Книжка «Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII–XVIII століття» історикині, доцентки Києво-Могилянської академії Катерини Диси — дослідження судових процесів у справах про чари та відьомство.
Аналізуючи майже 200 справ, авторка показує, як діяли правові механізми, якою була роль тортур, чуток і репутацій в ухваленні вироків, як церковні та народні уявлення про демонічне впливали на судову практику й ким були люди, яких підозрювали у відьомстві.
Катерина Диса висвітлює судові процеси не лише як прояв забобонів, а й як відображення глибших соціальних напружень, страхів і уявлень про справедливість, адже у XVII—XVIII століттях звинувачення у чарах були частиною повсякденного життя на українських землях. Люди з’ясовували стосунки через неврожаї, зачаровану худобу, раптові хвороби, знеславлення чи конфлікти поміж сусідами.
Друге видання «Історії з відьмами…» вийде друком у видавництві «Локальна історія» наприкінці квітня. Вперше книжка побачила світ у 2008 році (видавництво «Критика»).
Публікуємо уривок.
Відьма. Оришка Личманиха
Отже, 12 лютого Євка Станориха заявила, що хоче зробити нове зізнання. Цього разу вона розповіла, що в якийсь момент наважилася перервати вагітність. З її слів випливало, що додумалася вона до цього не сама, а за намовами іншої людини. Євка поділилася своєю бідою з жінкою на ім’я Оришка Личманиха, яка й переконала її скористатися зіллям, щоб позбутися дитини. Потрібні чари Євці принесли десь під свято Різдва Богородиці, але вона не чіпала їх, а чекала аж до початку грудня, коли прийшла до Щуровчиків. Через три дні після того, як вона їх ужила, Євка народила мертву дитину і заховала у хліві. Цього разу з її слів випливало, ніби тіло дитини знайшли аж через два дні після народження.
Як бачимо, друге зізнання Євки суттєво відрізнялося від першого: тепер виходило, що мертвонароджена дитина була результатом аборту. Такий розвиток подій зовсім не був дивиною. Дослідниця жіночих злочинів у ранньомодерній Німеччині Юлінка Раблак спостерегла, що майже чверть жінок, обвинувачених у дітовбивстві, зізнавалися у спробах перервати вагітність і цим пояснювали те, що дитина потім народжувалася мертвою.
З нових свідчень випливало також, що Євка поховала мертве немовля, а це вже прямо суперечило сказаному на попередньому допиті: нібито вона залишила тіло в хліву, загорнувши в ряднину. Звичайно, на основі одних тільки судових записів важко зрозуміти, чим зумовлені ті чи ті вчинки учасників процесу, але завжди можна зробити логічні припущення, звертаючись до інших схожих справ. Швидше за все, Євка додала подробиць до історії, щоб якось покращити своє становище. По-перше, вона постаралася переконати суддів, що винна не в убивстві дитини, а тільки у спробі перервати вагітність. По-друге, стверджуючи, що поховала мертву дитину, Євка намагалася відкинути звинувачення у нехристиянській поведінці. Але найважливішим моментом у її новому зізнанні була згадка про спільницю Оришку Личманиху.
За словами Євки, саме Оришка була ініціаторкою переривання вагітності. Витягнувши на поверхню нову фігурантку, Євка вкотре спробувала перекласти відповідальність за провину на когось іншого. Вона назвала тільки ім’я жінки, яка намовляла її позбутися небажаної дитини, але обставини цієї темної історії підштовхують до певних роздумів і висновків. Чому Євка вирішила звернутися до якоїсь жінки, котра не вагаючись запропонувала їй зілля для переривання вагітності? Навряд чи Євка чекала від Оришки розради у важкій ситуації; все показує, що ходила вона по те, що й отримала, — по зілля. Шукати допомоги у місцевих чаклунів у безвихідних чи складних життєвих обставинах було звичайним явищем. До них ішли з найпотаємнішими секретами, які не наважувалися розповісти навіть найближчим людям. У разі небажаної вагітності й інших родинних негараздів найчастіше зверталися до «бабок», а не до родичів чи друзів. Для Євки такою місцевою чаклункою була якраз Оришка Личманиха.
У суді згадку про Оришку сприйняли дуже серйозно. От тільки судді сумнівалися у правдивості нового зізнання: в усі часи в усіх судах підозріливо ставилися до зміни свідчень, бо ж треба було з’ясовувати, котре з них істинне. В умовах інквізиторської системи судочинства єдиним способом дізнатися правду вважали допит із тортурами. Як уже сказано, мало яке українське місто утримувало власного ката, але Кременець якраз міг собі це дозволити.
