису чи кровотечі? Або назавжди втратять можливість мати дітей? Чи замислюються про це борці «за життя»?
Втручання в репродуктивну функцію громадян частіше є ознакою авторитарності держави, а не її демократичності, гуманності чи прогресивності.
До речі, досвід радянських часів щодо заборони абортів може бути корисним у цій дискусії.
Як розповідає дослідниця Євгенія Кузнєцова у відео «Фемінізм та СРСР», до 30-х років у радянському союзі аборти були дозволені й проводились у медичних установах. Проте після приходу Сталіна до влади совєти ставали дедалі консервативнішими в тому, що стосується приватного життя людей.
Спочатку аборти стали платними. І тільки вслухайтесь у статистику: лише за перший квартал 1935 року в Ленінграді на аборти було витрачено 3 мільйони 615 тисяч 444 рублі.
Тобто в часи злиднів і дефіциту радянські жінки витрачали неймовірні гроші, аби позбутись небажаної вагітності. Вже у 1936 році аборти заборонили. Їхня кількість скоротилась утричі. А от рівень народжуваності збільшився лише вдвічі.
Але найцікавіше не це: 25% всіх вбивств у 30-х роках припадає на вбивства немовлят.
Інший історичний досвід — це досвід Румунії. За режиму Чаушеску в 1967 році в країні заборонили аборти та контрацепцію. Комуністична партія вирішила збільшити кількість населення з 27 мільйонів до 30. Був ухвалений указ 770, відповідно до якого кожна румунка була зобов’язана подарувати країні хоча б п’ятьох дітей.
Виконання наказу жорстко контролювали в гінекологічних та пологових відділеннях.
Всі жінки мали відвідувати гінеколога щомісяця. Якщо виявляли вагітність, її контролювали до пологів. І жінки, і лікарі, які наважувались на штучне переривання вагітності, отримували багаторічні терміни ув’язнення.
Аборти дозволялися лише, якщо вагітність загрожувала життю матері, у разі зґвалтування або якщо хронічна хвороба матері загрожувала плоду.
Спочатку ця політика здавалась дуже успішною: кількість народжених дітей збільшилась удвічі. Але поступово суспільство адаптувалося. Більш заможні жінки знаходили контрацептиви на чорному ринку або давали хабарі гінекологам, щоб все ж таки зробити аборт. Бідніші жінки робили аборти в антисанітарних умовах або самотужки. Дуже швидко народжуваність знову почала стрімко падати.
Але найстрашніші наслідки інші. Материнська смертність через аборти стала в Румунії найвищою в Європі. У 1985 році вона становила 137,4 жінки на 100 тисяч пологів. Для порівняння, в тодішній Чехословаччині індекс становив 8,0.
Інший наслідок — висока дитяча смертність. Протягом 1967–1988 років народилося 10 мільйонів дітей, 340 тисяч з яких померло до досягнення одного року. Величезна кількість дітей опинилась у дитячих будинках. Але найголовніше: демографічна політика абсолютно не корелювала із соціальною, медичною та освітньою політиками.
Класи були переповнені (понад 40 дітей у класі), а якість освіти різко впала.
Іншими словами, держава вирішила наповнити країну людьми, але не зробила нічого, щоб цим людям було в цій країні комфортно.
У мене є рецепт.
Давайте зробимо Україну комфортною та освіченою. І ви будете шоковані тим, як багато жінок захоче народжувати тут дітей. Без петиції про заборону абортів.
