Дебютна книжка маркетологині Юлії Клебан «Красиві дівчата теж помирають» — роман-детектив про загадковий злочин, сильних героїнь і пошук справедливості у світі, де її часто бракує.
«У цій історії спочатку народилися дві головні героїні — молода й кмітлива Оллі, яка багато в чому нагадує мені мене саму (якби я була настільки ж сміливою, щоб стати розслідувачкою, а не маркетологинею), та мудра й досвідчена Ірина Володимирівна, яка не випадково носить ім’я моєї мами. Цей тандем я створювала з любов’ю до всіх своїх улюблених детективів, але наділила героїнь рисами та особливостями важливих і дорогих мені жінок із мого оточення. Власне, одна з присвят книжки повністю адресована саме їм», — розповідала авторка видавництву «Лабораторія», де незабаром вийде друком роман.
За сюжетом, у розпал гуртожицької вечірки накладає на себе руки заможна студентка Ліза Литовська. Однак її батько впевнений, що його єдину доньку вбили. Розслідувати справу випадає новоствореному дуету вчорашньої рекламниці Ольги-Олександри (або просто — Оллі) й інтелігентної та стриманої колишньої адвокатки Ірини Хижак, яка тихо докопується до правди там, де офіційні структури безсилі.
Публікуємо уривок.
Тепер вона заходила до будинку із заднього дворика, де був облаштований пандус та комфортний заїзд для власниці дому, щоб менше допитливих сусідів зазирало крізь вікна. Ці двері впускали відразу на кухню, й Оллі мало не захлинулася слиною від насиченого запаху солодкого тіста та абрикосового повидла.
— Йди, вона сказала, що ви поїсте пізніше, — кинула їй Марта, яка стояла у фартуху і з незмінно заплетеним волоссям та розливала рідке тісто одночасно на три сковорідки, чим нагадувала Оллі її тезку з американського телебачення.
— Ну хто б сумнівався, що млинці були лише маніпуляцією, — пробурмотіла дівчина собі під ніс, бо досі не була певна в тому, що Марта поділяє її любов покепкувати з їхньої роботодавиці.
Пані І сиділа за своїм столом в ідеальному вбранні, наче щойно з голочки. Інколи Оллі щиро хотіла запитати, коли ця жінка їсть, приймає душ чи банально гортає стрічку новин у смартфоні. Ще частіше їй хотілося дізнатися, як вона вправляється з цим усім сама, пересуваючись лише на своєму кріслі. Можливо, в будинку живуть невидимі ельфидомовики або чарівні звірята збирають її шефиню щоранку, паралельно співаючи діснеївських пісень.
Щиро кажучи, вона вже майже ігнорувала той факт, що Ірина Володимирівна мала інвалідність — настільки та справляла враження самостійної та абсолютно ні від кого незалежної жінки.
Уже за звичкою дівчина кинула свій рюкзак біля стола й зайняла місце на кріслі, що тепер завжди стояло упівоберта до шефині.
— Думаю, ти не мала часу подивитися сьогоднішні місцеві новини, — пані І й не чекала на відповідь та повернула ноутбук, щоб показати сюжет столичного телеканалу.
— …відомо, що двадцятирічну Єлизавету Литовську знайдено мертвою в її кімнаті у студентському гуртожитку приблизно о сьомій ранку однією з її сусідок, яка не змогла потрапити до кімнати. І хоча поліція наразі не повідомляє деталей, наближені до жертви анонімні джерела стверджують, що найбільш імовірною причиною смерті є самогубство.
На екрані з’явилося фото дівчини з пшеничним волоссям та яскравим макіяжем. Вона широко усміхалася на камеру та показувала великий палець, позуючи біля Червоного корпусу університету в центрі міста.
— …родичі загиблої відмовилися коментувати ситуацію, проте батько Єлизавети, Василь Литовський, відомий київський забудовник та власник автозаправок у центральних регіонах країни, вже прибув на місце подій та співпрацює з правоохоронними органами.
Пані І вимкнула звук, замислено поглянула кудись за плече Оллі й коротко ввела в курс справи.
