Місячне сяйво створює на снігу блискучу доріжку. Якщо відьма буде в доброму гуморі й не вкраде місяць, то ви побачите, як із лісу, з обрисів дерев, відділяються тіні: от пританцьовуючи йде до будинків чугайстер, за ним нечутно ступає лісовик, легенько ковзаючи, пробираються лісниці, тупають маленькими синіми ніжками потерчата, принюхуючись до повітря… Наші предки вірили — якщо гостинно запросити до себе на зимові свята нечисту силу, то весь наступний рік вона буде давати спокій.
Я запросила до себе одразу всіх — відьом, упирів, вовкулаків, русалок, нічниць — розкошую в українському бестіарії, як пампух в олії, що бальзамом ллється на мою душу, закохану в містику.
Я геть не експертка з демонології (про український бестіарій можна почитати в книжках Володимира Галайчука; теми відьом і вірувань щодо них торкається Оксана Кісь у дослідженнях місця жінки в українській культурі), а лише захоплена спостерігачка. І мої спостереження призвели до того, що майже всі наші українські міфічні істоти в характеристиках мають великі розбіжності з російськими, що є дуже показовим. Як на мене, найбільш яскраво вони виражені у жіночих персонажах.
Русалки
Початково в них не було риб’ячого хвоста, вигляд русалок описується по-різному, але головне те, що вони не злі, їхній образ скоріше схожий на зажурену мавку. Українські русалки нещасні й, виходячи з потойбіччя раз у рік на Русальний тиждень, мають якесь послання, а зустріч із ними є ознакою благородства людини, побачити їх може геть не кожен.
Російська ж русалка має на меті обманути, залоскотати, втопити, вона кривляється і глузує, ненавидить дівчат, а в жінок, які не помолилися перед сном (!), краде речі й забирає їхніх чоловіків у коханці.
В наших народних віруваннях русалки не завжди жіночої статі, вони можуть попереджати, жартувати з нас чи навіть просити про допомогу. В російських народних переказах агресивними зображуються не тільки русалки, але й люди до них: як-от в одному розповідається, що люди били палками русалку, яка жартома гасила вогнище на Івана Купала.
Полудниці
До різновиду русалок зараховують жіночий дух поля — полудницю.
Довговолоса жінка в білій сукні з косою чи серпом у руках, що є втіленням сонячного удару, карає тих, хто працює в полудень у полі. Вона ходить у найспекотніший час дня і видивляється дорослих, які мають сміливість не сховатись в тіні, та дітей, що граються на межі, — їх вона закидає собі в мішок за спиною.
В росії уявлення про неї різні, часто це бридка стара зі сковорідкою в руці, вона охороняє поля від людей, до яких дуже агресивна.
Тобто українська полудниця застерігає людей від праці під палким сонцем, а російська про людей зовсім не дбає. Тут навіть не так важливий її зовнішній вигляд, скільки її ідея. Хоча, коли міфічна істота постає як стара зі сковорідкою, хіба це не спрощення образу?
Тоді як наша полудниця ніби каже: «Обережніше! Сонце в цю годину дуже небезпечне» і застерігає дітей гратися самим край дороги, російська просто лупить всіх зустрічних сковорідкою.
Наша полудниця має чоловіка — польовика, описи його різноманітні, шкіра в нього чи чорна як земля, чи біла як сніг, він може заплутати людину, збити зі шляху, але прихильний до тих, хто принесе йому дарунок, тоді може і врятувати дітей, що заблукали, і град відвести. Загалом наче доносить ідею — поважай землю, не ходи без діла по полю, бережи врожай.
У російській міфології образ польовика дуже нечіткий, але незмінно ворожий до людини — насилає лихоманку, тяжкі хвороби, вбиває худобу і псує погоду.
Нічниця
Ще одна не надто відома в нас, але цікава персонажка, нічниця — демониця, яка відбирає сон у дітей. Вночі у вигляді кажана чи птаха вона приносить на чорних крилах малюкам крики й плач безсоння, а дорослих вкриває сумнівами, страхами і вірою в погані сни — погодьтесь, жах, як романтично!
У російській міфології вона представлена страхітливою старою в чорних лахміттях із довгими кігтями (яка тут романтика?), ворожа до людей без підтекстів. Відчуття, що фантазії на більше не вистачило.
Майже з усіма істотами українського бестіарію, про яких я читала, можна домовитись, тоді як російські персонажі незмінно мають характеристику «дуже агресивні до людей» в описі.
Ось вона, російська магія — сильна відьма перетворюється на скручену бабу-ягу, донька богині ночі Мари — на зелену кікімору. Російські міфічні істоти спотворені та жалюгідні.
Давні вірування — частина культури народу, а вона, своєю чергою, його відображення
Наші предки бачили і створювали духів та демонів небезпечними, але й не позбавленими краси та почуття гумору, спілкування з ними, як із силами природи, будувалось на певних правилах.
Російські демони — гидкі та спрощені зовні, не несуть повідомлень чи застережень — просто ворожі без пояснень.
Я розумію, що погляди на тих чи інших духів народжувались у різних місцях залежно від умов, клімату, врожайності тощо, та, якщо не заглиблюватись у коріння уявлень про потойбіччя і демонів, прийдемо до банального ствердження: наше бачення світу його і формує. Українські міфічні істоти також відображають наше мислення і культуру.
Росіяни наче загнані у кут власними страхами про жахливий, потворний і ворожий до них світ, якому вони тисячоліттями погрожують кулаком, дивлячись на нього крізь споконвічну образу.
Російська русалка гризе гниле яблуко, сидячи на «вєтвях» біля пам’ятника пушкіну, і, не дожувавши, кидає в тебе огризком з єхидним скрипучим окликом: «Ми один народ!»
Мавка жалісно дивиться на неї великими зеленими очима і проникливим, як звук лісового струмка, голосом відповідає: «Боже, яке кончене».