Наступного дня Євку відправили до «містра», ката. Тортурували її згідно з приписами магдебурзького права: тричі розтягували на дибі і підпалювали свічками кінцівки. Та й під тортурами Євка не змінила свого останнього зізнання, натомість повторювала, що на лихий учинок її штовхнула Оришка, яка дала чари. Відтак суд узяв до уваги саме ці свідчення, і на їх підставі постановили викликати до суду Оришку Личманиху.
Оришку допитували 14 лютого 1754 року. Спочатку її розпитали про зілля, яке вона дала Євці, Оришка відказала, що зілля те було чарівним і отруйним, принаймні для дитини. У попередніх розділах ішлося про те, що обізнаність з отрутами на Заході і в Україні часто прирівнювали до відьомства й чарів, а в кінці ХVІІ–ХVІІІ століття подекуди в європейських судах ще й із дітовбивством. В останньому випадку вірили, що на шабашах відьми приносять у жертву немовлят, яких їдять або використовують для приготування чарівних мазей і порошків. На думку дослідників, зростання кількості обвинувачень відьом в отруєннях і дітовбивстві вказує на те, що відьомські процеси в Європі під кінець ранньомодерної доби стали раціональнішими. На відміну від загадкового й малозрозумілого злочину відьомства, що його майже неможливо було довести, отруєння й дітовбивство — злодіяння з принаймні очевидними жертвами. У справі зі Щуровчиків усі ці три злочини безпосередньо пов’язані: дітовбивство стало наслідком уживання отрути, а зілля-отруту запропонувала місцева «відьма».
Схожу історію знаходимо в тій-таки кременецькій «чорній» книзі. У травні 1755 року служницю на ім’я Анна звинуватили у дітовбивстві. Батьком дитини був син її пана Липки. Дружина пана, тобто бабуся майбутньої дитини, приносила Анні різні магічні предмети, покликані перервати вагітність: амулет, щоб носити на шиї, та магічне зілля, яке Анна мусила випити. Сподіваного результату жодні засоби не дали — дитина народилася живою. Анна ж, яка, судячи з усього, на момент пологів втратила розум, задавила немовля власним тілом і пролежала на ньому цілий день, не дозволяючи нікому підходити. Отож у цій справі теж тісно переплелися три злочини — відьомство, отруєння і дітовбивство.
Нагадаю, що Оришку Личманиху на першому допиті розпитували саме про зілля. Вона розказала, що дуже добре знає цю траву, яка зветься «пилип-зілля» і в їхніх краях не росте, знайти її можна «аж на Україні». Вживають це зілля на «всілякі злі справи»: наприклад, вагітна жінка, випивши його, одразу втратить дитину; ще ним користуються жінки, щоб змусити повернутися чоловіків, які покинули родину. Оришка поділилася й рецептом приготування трунку: треба поставити зілля на вогонь і приказувати: «Варися, варися! Стань мені в пригоді!» Коли ж голос із зілля запитає «Чого хочеш?», можна висловлювати своє бажання, а в кінці треба додати: «Зроби мені це!». За словами Оришки, про цю траву вона дізналася від когось «з України», з-під Бердичева: їй показали зілля, пояснили, для яких злих учинків і справ воно годиться, і тепер Оришка «добре знається й розуміється» на ньому. Тому вона дала Євці зілля, щоб позбутися дитини. А ще, додала Оришка, Євка просила її про зілля, яке вбило б її чоловіка.
Після цієї розповіді у суддів склалося певне уявлення про Оришку. В матеріалах справи сказано, що вона з тих осіб, які схильні до різних злодіянь, знаються на всіляких отрутах і замовляннях. Тобто судді сприйняли її як місцеву чаклунку, простіше кажучи, відьму, ким вона очевидно й була. Однак судді не задовольнилися її добровільним зізнанням. Оришчині свідчення додали до картини злочину одну деталь, яка не збігалася з Євчиною версією. Оришка стверджувала, що Євка просила зілля для вбивства свого чоловіка, і повторила це під час перехресного допиту «прямо в очі» Євці, яка, своєю чергою, заперечувала й відмагалася. Крім того, з огляду на несподіваність і специфіку свідчень, у суддів виникло чимало нових запитань до Оришки, і вони вирішили піддати її тортурам. Зізнання Оришки на муках дозволяють під іншим кутом зору поглянути на все, що ми досі знали про відьомські уявлення в Україні.
