В Україні фіксують дедалі помітніший зв’язок між проходженням військової служби та випадками тяжкого домашнього насильства. Натомість покарання за насильницькі злочини часто надто м’які, а частина постраждалих не звертається по допомогу через недовіру, стигму та страх.
Про це йдеться у першому базовому звіті Групи експертів Ради Європи з питань протидії насильству щодо жінок і домашньому насильству (GREVIO) щодо виконання Україною Стамбульської конвенції.
Експерти відзначили значні зусилля України у створенні системи запобігання насильству та підтримки постраждалих, однак наголосили, що війна посилила ризики, а між законодавством і його практичним застосуванням залишаються суттєві розриви. Серед ключових проблем — недостатньо ефективне покарання за насильство, проблеми з реагуванням поліції, недостатній захист дітей, які стають свідками домашнього насильства, а також бар’єри, через які постраждалі не повідомляють про сексуальне насильство. Водночас GREVIO попереджає, що тривала щоденна присутність насильства у житті суспільства може сприяти більшій толерантності до насильства, зокрема щодо жінок.
Окремо у звіті звернули увагу на випадки домашнього насильства, вчинені військовослужбовцями. За даними, отриманими експертами, такі повідомлення можуть розглядати військові посадовці, а не правоохоронні органи, що створює ризик неналежної реєстрації та розслідування таких випадків. GREVIO рекомендує забезпечити ефективне розслідування таких справ, а також запровадити спеціальні програми для кривдників серед військовослужбовців і ветеранів.
Офіційна статистика поліції свідчить про зростання кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень за статтею про домашнє насильство (стаття 126-1 Кримінального кодексу України): у 2024 році — 2810, у 2023-му — 2705, а у 2022-му — 1498. Водночас представники громадянського суспільства повідомили GREVIO, що значна кількість звернень і повідомлень про домашнє насильство може залишатися без належного реагування.
Так само занепокоєння експертів викликало реагування на сексуальне насильство. У 2024 році поліція зареєструвала 389 кримінальних правопорушень за статтею про зґвалтування (стаття 152 ККУ) та 157 — за статтею про сексуальне насильство (стаття 153 ККУ). GREVIO наголошує, що ці показники не відображають реального масштабу явища, оскільки постраждалі часто не повідомляють про злочини через сором, стигму, недовіру до правоохоронців, а в умовах війни — ще й через ризики, пов’язані з окупацією та близькістю до бойових дій.
На реагування правоохоронців впливають і стереотипи щодо домашнього насильства. GREVIO зазначає, що працівники поліції, які не входять до спеціалізованих підрозділів, не завжди належним чином розпізнають психологічне насильство, а у деяких випадках зберігається сприйняття домашнього насильства як «приватної справи». Експерти рекомендують посилити підготовку поліцейських, щоб вони могли реагувати на всі форми насильства з урахуванням гендерної специфіки та травматичного досвіду постраждалих.
Окремо GREVIO застерігає від практики примирення у справах про домашнє насильство, зазначаючи, що постраждалих можуть заохочувати до альтернативного врегулювання спорів фахівці, які недостатньо враховують ризики таких процедур у цих ситуаціях. Експерти також закликають налагодити обмін інформацією між різними службами та регулярно оновлювати оцінку небезпеки, щоб заходи захисту відповідали ситуації, яка може змінюватися.
Проблему посилює і судова практика. GREVIO зазначає, що вироки за різні насильницькі злочини в Україні часто обмежуються штрафами або громадськими роботами, що, на думку експертів, не завжди є достатньо ефективними, пропорційними та стримувальними. Тому фахівці закликали забезпечити суворіше покарання, зокрема позбавлення волі.
Українське законодавство, на думку GREVIO, потребує подальшого узгодження зі Стамбульською конвенцією. Зокрема, експерти закликають криміналізувати сталкінг — систематичне переслідування людини — та дозволити розслідувати низку злочинів без обов’язкової заяви постраждалої особи.
Окремим питанням залишається захист дітей. Законодавство визнає неповнолітніх, які стали свідками домашнього насильства, постраждалими, однак на практиці їхню присутність під час таких випадків не завжди фіксують. Через це діти можуть не отримувати статусу постраждалих і відповідної допомоги. Також у звіті вказується, що суди рідко обмежують право кривдників на опіку над дітьми та спілкування з ними навіть у випадках, коли в родині вже траплялося домашнє насильство.
Проте експерти відзначають і суттєвий прогрес України. Після ратифікації Стамбульської конвенції держава продовжила змінювати законодавство, зокрема у 2024 році запровадила адміністративну відповідальність за сексуальні домагання. В Україні також створено Національний тренінговий центр з реагування на гендерне насильство, спеціалізований підрозділ з питань домашнього насильства в Офісі Генерального прокурора, а також мережу притулків, кризових кімнат, гарячих ліній, служб юридичної та психологічної допомоги. Водночас GREVIO наголошує, що доступ до цих послуг залишається нерівномірним, а їхня робота залежить від стабільного фінансування та наявності фахівців.
Окрім цього, система роботи з кривдниками залишається недостатньо ефективною. У 2025 році на програми для кривдників направили 1254 людини, однак завершили їх лише 225. GREVIO вважає, що нинішня 46-годинна програма навряд чи здатна забезпечити стійкі зміни поведінки, та рекомендує вдосконалити її зміст, підготовку фахівців і доступність у різних регіонах. Експерти також закликають створити окремі програми для кривдників, які вчинили сексуальне насильство.
- Раніше DIVOCHE.MEDIA разом із ГО «Ла Страда — Україна» створили серію матеріалів про те, як розпізнати домашнє насильство, як йому протидіяти та що кожен і кожна може зробити, щоб домашнього насильства у суспільстві стало менше.
- Стамбульська конвенція або Конвенція Ради Європи про попередження і боротьбу з насильством щодо жінок і домашнього насильства — міжнародна угода, уперше підписана у 2011 році. Першою країною, яка ратифікувала цей документ, стала Туреччина. Вона ж першою скасувала конвенцію через 10 років — у березні 2021 року. Наразі конвенцію підписали понад 40 країн. Україна брала участь у розробці конвенції та підписала її 11 листопада 2011 року, але ратифікація документа затягнулася на довгі роки, адже проти виступала Всеукраїнська рада церков та деякі народні депутати, які стверджували, що конвенція «нав’язує гендерну ідеологію». Верховна Рада України ратифікувала Стамбульську конвенцію лише в червні 2022 року. У червні 2023 року до Стамбульської конвенції приєднався Євросоюз.