Ліза Литовська навчалася на четвертому курсі, вивчала англійську філологію та вела надзвичайно активне соціальне життя. Її знайшла мертвою її сусідка Тамара, з якою вони живуть разом із першого курсу. В кімнаті мешкає ще Ніна, другокурсниця, яка заселилася минулої весни. Вчора в гуртожитку була гучна вечірка на останньому поверсі, більшість старшокурсників випивала та розважалася. Все, що наразі відомо, — Ліза була на вечірці, поводилася як завжди, до кінця не залишилася. Тамари в гуртожитку вночі не було, вона повернулася від батьків і о сьомій ранку не змогла потрапити до кімнати. Виявляється, в гуртожитку не заведено зачинятися на ніч, але саме в цю ніч двері замкнули. Тамара довго шукала власний ключ у сумці й намагалася розбудити сусідок, але ті не відповідали. Коли дівчина зайшла до кімнати, то там була тільки Ліза — мертва. Ніну знайшли сонною в іншій кімнаті на поверх нижче — за її словами, вона ночувала у свого одногрупника тієї ночі.
Ліза лежала на підлозі біля свого ліжка в природній позі та не дихала. На столі коло ліжка вилучили блістер від популярних антидепресантів. Разом із великою дозою алкоголю вони, ймовірно, спричинили серцевий напад. За версією поліції, дівчина мусила проковтнути чималу дозу, більше ми дізнаємося після судмедекспертизи. Записки не залишила, нікому нічого не повідомляла з найближчих свідків. Оскільки кімната була замкнена зсередини разом із двома єдиними доступними екземплярами ключа — Лізиним та сусідки Ніни, а їхня третя сусідка проводила вихідні у батьків, поліція попередньо затаврувала справу самогубством.
— Це могла б бути просто одна з багатьох трагічних новин, які, на жаль, трапляються з молодими людьми у великому місті. Статистика жорстока, і в дев’яти з десяти випадків це буде саме те, що спадає на думку із самого початку, — вкоротила собі віку через певні депресивні розлади. Я б не посміла витягувати тебе з вихідного, якби не батько Лізи. Він мій давній приятель з часів університету, чимало пережили разом. Ми з Орестом працювали на нього в дев’яностих і товаришували опісля того. Я і Лізу малою пам’ятаю — Василь виховував її сам якийсь час після смерті дружини.
Оллі з нерозумінням схилила голову набік, не певна, як прокоментувати цю ситуацію. Її мозок ніби досі трохи перебував у режимі «з’їсти хліб із маслом та винести сміття» і не міг адекватно опрацювати такий масив інформації. Вона почувалася як старенький ноут, на якому відкрили занадто багато програм одночасно.
— Ми не спілкувалися з Василем якийсь час, але я пам’ятаю Лізу ще маленькою дівчинкою та вже юною панянкою.
— О, зрозуміло. Це… це дуже прикра новина. Ем… співчуваю вам. Пані І потягнулася по теку з лівого боку стола та простягнула її Оллі.
— Це все, що я маю наразі на Лізу з часів її вступу до університету. Небагато.
У теці було резюме на одну сторінку, список вступників 2014 року, де ім’я Лізи виділили кружечком (47-й номер — не вау, але й не в кінці списку), копія статті з університетського сайту про перемогу Лізи в якомусь конкурсі талантів (нині вже не модно називати їх конкурсами краси) та з десяток роздрукованих дописів із соціальних мереж. Небагато, але навіть без детального вчитування Оллі дивилася на життя людини, яку ніби колись знала, — популярна дівчинка в школі, власниця всіх валентинок, перша красуня на потоці, любителька нічних клубів та хлопців, які заїжджають по неї на автівці. Всі колись знали таких дівчат, і всі ці дівчата були між собою схожі не лише зовнішністю.
— Мене розбудив дзвінок Василя рано-вранці. Він запевняє, що Ліза ніколи б такого не вчинила, що ще на початку місяця вона погодилася посісти привабливу посаду в його компанії. І що точно не могла навіть подумати про те, щоб укоротити собі віку. Він горює і прагне відповідей.
