30 років тому роман Оксани Забужко вибухнув у літературній Україні. Разом із видавництвом «Комора» передивляємося архів письменниці та згадуємо, що писали про «Польові дослідження» в українській пресі 90-х років.
Були книжки, яких чекали. Була книжка, про яку шепотіли ще до виходу — і яка, з’явившись, розколола літературну спільноту на тих, хто захоплювався, і тих, хто обурювався. «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко вийшли 29 лютого 1996 року — у день, якого за правилом календаря майже не існує. Як згадує письменниця, — навмисне обрана дата для чогось безпрецедентного.
У 1996-му Україна перебувала в заціпенінні після розпаду срср та ще не відійшла від потрясіння пострадянського шоку: видавництв майже не було, «висока» культура говорила старою риторикою, а нова ще не знайшла мови. Забужко дала їй цю мову.
«У мене було цілком свідоме бажання дати в морду рідній літературі»
Оксана Забужко — International Looks, рубрика People, 1997
Тридцять років потому
Сьогодні роман перевиданий 17 разів в Україні та перекладений понад 20 мовами. Він став першим бестселером незалежної України — книжкою, яка вперше поставила питання про жіноче тіло, постколоніальну травму й національну ідентичність у повний голос, не пошепки.
Але тоді, у 1996-му, реакція була зовсім іншою. Критики сперечалися, Спілка письменників тремтіла. Читацькі листи до редакцій — схвальні й обурені надходили майже порівну — найкраща ілюстрація біполярної реакції на видання.
Частина критиків атакувала саму назву роману — як провокацію заради провокації. Але Забужко пояснювала: це метафора дослідницького методу.
«Незважаючи на назву роману, сексу в ньому, як кіт наплакав. […]
Звичайно, я пишу для того, щоб знайти відповідь на проблему… Одне слово, кожен бачить те, що хоче бачити», — наголошувала сама авторка.
Письменниця розуміла, що робить. Вона йшла на репутаційні втрати в консервативному середовищі, щоби поставити дороговказ.
В інтерв’ю Олесю Ільченку на коментар «ти ризикуєш, дражнячи чоловіків, особливо критиків і письменників» вона відповіла: «Мені байдуже, що мені (після читання цієї книжки) скажуть, що “пристойні жінки так не поводяться”, вони, мовляв, не висловлюються “ненормативною лексикою” тощо. Я ніколи не хотіла бути “пристойною жінкою”, я хочу бути хорошою письменницею».
«Назріла проблема вироблення прямої жіночої мови. Без неї культура незбалансована. А у нас до недавнього часу просто був заткнутий рот», — запевняла Забужко.
«Хтось міг би стосовно нового роману заперечити, мовляв, жінка в Україні чадру не носила, і Оксана Забужко її не знімала. Але, тим не менше, чадра існує. Свідчення цьому — реакція на твір, у якому жінка вживає нецензурну лексику (добрий сам роман чи поганий — не цікавить!). Не вдаючись до роздумів, нагадаємо лише, що чоловіки роблять це давно і часто. Питання свободи творчості цього разу стосується жінки», — зазначала журналістка Марія Кривенко у газеті «Post-поступ».
«Ця книжка — спроба літературного ексгібіціонізму, бажання віддатися всьому світу і бути поглинутою пекельним полум’ям абсолютного задоволення. Остання з українців несподівано розкрилася перед усесвітом, звільнила своє “Я” від комплексів рабства, страху, затиснутості, що майже задушили націю. Воістину перед нами унікальний зразок прояву “українського сексуального націоналізму” (А.Рутковський), жорсткий погляд на себе збоку. Цей роман — своєрідний маніфест національного фемінізму. Саме жінці судилося вести, тому що ЧОЛОВІКІВ майже не залишилося, їх доведеться ліпити заново, цього разу — з жіночого ребра», — оцінював значення «Польових досліджень» журналіст Олександр Ляпін у критичній колонці до виходу роману в Україні у газеті Dossier dosuga у 1995 році.
