«Замкнена територія» сучасної ірландської письменниці Ешлінґ Роул — гостросатиричний психологічний роман про самотність, залежність від чужої уваги та суспільство, в якому видимість стала важливішою за справжність.
Лілі потрапляє до популярного реаліті-шоу — закритого комплексу посеред пустелі, де за кожним кроком учасників цілодобово стежать камери, а їхні рішення, почуття й помилки перетворюються на розвагу для мільйонів глядачів. Дружба стає інструментом гри, довіра — ризиком, а кохання — частиною стратегії. Щотижня хтось покидає комплекс, і що менше людей залишається всередині, то жорсткішою стає боротьба за перемогу. Та справжня небезпека ховається не в суперниках. Поступово Лілі починає розчинятися у світі, де кожна емоція існує для чужого погляду, а схвалення незнайомців важить більше за реальне життя. І коли межа між грою та дійсністю остаточно стирається, постає питання: що залишиться від людини, якщо все її життя перетвориться на контент?
Роман став міжнародною сенсацією, був обраний книжкою місяця в Good Morning America Book Club, отримав премію Goodreads Choice Awards та увійшов до короткого списку Irish Book Awards.
«Замкнена територія» вийде друком у видавництві Stretovych на початку липня.
Публікуємо уривок.
За третє завдання очікувалася наймасштабніша винагорода — диван. Це був би наш перший предмет домашніх меблів, і всі погодилися, що він нам конче потрібен для вітальні.
— Диван по-справжньому створює відчуття дому, — зауважив Еван.
Завдання було таке: кожен мешканець мав занурити іншого мешканця під воду й протримати там протягом хвилини. Мені здалося, що це буде легко.
Ми вдягнули купальні костюми й залізли в басейн. Якийсь час просто бавилися, бризкалися водою й безцільно плавали, поки Ендрю не нагадав, що пора починати: сонце стояло в зеніті й усі ризикували обгоріти. Том запропонував розділитися на двійки з тими, з ким кожен спав минулої ночі. Я помітила, як він щосили уникав слова «пара». Коли під водою будуть дівчата, час рахуватиме Еван, а коли хлопці — Джасінта.
Раян став поруч зі мною. У басейні він мав просто божественний вигляд. Хлопці попросилися занурюватися першими, і ми погодилися. Раян трохи нахилився, щоб я могла взяти його за потилицю.
— Гаразд! — гукнула Джасінта, поклавши руку на голову Карлоса. — Починаймо!
Раян набрав у легені повітря й пірнув. Я дуже лагідно тримала його за шию й не зводила з хлопця очей, ніби боялася, що будь-якої миті він упливе. Джасінта рахувала до шістдесяти. Загалом усе було нормально — погляди дівчат були прикуті до хлопців, яких кожна тримала під водою. У декого з-під води виринали плечі, але більшість занурили під воду майже весь тулуб. Час спливав повільно, і приблизно за п’ятдесят секунд я відчула, як м’язи на Раяновій шиї напружилися і він почав рухати головою. Я трохи послабила хватку.
— Один! — крикнула Джасінта, і я витягнула голову Раяна з басейну. Коли чоловіки виринули з-під води, навколо все заворушилося. Як і всі інші, Раян важко відсапувався. У той момент я відчула дивну близькість із ним. Я прибрала волосся з хлопцевого обличчя, а він, поки намагався відновити дихання, не відводив від мене погляду. За хвилину Том гукнув:
— Еване, готовий?
— Секунду, — відповів той, досі намагаючись вирівняти дихання. Мене вразило те, наскільки всіх хлопців охопила ядуха, навіть Тома. Я глибоко вдихнула й помітила, що інші дівчата роблять те саме.
— Готова? — спитав Раян. Поруч хлопці перешіптувалися з дівчатами, і я намагалася не слухати їхні розмови. — Це триває довше, ніж здається, — серйозно додав він.
— Готова, — відповіла я.
— На рахунок три, — попередив Еван. — Один… два… три!
