Катерина Бєляєва — колишня журналістка, яка понад 10 років пропрацювала в юридичних виданнях. Любов до собак спочатку привела її волонтерити в притулок для тварин, а далі шлях завернув на кінологічну службу. В один зі своїх робочих виїздів до кінологічного центру жінка побачила слідову собаку Ванду і зрозуміла — назад дороги немає, вони мають бути разом.
Нині Катерина — старша інспекторка-кінологиня Кінологічного центру Головного управління Нацполіції, старша лейтенантка, її собаки шукають вибухівку, наркотики й допомагають з емоційною підтримкою пораненим та ветеранам.
Для DIVOCHE.MEDIA кінологиня розповіла, як собаки стають не лише домашніми улюбленцями, а й повноцінними колегами.
«Дика собака з притулку»
Незадовго до свого 30-річчя Катерина Бєляєва — кандидатка юридичних наук, журналістка юридичного видання — забрала з притулку «Сиріус» дику безпородну собаку. Кліпса боялася людей та ненавиділа інших собак — Катерина зрозуміла, що не зможе самотужки впоратися з її вихованням, і почала шукати фахівця.
«Від нас відмовилися чотири кінологи. Кліпса не їла з руки, боялася іграшок і завмирала за найменшого смикання повідцем. Вони не знали, що з нами робити. Аби зрозуміти поведінку собаки, я пішла навчатися. Спочатку це були курси від Кінологічної спілки України. Згодом — безліч інших курсів, семінарів, тренінгів. Ми з Кліпсою об’їздили пів України», — згадує Катерина.
Врешті «дика собака з притулку» багато разів брала участь у змаганнях зі спортивного дресирування, опановувала слідову роботу, вивчала порятунок на воді, займала призові місця на всеукраїнських чемпіонатах з аджиліті.
А Катерину все більше захоплювала кінологія, тож за першої нагоди вона вирушила писати матеріал про Кінологічний центр Нацполіції в Київській області. Це був 2019 рік.
«Саме в кінологічному центрі вперше побачила собак породи, про яку багато чула і про яку мріяла — бельгійська вівчарка малінуа. Одна з цих вівчарок — розшукова собака Вайда за родоводом і Ванда у побуті — запала мені в саме серце. Кінологиня, яка працювала з Вандою, звільнилася, і собака тяжко переживала розлуку із провідником — відмовлялася від їжі та гри», — ділиться старша інспекторка.
Катерина запитала, чи можна якось забрати собаку. Звісно, отримала негативну відповідь, адже Ванда була гарною досвідченою пошуковицею. Тоді Катерина ухвалила несподіване для себе і для всіх, хто її знав, рішення — покинути журналістику і стати поліцейською кінологинею, аби служити разом із Вандою.
Побачивши завзяття візитерки, керівництво кінологічного центру погодилося закріпити Ванду за Катериною, і та почала процедуру оформлення на посаду. Успішно пройшовши конкурсний відбір до Нацполіції, жінка отримала направлення до Житомирської академії поліції — закладу, в якому навчаються усі поліцейські кінологи України.
«Перші три місяці навчання без собаки я щовихідних їхала з Житомира не додому, а спершу до Ванди — привозила смаколики й іграшки», — каже вона.
Наступні три місяці пройшли на курсі кінології уже із собакою. У результаті Катерина та Ванда успішно склали іспити з пошуку, слухняності та захисної роботи й отримали допуск до служби.
«Багатьом людям важко усвідомити, що собака є повноцінним співробітником, який має свої обов’язки. Ванда виявилася непростою собакою. Я проти того, щоб олюднювати тварин. Але її дійсно можна назвати норовливою та примхливою. Я витратила чимало часу, аби знайти з нею спільну мову як у службі, так і поза нею», — говорить поліціянтка.
На вибудовування паритету між любов’ю до Ванди й роботою пішов цілий рік. Нині чотирилапа ставить рекорди як службово-розшуковий собака — вона знайшла зниклу дитину по сліду на відстані в шість кілометрів. А поза службою живе з Катериною вдома звичним життям домашньої улюблениці. Тобто гуляє в парку, смачно їсть та лежить на дивані.