«[Цей твір] багато чого зачіпає у душах людей, бо інакше би про нього стільки не говорили. І річ не в тім, що в романі є сексуально-еротичні пасажі. Кого сьогодні ними здивуєш. Мабуть, у цьому творі є щось значно глибше, глибинніше, — додає Світлана Короненко в анонсі радіопередачі із Забужко у програмі «Нова українська проза» на «Українському радіо». — Без сумніву, — авторка по відношенню до себе була безжально-відвертою і щирою, бо, часом, знімаючи сукню, вона знімала й шкіру».
«Нарешті сталося! Українська інтелектуалка сміливо розриває на собі саван традицій і, відмовляючись бути мерцем чи манекеном із музею минулого, постає перед сучасниками живою і відвертою»
Марія Кривенко, «Чому знову Оксана Сердешна?» — «Post-поступ», №11 (208)
«Роман під промовистим підзаголовком “феміністичний” — сам по собі подія у нашому житті, оскільки на слово “фемінізм”, як правило, і досі загоряються червоні лампи»
Марія Кривенко, «Чому знову Оксана Сердешна?» — «Post-поступ», №11 (208)
«Роман прочитала ще в ксерокопії. Враження були найрізноманітніші — від обурення до захоплення»
Світлана Короненко, «Куди веде Оксана Забужко?» — «Говорить і показує Україна», 6 червня 1996
«Я ніколи не хотіла бути “пристойною жінкою”, я хочу бути хорошою письменницею»
Оксана Забужко в інтерв’ю Олесю Ільченку «Грядут “Полевые исследования по украинскому сексу”», «Всеукраїнські відомості»
Суд над книжкою
Презентація як провокація
29 лютого 1996. Будинок учителя, Київ
Презентацію організували у форматі судового процесу над книжкою. Захисники та критики виступали почергово. Роман звинувачували у непристойності, нарцисизмі, «антиукраїнськості» — парадоксально для книжки, яка тільки й говорила про українськість.
«Незвична в Україні рекламна кампанія, організована самою письменницею, доливає масло у вогонь, який і без того палає з усією силою», — описує ті події журналістка Марія Кривенко.
Запис презентації «Польових досліджень з українського сексу» зник, плівки розмагнітили — у часи, коли відеоархіви рідко оцифровувалися, а іноді стиралися свідомо. Те, що відбулося того лютневого вечора, дійшло до нас лише через газетні репортажі наступних днів та місяців.
«Минулого четверга, він же останній день зими, у Будинку вчителя відбувся суд над відомою письменницею і не менш відомою філософкою Оксаною Забужко. Вона звинувачувалася у порушенні норм суспільної моралі та розпалюванні ворожнечі між чоловічою і жіночою статтю, що, як відомо, загрожує грандіозними катаклізмами», — описував події кінокритик Сергій Тримбач.
«За вщерть переповненої зали судовий процес відкрив письменник Богдан Жолдак. Прокурорську місію виконував поет Олександр Ірванець. А от у ролі адвоката виступила Оксана Забужко — вона вирішила, що захищатися треба самій. Пристрасті вирували, а примірник книжки, що викликала стільки емоцій, скромно лежав на лаві підсудних. Свідки як захисту, так і обвинувачення, присягнувши на підручнику української мови, висловлювали свої “за” і “проти”, уникаючи, втім, цитування уривків із “підсудної” […].
Попри протести обвинувачення і навіть зачитану секретарем суду, драматургом Проскурнею, заяву руху “Лучі чучхе”, суд усе ж таки визнав за “Польовими дослідженнями з українського сексу” право на життя. Просто в залі суду адвокатці-авторці були вручені квіти від шанувальників її літературного таланту, а сама книжка просто із лави підсудних була продана на імпровізованому аукціоні за чималу суму — 200 дойчмарок. Для порівняння зазначимо, що неподалік від “будівлі суду”, у магазині “Поезія”, така ж, але несудима книжка продавалася лише за триста тисяч рідних карбованців», — описував те, що відбувалося у Будинку вчителя, Микола Поліщук у репортажі «Процес над укрсексом» у газеті «Daily Експрес».