Коли я вперше побачила це завдання на екрані, то спробувала затамувати подих і порахувати до шістдесяти. Протягом кількох останніх секунд було досить некомфортно, але загалом завдання видалося цілком підйомним. Але під водою, коли на голову тиснула чужа рука, доручення, здалося, взагалі нереально виконати. Я майже відразу запанікувала, і хоча Раян тримав голову ніжно, ледь відчутно, мене охопив непереборний страх, що я зараз помру. Я чула голос Евана, але вже за двадцять секунд втратила лік. Я не усвідомила, коли вирішила виринути на поверхню, — знала лише, що от щойно звивалася під водою, а вже наступної миті судорожно чіплялася за плече Раяна. Еван досі рахував — він дійшов лише до сорока семи — і коли до мене повернулася здатність мислити, я буркнула:
— Блін. Блін, я облажалася.
— Все в порядку, — відповів Раян, тримаючи мене, поки я продовжувала хапати ротом повітря. — Просто дихай.
— Чорт, — знову вилаялася я. — Яка ж я жалюгідна!
— Ти не жалюгідна, — промовив хлопець, і я зрозуміла, що сказала це вголос. — Поглянь.
Він трохи відсунувся — я й не помітила, що висіла на хлопцеві, наче ліана на дереві. Над водою стирчали голови ще кількох дівчат — Кендіс, Сари і Бекки, — і вони, так само як і я, не могли надихатися.
Коли минула хвилина — як швидко летять секунди, коли є чим дихати! — інші дівчата також виринули на поверхню. Вони ледь могли дихати, але усміхалися. Я відвела погляд. Деякі чоловіки почали перешіптуватися.
— Все гаразд, дівчата, — гукнув Ендрю. — Це справді важке випробування. Переведіть подих, і ми спробуємо ще раз.
Дівчата, котрі весь час провели під водою, були явно збентежені. Їхні партнери пошепки пояснили їм, що не всі впорались із завданням.
— Хто? — почула я, і за мить слово рознеслося по басейну луною, відбиваючись від води. — Хто? Хто?
— Я впораюся, — пообіцяла Раяну. — Просто це виявилося геть інакше, ніж я думала.
— Я знаю, — кивнув він. — Я теж ледь витримав.
Моє дихання встигло нормалізуватися. Я подивилася на інших дівчат, у яких досі не вийшло відновитися. Бекка досі не могла відсапатися. Вона трималася за плече Сема, а той щось нашіптував їй на вухо. Я відпустила Раяна й відвернулася. Кендіс трималася впевнено, але стривожено дивилася на Бекку.
— Пропоную зробити перерву на кілька хвилин, а потім продовжити, — сказала вона.
Всі в басейні метушилися, а я намагалася стояти нерухомо й вдихати якомога більше повітря. Через деякий час Кендіс кивнула Евану.
— Ще одна спроба! — оголосив Раян. — Лише хвилина — і все.
Він усміхнувся мені. Поряд із Раяном усе здавалося дуже простим. Я набрала повітря в легені й відчула, як розширюється моя грудна клітка.
— Поїхали! — вигукнув Еван, і я знову занурилася під воду. Цього разу я вже була спокійнішою, бо усвідомлювала, що перебуваю в безпеці й що мої легені здатні протриматися хвилину. Проте тепер я на власній шкірі відчула, як довго триває хвилина під водою. Подумки намагалася наспівувати пісню, але щокілька секунд кидала чергову спробу. Мені здавалося, ніби вже минуло тридцять секунд. Рука Раяна зовсім не тиснула на голову; він гладив мою шию, і я відчувала, що хлопець намагається мене заспокоїти. Але легені пеклó, і я уявляла, як вдихаю повний рот хлорованої води, як вона періщить по легенях, а я кашляю і задихаюся, вбираючи ще більше води. Я стиснула руки в кулаки й підняла їх до грудей. Згорнулася в клубок, мотаючи головою в різні сторони. У глибині грудей народився дивний звук: це жахливо, жахливо…
Раян вийняв мене з води й потягнув далі вгору, поки я не опинилася вище за його голову. «Ти це зробила», — вигукнув він. Я стукнула хлопця по плечах і сказала, щоб поставив мене на місце. Втім, я щиро тріумфувала й пишалася собою. Проте навколо мене ніхто більше не радів. Я побачила Сару й Кендіс — вони роззиралися навколо себе, намагаючись відновити дихання. Бекка, тремтячи, притиснулася до Сема.
— Вона й сорока секунд не витримала, — промовив Раян мені на вухо й розчаровано цокнув язиком.