Керівництво Катерини усіляко заохочує таку практику: не всі колеги мають змогу забирати чотирилапих напарників та напарниць додому (у когось — орендоване житло, в інших — малі діти), але в кого є змога — користується цим сповна. За словами героїні, жодних формальних обмежень немає, проте кожен кінолог розуміє: розбещений собака, який відмовиться працювати, — це провал служби. Тому тренування проводять щодня.
«Відновиться Поля, відновиться й Україна»
Крім Ванди, під опікою Катерини нині перебувають ще два службових і три особистих собаки — усі живуть у неї вдома. Про усіх кінологиня турбується з такою ж любов’ю, як і про свою Кліпсу, яка померла у віці 14 років. Катерина і досі не може оговтатися від втрати.
«Старість — хвороба невиліковна, проте це не робить втрату менш болючою. Страшно уявити, що колись треба буде прощатися із Вандою. Зараз їй дев’ять років — за нормативами МВС собак можна відправляти на пенсію після восьми років, проте поки фізичний та емоційний стан дозволяють Ванді залишатися на службі», — додає героїня.
Інша собака — Поля — особливий випадок серед службових. Її підібрали просто з вулиці, і вона стала єдиною твариною, яку зарахували до лав поліцейських собак без жодних тестів чи екзаменів — за заслуги в емоційній підтримці визволителів Київщини. Її історія почалася за місяць до повномасштабного вторгнення, коли жителі одного із сіл попросили кінологів забрати собаку зі зламаним хребтом. Хоча правила не дозволяють кінологічному центру тримати безпритульних тварин, керівник зробив виняток і дозволив залишити Полю у вольєрі. Згодом опіку над собакою взяла Катерина. З’ясувалося, що тварині потрібна складна операція. Гроші на новий хребет із 12 титановими гвинтами зібрали волонтери.
Коштів вистачило, аби Поля залишалася у клініці на реабілітації протягом місяця. 20 лютого 2022 року Катерина разом із двома собаками — Вандою та Бентлі — виїхала до Житомира на спортивні збори. 24 лютого о четвертій ранку до її кімнати в житомирському гуртожитку постукав тренер і наказав негайно повертатися до Києва. Катерина швидко зібралася й виїхала в напрямку столиці.
Близько шостої, коли вона вже в’їжджала у Київ, їй зателефонували з клініки й попросили забрати Полю. Катерина із собакою поїхала на службу. Кліпса залишилася з її мамою. До дев’ятої ранку частину кінологів і поліцейських собак вдалося вивезти з Ірпеня до кінологічного центру у Вишневому. Там опинилася й Катерина з вівчарками та Полею. Перші тижні повномасштабного вторгнення кінологи не залишали місця служби.
Запаси корму, розраховані на значно меншу кількість тварин, швидко закінчилися, а придбати новий не було змоги. Кінологи щосили намагалися знайти їжу для собак, але з кожним днем це ставало дедалі складніше. Тоді Катерині зателефонували волонтери, які допомагали збирати кошти на операцію Полі, й запитали, де перебуває собака. Дізнавшись, що вона разом із поліцейськими кінологами, волонтери поцікавилися, чи потрібна їм допомога.
За кілька днів до кінологічного центру почали приїжджати вантажівки з кормом, ліками й амуніцією для собак, а також їжею, одягом, питною водою та засобами гігієни для людей. Усі вантажі були підписані «для Полі».
«Траплялися й курйози, — розповідає Катерина. — Один водій наполягав, що має передати привезене Полі, й ніяк не міг второпати, що Поля — це собака».
Коли кінологів почали залучати до чергувань на блокпостах, Катерина отримала дозвіл керівництва брати Полю із собою. Поки правоохоронці оглядали транспорт — із собакою гралися діти.