Реакція преси: що писали газети
«Нетипова українка»
«[…] А тут (теж мені, роман — кишеньковий ліліпут, та ще й українською, та ще й жінкою написаний) — гребуть! Феномен, та й годі!»
Лідія Білякова, «Секс в Україні є!» — газета «Вісті з України», 1996
«Сьогодні про цей роман говорять усі — від членів Спілки письменників до жінок у перукарні. Галас не вщухає»
Світлана Короненко, «Куди веде Оксана Забужко?» — «Говорить і показує Україна», 6 червня 1996
«Вона — уперта націоналістка — чує в собі страшний голос крові, поклик крові колись могутньої нації, однак цей поклик — у порожнечу»
Олександр Ляпін — «“Польові дослідження з українського сексу” украинской национал-мазохистки», Dossier dosuga, 17 листопада 1995, №42
Газетні вирізки з архіву
«Якщо кинути книжку у вогонь, рвоне так, що пів Києва знесе. Випалена земля залишиться»
Олександр Ляпін — «”Польові дослідження з українського сексу” украинской национал-мазохистки» — Dossier dosuga, 17 листопада 1995, №42
«Це був вибух, у результаті якого на неї звідусіль летять уламки чоловічого обурення, дамського жаху і безстатевої критики»
Олена Кириченко — «Унесенная сексом…» — «Київські відомості», 24 лютого 1996
«Тут була польова дослідниця Оксана Забужко»
Обкладинка газети «Програма», №20 (65), 6 червня 1996. Колаж Сергія Проскурні
«Оксана Забужко береться розробляти такі теми в культурі, перед якими багато інших лише розводять руками»
Леся Ганжа, «Самая нетипичная украинка», газета «День»
«Нарешті, після підвищеної уваги світової спільноти до наявності в України атомної бомби, з’являється інтерес і до нашої сучасної культури»
Оксана Забужко у коментарі газеті «День» — К. Рильов, «Важнее этой бомбы только атомная», «День», 1997
«Авторка свідомо розраховувала на епатаж, і це їй вдалося повним робом, як удався і прорив у новий літературний простір, у нову, майже зовсім не знану українському письменству якість»
Лідія Білякова, «Секс в Україні є!» — газета «Вісті з України», 1996
«“Справжнє”, трохи тваринне “обличчя” представниць слабкої статі, як правило, шокує чоловіків. Мабуть, через те так вразив їх скандальний роман української письменниці Оксани Забужко під назвою “Польові дослідження з українського сексу”»
Ірина Кузнєцова, «Польова дослідниця з українського сексу» — «Програма», 6 червня 1996, №20
«Восени зацікавлені особи зможуть не лише купити книгу, але й прочитати, не поспішаючи, з усією «ненормативною лексикою» (просторіччям — матом), відвертими сексуальними подробицями з життя героїні та іншими цікавими речами на зразок буття «наших» у США»
Олесь Ільченко «Грядут “Полевые исследования по украинскому сексу”» — «Всеукраїнські відомості»
«Роман О.Забужко виразив феміністичний ідеал побратимства і взаємної спрямованості свобод чоловічої й жіночої духовності, з яких відродиться вільний, не інфікований страхом світ»
«Два “любовних” романи року: Ю.Андрухович проти О.Забужко» — «Сучасність», 1996, с. 44
«Бароково насичений, глибоко психологічний, відвертий і чесний роман про драматичне кохання двох митців, які так і не змогли зробити кроку назустріч одне одному»
оголошення про продаж роману в київській книгарні, 1996
«Я думаю, мене б лаяли навіть у тому випадку, якби я вийшла і прочитала вірші Тичини. […] Сказали б, що я дітям пропагандую марихуану»
Оксана Забужко в інтерв’ю Наталії Влащенко — газета «Сегодня», 4 червня 1996
«Оскільки це перший досвід такого відвертого погляду на чоловіка, то багато хто сприйняв книгу як черговий похід розлюченої феміністки проти моральності, решта, знизавши плечима, назвали «нормальним європейським романом», вторинним за змістом і формою».
