З 24 лютого у світі зросла кількість людей, які вивчають українську мову. За даними міжнародної платформи з вивчення мов Duolingo, її вирішили опанувати понад 1,3 мільйона людей.
Про вивчення української як тренд поговорили з викладачкою української мови для іноземців, засновницею онлайн-школи Speak Ukrainian та блогеркою Інною Сопрончук.
Інна Сопрончук
Інна створила низку навчальних матеріалів для вивчення мови — підручник Master Ukrainian Cases, три набори карток для вивчення 500 українських слів, подкасти та понад 800 відеоуроків на Youtube-каналі та в Instagram. Херсонка також заснувала благодійну платформу Speak Ukrainian store для допомоги рідному місту й українцям, які постраждали внаслідок російської окупації. Починаючи з січня 2023 року вона викладає українську в Оксфордському університеті.
Розповідаємо її історію.
«Радію, що обрала українську тоді, і вірю, що у майбутньому цей вибір принесе ще більше досягнень»
У квітні 2016 року на магістратурі вивчала лінгвістику й переклад. Спочатку викладала англійську мову, мені подобалося вчителювати. Коли писала дипломну роботу, важко було водночас працювати у мовній школі й репетиторкою. Щоб зекономити час на поїздках, вирішила викладати онлайн.
Знайшла мовну платформу Preply від українських розробників. В анкеті вказала, що викладатиму вже звичну англійську, й несподівано обрала ще й українську. Я отримувала запити від людей з усього світу. Тоді у мене залишалося лише кілька студентів, яких я навчала англійської, а більшість вивчали українську. От уже сім років викладаю українську як іноземну. Радію, що обрала її тоді, і вірю, що у майбутньому цей вибір принесе ще більше досягнень. У мене було понад 130 студентів із 26 країн, а в моїй школі навчалося більш як 600 студентів із 28 країн світу. І щомісяця кількість охочих зростає.
У 2018 році створила сторінку в інстаграмі. Знімала хвилинні ролики, в яких навчала конкретних сталих фраз, розповідала, чому й коли ми вживаємо «привіт!», «будьмо!» тощо. Згодом запустила ютуб-канал, на якому викладаю відеоуроки на різні теми й блоги про українську кухню та регіони України. Є відео про те, як я готувала борщ, вареники, пиріжки, їздила Україною чи розповідала, про що співає «Калуш» і Go-A.
Онлайн-школу Speak Ukrainian відкрила навесні 2020 року, у розпал пандемії коронавірусу. Викладати багатьом водночас не могла, а охочих вивчати мову було багато. Тож я створила сайт, на якому пропонувала придбати курс та навчатися самостійно, а ще взяла інших вчителів у команду та розробила блог про українську мову, культуру й історію. Картки й підручники, які створила раніше, також розмістила на сайті, щоб студенти могли ознайомитися й придбати помічні інструменти для вивчення мови.
Люди, які вивчають українську, мають різні історії та цілі. До 24 лютого це були здебільшого ті, хто мають українське коріння чи зв’язок з Україною. Наприклад, американці, канадці, австралійці та європейці, чиї бабусі та дідусі емігрували за кордон під час Першої та Другої світових воєн чи Голодомору. Вони росли в українській культурі, батьки готували вареники й борщ, усі разом святкували Різдво за українськими традиціями. Вони вивчають мову, щоби відновити контакт з Україною. Серед студентів є люди, які мають стосунки з українцями, родичів, друзів, чоловіка чи дружину, а також ті, які навчалися чи приїжджали за програмами обміну.
Після повномасштабного вторгнення росії в Україну з’явилися ті, хто вивчають мову, щоб підтримати українську культуру, яка перебуває під загрозою. А також ті, хто допомагають нам у різні способи — волонтерять, приймають українських біженців, долучаються до українських спільнот за кордоном, допомагають речами, спілкуванням, адаптацією. Вивчають мову також іноземці, які приїжджають зараз в Україну, щоб працювати, навчати медицини, воювати. Усі студенти хочуть приїхати до нас після перемоги. Є ще люди, які раніше вивчали російську, а тепер не хочуть мати зв’язку з нею.
«Відмінки в українській мові — справжній виклик»
У Speak Ukrainian два варіанти навчання. Перший — це інтерактивний онлайн-курс, який триває три місяці та складається з 25 відеолекцій і багатьох завдань, вправ, текстів, аудіодіалогів і тестувань. На кожному занятті студент практикує різні навички. Є ще чат підтримки, де можна спілкуватися з іншими студентами, а куратор перевіряє домашні завдання. У межах курсу можна мати розмовні сесії та спілкуватися з носієм мови. Так людина отримує базовий рівень української мови, тобто рівень А1. Далі пропонуємо заняття з викладачем. Цьогоріч планую розробити програму наступного курсу. Інший варіант — навчатися індивідуально від самого початку.