«Одна жінка з маленькою донькою регулярно проїжджала повз контрольний пункт, на якому я зі службовими собаками залучалася до огляду транспортних засобів. Спочатку автівку жінки зупиняли для огляду та перевірки документів. Згодом вона зупинялася сама, даючи доньці можливість поспілкуватися з Полею, до якої дівчинка прикипіла. Тоді Поля пересувалася з моєю допомогою. Якось жінка з донькою не з’являлися на КП тиждень, а коли приїхали знову, Поля вийшла їм назустріч самостійно — за цей час вона навчилася ходити і робила це все впевненіше. Дитина побачила, що Поля сама до неї йде, і так зраділа, що сказала: “Відновилася Поля — відновиться й Україна”», — згадує кінологиня.
Поля долучається до емоційної підтримки військових, які перебувають на реабілітації після поранень, чинних військовослужбовців та їхніх родин, родин загиблих і зниклих безвісти, звільнених із полону, людей, які пережили сексуальне насильство, а також дітей з особливими освітніми потребами. Вона — єдина безпородна собака у структурі Національної поліції України.
Не лише Ванда та Поля, а кожна із собак-підопічних Катерини має свою спеціалізацію: Бентлі спеціалізується на пошуку вибухівки, Арес опановує пошук наркотиків.
Два роки тому Катерина прихистила безпородне цуценя, яке викинули біля дороги. Ася виросла лагідною, розумною та сміливою. Нині вона долучається до емоційної підтримки, а також займається спортивним дресируванням.
Рік тому Катерині передали дорослу чихуахуа, яка належала її загиблій на фронті подрузі. За родоводом — Адель, у побуті — Кнопа. Вона стала справжньою перлиною команди. Кнопа працює з людьми, частково знерухомленими внаслідок травм, звільненими з полону та постраждалими від сексуального насильства, а також займається спортивним дресируванням.
Усі вони постійно на службі з Катериною, навіть разом у відрядження їздять. Керівництво не заперечує присутності всієї собачої команди поруч із поліцейською.
«Сила волі й позитивні емоції»
Працюючи з Вандою, Катерина помітила її особливу рису — надзвичайну приязність до людей.
«Коли ми приїжджаємо на виїзд, вона не починає працювати, доки її не погладить уся слідчо-оперативна група», — сміється поліціянтка.
Зважаючи на лагідну вдачу Ванди, Катерину із собакою почали залучати до показових виступів для дітей різного віку. Ванда не лише демонструвала навички пошуку, слухняності та трюкового дресирування, а й охоче спілкувалася з глядачами: дозволяла себе гладити й виконувала їхні команди.
Під час однієї з таких зустрічей Ванда взаємодіяла зі школярем, чия мама працювала психологинею з ветеранами АТО. Жінку настільки вразили зміни в настрої сина й те, з яким захопленням він розповідав про «справжню поліцейську собаку», що вона попросила у вчителів номер телефону Катерини.
«Нас із Вандою запросили відвідати терапевтичну групу ветеранів, — розповідає поліціянтка. — Я не уявляла, в якому форматі має відбуватися ця зустріч. Але психологиня запевнила, що буде достатньо самої присутності собаки».
Катерина почала періодично долучатися до подібних заходів. Психологиню вразило, як присутність собаки впливала на її підопічних: вони розслаблялися, починали жартувати, дехто усміхався вперше за багато місяців.
Одна з перших історій, яка найбільше запам’яталася, — хлопець на кріслі колісному, який через поранення втратив здатність ходити й важко переживав зміни у своєму фізичному стані. Вважав себе тягарем для рідних і агресивно реагував на будь-яку допомогу. Одного разу на терапевтичній групі він упустив пляшку з водою, і жоден із присутніх не наважився йому допомогти — це могло спричинити черговий спалах гніву. Пляшку подала Ванда, яка була навчена приносити різні речі, — самостійно, без команди. За кілька хвилин ситуація повторилася — і так п’ять разів поспіль. Того ж вечора психологиня повідомила Катерині: чоловік вперше прийняв допомогу від людей без невдоволення.