Наталії Влащенко — газета «Сегодня», 4 червня 1996
«Це були три години безглуздої боротьби з ведучим: мені хотілося поговорити про літературні й культурні табу в нашому суспільстві, а Вересню — про секс, “і простіше”, як він мене вмовляв»
Оксана Забужко в інтерв’ю Наталії Влащенко — «О сексе — и попроще», «Сегодня»
«Деяких дратують не лише написані мною тексти, але й сам факт мого існування»
Оксана Забужко в інтерв’ю Наталії Влащенко — газета «Сегодня», 4 червня 1996
«Я справді хотіла заповнити певну лакуну. Мене давно болить і мучить проблема відсутності жіночої літератури, так би мовити, в широкому сенсі»
Оксана Забужко — «Мені завжди хотілося написати книжку, яка лежала б на розкладках». В. Пащенко, розмова про творчість і роман «Польові дослідження»
«Обвинувачення представило суду письмове свідчення — гр-на Адамченка з Харкова, яке засвідчує, що його кохана — гр-ка Євченко — відмовила йому в контактах відомого роду саме після ознайомлення з одним із літературних творів підсудної — романом “Польові дослідження з українського сексу”»
Сергій Тримбач, «Первое слушание по делу Забужко состоялось» — «Київські відомості», 2 березня 1996
«Фемінізм день у день міцніє. Один із наслідків такого “міцнішання” — дедалі більша відвертість жінок. […] Читати це стає дедалі цікавіше, особливо нам, чоловікам. Новий роман Оксани Забужко цілком задовольнить нашу чоловічу цікавість»
Сергій Тримбач, «О женщинах мы поговорим, лежа в гробу» — «Київські відомості», 3 жовтня 1995
«Симптоматично, що про це пише жінка — все-таки в слов’янській цивілізації все тримається на жінках. Навіть у класичній українській літературі мало не єдиним чоловіком доводиться вважати слабку і хворобливу Лесю Українку»
Андрій Окара, «Полевые исследования украинского секса» — «Литературная газета», 16 липня 1997, №29 (5661)
«Ти читала, яку Забужко написала роботу про Шевченко? — Та що там книжка, ти подивись, які у неї шикарні туфлі!»
Світлана Пиркало, «Базар — писательский портной» — серпень 1999
«Коли ошелешеній аудиторії повідомили, що творчий вечір О. Забужко скасовується, […] з аудиторії розпочався непомітний, але інтенсивний відтік публіки. Стало очевидним, що відсотків дев’яносто з відвідувачів прийшли на вечір, спокушені скандальним іменем Забужко»
П. Рисутній, «Оксана Забужко як підсадна качка для творчої інтелігенції» — «Україна молода», 20 вересня 1997
«Феномен твору існує. Він примушує замислитись над багатьма старими, як світ, речами: традиції і новаторство в житті і літературі, справжнє і надумане, високе і низьке в житті й літературі»
Оксана Забужко в інтерв’ю Світлані Короненко, червень 1996
«Це не феміністичний, а, радше, жіночий роман. У ньому світ моделюється з погляду жінки»
Оксана Забужко — International Looks, рубрика People, 1997
«Постійний інтерес за кордоном викликали не римовані душевні поривання, а саме “дослідження”. Книжка сьогодні перекладається кількома мовами, щоб громадяни інших країн змогли порівняти американський, французький, чеський та інші секси з українським»
К. Рильов, «Важнее этой бомбы только атомная» — «День», 1997
«Два твори, які, як мені видається, найбільш спромоглись сколихнути український читацький загал протягом 1996 року»
Олександр Ірванець, «Ура-ура! Минає рік Щура» — «Україна молода», 25 січня 1997, №13 (594), с. 7
23 травня 2026
Токшоу: «30 років “Польових досліджень”. Український секс після імперії»
На сцені зберуться письменники, критики й культурні менеджери, щоб разом відрефлексувати, як книжка Забужко змінила українське суспільство — і чи змінила.