Наші студенти англомовні або володіють англійською, тож пояснюю англійською всі тонкощі мови з прикладами. Розповідаю, що український звук [у] звучить подібно до англійського [o:] у слові moon, а звук [й] подібний до початкового у слові York з New York. Такий метод допомагає навчити фонетики й граматики.
У 2019 році я написала граматичний підручник Master Ukrainian Cases — про відмінки в українській мові, адже вони — справжній виклик для людей, які знайомляться зі структурою нашої мови.
Без розуміння відмінків неможливо розмовляти на найпростіші теми. У підручниках зазвичай немає достатньо вправ, щоби пропрацювати кожну тему належним чином, враховуючи винятки. Тож мені довелося створити власний. Картки — теж добрий додатковий інструмент для вивчення нових слів. Однак усе залежить від студента — хтось ліпше сприймає на слух, хтось — записує та запам’ятовує.
«Повернулася до роботи, щоб витримати все пережите»
24 лютого я перебувала у Херсоні. Під час окупації міста було дуже важко — доводилося переховуватися у підвалах та квартирах знайомих. В інстаграмі розповідала, що відбувається у місті й країні, показувала, як сплю в підвалі чи ховаюся від обстрілів. Давала інтерв’ю іноземним медіа про ситуацію у місті, про гуманітарну кризу й нестачу продуктів. Показувала світові жах війни через себе як реальну людину.
Упродовж двох тижнів намагалася вижити й не працювала, але отримувала все більше запитів із проханням поновити заняття. Наприкінці березня виїхала з окупації до родичів чоловіка на захід України. Він вступив до лав ЗСУ, а мені, дружині військового й викладачці української, залишатися в Херсоні було небезпечно. Повернулася до роботи, щоб витримати все пережите й відірватися від щоденних жахів. Запускала курс щомісяця й залучала нових вчителів. Минулий рік був дуже інтенсивний та плідний попри все.
Коли у Херсоні бракувало всього — від ліків до продуктів та памперсів, я бачила купу запитів у соцмережах від знайомих та друзів. Мої підписники запитували, як вони можуть допомогти чи куди надіслати гроші. Але навіщо мені гроші, якщо я боялася вийти на вулицю. Серед моїх знайомих були люди, які активно волонтерили й шукати кошти на різні потреби.
Пригадую, як лежала у коридорі та гортала стрічку новин. Побачивши Стівена Кінга у футболці з написом «Я підтримую Україну», мене осяйнуло — це ж воно! Треба було робити мерч із тематичними принтами й створити благодійний магазин. Авдиторія у соцмережах підтримала. Знайома дизайнерка з Канади запропонувала намалювати принти для одягу, а я розробила онлайн-магазин. З-під окупації виготовляти та надсилати мерч було неможливо, тож я знайшла інший шлях і за три тижні запустила магазин. Це — дропшипінговий бізнес, який працює автономно на відстані, тобто люди замовляють одяг, його друкують у США та розсилають. Усі кошти з продажу передаю у волонтерські хаби. Вже зібрали понад 25 тисяч доларів.
«Двоє студентів приїжджали в Україну під час війни, і їм було соромно спілкуватися російською, тож вирішили опанувати українську
Давно мріяла отримати досвід викладання української як іноземної за кордоном, а восени 2022 року розіслала листи деяким університетам. Оксфорд зацікавився моєю пропозицією. Це було диво! Я зробила зухвалий запит, і мені відповіли «Так». У середині січня розпочався новий семестр, тож я тепер викладаю у Великій Британії.
Моя мета — поширити українську мову та культуру. На мій превеликий подив, тут немає українських підручників. Я вже поділилася своїми й планую ще наповнювати місцеву бібліотеку матеріалами для вивчення української мови. Така сама біда у книгарнях, де є 30 підручників для вивчення російської та жодного, щоб опанувати українську. Вже маю колег та контакти університетів, до яких звертатимуся.
Інна Сопрончук
Працюю на факультеті Russian and East European Studies (російських та східнослов’янських студій — ред.). Мені болить така назва, тож хочу на неї вплинути — мінімум, щоб прибрали російську у назві, а краще — щоб додали українську. В Оксфорді вивчають слов’янські мови вже давно, та української не було. Власний курс з вивчення мови адаптую під місцевих студентів. У моїй групі — шестеро людей, четверо з них — британці і двоє — європейці з Данії та Франції. Раніше вони вивчали російську й вирішили перейти на українську. Усі шестеро допомагають Україні, хочуть вивчати мову, підтримати нас та спілкуватися з українцями. Двоє з них приїжджали в Україну під час війни, і їм було соромно спілкуватися російською, тож вирішили опанувати українську.