Оллі відчула, як у шлунку заворушилося щось погане. Щось, що не вилазило вже довгий-довгий час, відколи вона склала свій останній іспит в університеті. Тривога й мандраж. Дівчина знову поглянула на усміхнене обличчя в теці.
— Знаєш, важко сказати напевно, що саме стає тією останньою краплею, яка підштовхує людину попрощатися з цим світом. Зазвичай це ціла низка глибоко особистих питань та невідповідний для їх розв’язання соціальний контекст.
Оллі максимально фокусувалася на кожному слові, бо коли пані І налаштовується на свою наукову частоту, встигати за нею буває складно.
— Шкода, проте навіть рідні часто можуть не помітити жодних ознак, поки не стане занадто пізно. Василь стверджує, що донька аж пашіла бажанням жити це життя — яскраво та невимушено. Я хочу вірити, що любляча родина не проґавила б хоч якихось натяків на те, що її внутрішній світ не ладнає із зовнішнім. Проте депресія страшенно оманлива — і цим загрозлива.
— Якщо вона планувала вкоротити собі віку, то для чого пішла розважатися на вечірку? Не надто схоже на депресивний епізод, так?
— Самогубства непередбачувані та часто не піддаються логіці. Коли людина ухвалює остаточне рішення про те, щоб піти з життя, вона може, навпаки, почуватися краще, віднайти спокій, відчувати щось схоже на радість. Близькі можуть полегшено зітхати та скасовувати терапію тоді, коли людина вже натягає зашморг.
Оллі здригнулася, а на її передпліччях проступили сироти.
— То її батько хоче… перевірити, чи справді це було самогубство? Він підозрює, що ну… це нещасний випадок або ж це… ну…
Вона чомусь не могла промовити слово «вбивство» вголос — ніби тоді воно стане реальним та постукає у двері.
— Згорьований батько шукає справедливості — в цьому немає нічого дивного. Звичайно, простіше перетворити горе на гнів та дати йому цілком матеріальну ціль. Але ми будемо дивитися на цю справу тверезо і не відкидатимемо гіпотези про самогубство.
— Ви… взяли справу пана Литовського, так?
— Так, я пообіцяла, що ми зробимо все можливе, аби дізнатися, що сталося з його дочкою. І якщо це не самогубство, то ми доволі швидко дістанемо цьому підтвердження. Але роботи багато — і нелегкої. Навіть з усіма зв’язками Василя слідчі радо не ділитимуться своїми здобутками, і якщо ми будемо занадто активними, то навіть спробують нас викинути з процесу. Будемо обережні. Наша початкова мета — переконатися, що це справді самогубство. Це найлегший шлях.
Оллі досі дивилася на теку у своїх руках і відчувала, ніби та горить під пальцями. Мандраж у шлунку підіймався аж до горла, і вона відчула, наскільки важче стає дихати. Це вже не робота асистентки на кшталт «принеси-відвези», це робота в стилі Агати Крісті. І якщо читати детективи легко та приємно з чашкою чаю під теплою ковдрою, то опинитися в одному з них — як проковтнути лезо. Боляче, небезпечно та абсолютно не рекомендовано Всесвітньою організацією охорони здоров’я.
— Оллі, поглянь на мене.
Пані І дивилася на неї глибоким поглядом, ніби чудово розуміла все, що коїться у тієї всередині.
— Ми з тобою домовилися, що випробувальний термін триватиме три місяці, і він насправді потрібен не лише мені, а й тобі, — щоб зрозуміти, чи справді тобі підходить та робота, якою я займаюся. Інколи вона й така теж. Неприємна, незручна, така, про яку записуватимуть сюжет у місцеві новини. Вона не комфортна, але я щиро обіцяю тобі, що ти будеш у безпеці — принаймні в юридичному плані. Проте якщо ти відчуваєш, що не готова втягувати себе в таку авантюру, то я не триматиму тебе тут силою. Звичайно, це означатиме, що нам таки не по дорозі, але ти можеш залишитися та виконувати мої доручення з інших справ, поки не знайдеш собі нового місця. Рішення тільки за тобою.