До 2022 року кінологині часто відмовляли у відвідуванні шпиталів разом із собаками, мовляв, тварини в медзакладах — це антисанітарія. Проте після повномасштабного вторгнення реабілітаційні центри й шпиталі почали телефонувати їй самі. Сьогодні на рахунку всієї собачої команди — понад 2000 виїздів для роботи з людьми, які потребують емоційної підтримки.
Була ще історія хлопця з пораненням голови, який через травму втратив здатність ходити по прямій: він робив кілька кроків і завертав, ходячи по колу, не маючи змоги дійти з точки А в точку Б. Ванда вигадала свій спосіб взаємодіяти з ним: брала його за рукав бушлата і водила за собою, а він у відповідь годував її котлетами з їдальні. Одного разу Катерина через безсонну ніч на службі хотіла скасувати візит. Проте керівник реабілітаційного центру встиг попередити її: чоловік, попри те, що навесні різко потеплішало, одягнув бушлат і вже чекає на Ванду на вулиці. Пропустити цей візит вони не могли.
За сприяння Національної поліції та її обласного управління на Київщині Катерина спільно з командою кінологічного центру створила програму, в якій спеціально підготовлені собаки допомагають людям під час фізичного та емоційного відновлення. Для цього розроблені спеціальні вправи за участю собак, коли вони стають не просто підтримкою, а партнерами під час реабілітації. Людині легше виконувати вправи, коли вона робить їх разом із твариною та відповідає не лише за свій результат, а й за свого хвостатого напарника.
За словами Катерини, спілкування із собакою допомагає покращити емоційний стан, підвищує мотивацію та заохочує людину більше рухатися. Виконання нових рухів також допомагає мозку формувати нові нейронні зв’язки, що сприяє фізичному й ментальному відновленню.
«Головна проблема людей після травми — втрата мотивації тут і зараз: боляче рухатися, треба заново вчитися елементарного, накопичуються особисті кризи. Людині можна відмовити, собаці — важче. Собаки вмикають мотивацію в моменті. Через ігри й годування пропрацьовуються кисті, плечові й ліктьові суглоби — це фактично реабілітаційні вправи, замасковані під гру», — пояснює Катерина.
На запитання, що найважче в професії, кінологиня відповідає — бачити поранених хлопців і дівчат: «У них стільки сили волі, стільки позивних емоцій. Але важко від розуміння, скільки їм доведеться докласти зусиль, щоб наново будувати своє життя».
«Собаки вчать мене бути виваженою»
Паралельно з кінологією Катерина — триразова чемпіонка світу з гирьового спорту, має перший розряд із важкої атлетики, звання майстрині спорту з метання молота й із перетягування каната. У спорт її привів батько, срібний призер ХІХ Олімпійських ігор із важкої атлетики Володимир Бєляєв.
«Не уявляю свого життя без змагань, без спілкування з іншими спортсменами, без суворої дисципліни», — каже кінологиня.
Спільне між спортом і кінологією Катерина визначає одним словом — дисципліна. У собак вона вчиться передусім терпіння: «Я емоційна людина, коли в собаки щось не виходить, бо, можливо, я щось неправильно пояснюю, — мене це дратує. Собаки вчать мене бути виваженою, слухати їх і думати про них насамперед».
Ще одна її грань — наука: Катерина — кандидатка юридичних наук і водночас магістерка психології.
В утриманні, вихованні та дресируванні собак Катерина послуговується концепцією п’яти свобод: свобода від голоду й спраги, від дискомфорту, від болю, травм і хвороб, свобода виявлення природної поведінки й свобода від страху і стресу. За словами Катерини, якщо ці свободи не забезпечені, не можна вимагати від тварини послуху.
«Людина має розуміти, що треба дуже багато навчатися і треба присвячувати своє життя собакам, тому що службовий собака — це не домашній улюбленець, це твій колега, частина тебе», — говорить вона.
Тим, хто мріє поєднати любов до собак зі службою, Катерина каже: рішення має бути «і серцем, і мозком». Поліцейський-кінолог — насамперед поліцейський з усіма відповідними вимогами. Однієї любові до тварин недостатньо — потрібне глибоке знання поведінки, біології та психології собаки.