Усі британці, з якими спілкувалася, добре відгукуються про Україну, прагнуть допомагати, створюють привітну атмосферу для українців. І всюди, де б я не була в Оксфорді та Лондоні, помічаю українські прапори поруч із британським — на адміністративних будівлях й у менших вуличках. Часто організовують заходи на підтримку українців, створюють спільноти й розмовні клуби, збирають гуманітарну допомогу.
«Найкраще, коли вчитель пише розповідь спеціально під рівень студентів»
З кількома студентами нашої школи потроху читаємо тексти сучасної української літератури. З одним учнем, якого собі називаю superstar і який за пів року вивчив українську, за чотири роки співпраці прочитали зо два десятки книжок. Серед них — твори Макса Кідрука, Василя Шкляра, збірки оповідань сучасних авторів «Львів. Спогади. Кохання» та «Львів. Смаколики. Різдво», «Заборонений» Артемія Кірсанова й Сергія Дзюби, а також тексти Фоззі, Валерія Ананьєва, Люко Дашвар та інших. З ним читаємо зараз «Інтернат» Сергія Жадана. Читали й класику — вибіркові вірші Шевченка, Франка, Тичини, Сосюри, Лесі Українки. Намагалися збагнути Сковороду, було складно через застарілі слова, часто незрозумілі навіть сучасному носієві мови.
Зазвичай читаємо книжки, написані викладачами. Це тексти, адаптовані під окремі рівні. Художню літературу читати можна вже з тими студентами, які вільно володіють мовою. Здавалося б, що можна читати казки. Та в них є багато зменшено-пестливих слів, вигадливих назв персонажів та словесних фантазій, як-от Колобок чи «абракадабра», які важко зрозуміти чи пояснити. У сучасних українських текстах є діалекти, суржик, застарілі слова, які ускладнюють розуміння. Адаптація Жадана чи Кідрука для читання потребує багато часу та зусиль. Добре було б адаптувати короткі тексти. Та найкраще, коли вчитель пише розповідь спеціально під рівень студентів.
Моя колега Ніка створила казку, в якій використала багато дієслів руху — скакати, лазити, повзати, плавати. Такі тексти допоможуть відпрацювати конкретні теми й пласти лексики. Для читання зі студентами середнього та вищого рівня є добра книжка «Як іноземці козака рятували» — чудова пригодницька історія, яка ілюструє характер українців.
«Один студент з Аргентини фанатіє від творчості Лесі Українки»
Більшість студентів знають про Шевченка, адже його цитати ширяться у медіа й попкультурі. Вираз поета «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями» викликає бурхливе зацікавлення. На ютубі я розповідала, хто такий москаль. Один студент з Аргентини фанатіє від творчості Лесі Українки й цікавиться українськими міфологією та культурою. На каналі є відео, де він читає вірш Contra Spem Spero. Маємо круту, якісну й гідну літературу, яка, на жаль, у світі не дуже добре висвітлена. Тому мусимо докласти більше зусиль, щоб іноземці прагнули її читати, вивчали українську й досліджували творчість наших авторів.
Саме літературою цікавляться зрідка, здебільшого вивчають мову для спілкування та контакту. Хтось любить музику і занурюється у тексти пісень. Колись і я зацікавилася англійською для того, щоб розуміти, про що співають The Beatles, Led Zeppelin та Queen. Якось на ютуб-каналі пояснювала тексти пісень «Шум» гурту Go-A та «Стефанію» Калуша, розповідала, що це — український фолк, пояснювала слова та символи. Хтось зі студентів хоче читати українські новини в оригіналі, щоб знати першоджерело.
«Вивчення нової мови потребує часу, зусиль та регулярної практики різних активностей»
Перший виклик у вивченні української — це інший алфавіт. Кирилиця є для них абсолютно незрозумілою, хоча в нас доволі легка фонетика. Другий — це граматика із купою закінчень, які треба зафіксувати. А ще складно запам’ятати самі слова. На щастя, у нас є багато англіцизмів, про значення яких можна здогадатися — як слова текст, телефон, комп’ютер, центр та інші. А далі студентам треба застосовувати вивчені правила та поєднувати правильні форми у речення.
Жителям східноєвропейських країн легше опанувати українську, англомовним — складніше. Зрештою, вивчення мови — це індивідуальна річ. Є люди, які закохуються в українську, прагнуть її опанувати й роблять це швидко. Якщо студенти раніше вивчали іншу мову, то знають, як це. Деякі люди без попереднього досвіду не розуміють, що це велика робота, яка потребує часу, зусиль та регулярної практики різних активностей.
Якщо людина володіє російською чи іншою мовою, то їй значно легше розібрати українську — вже є уявлення, як мова працює. Ситуація подібна, коли ви знаєте іспанську та хочете навчитись італійської або, скажімо, знаєте німецьку й вивчаєте нідерландську. Однак фонетика, слова та реалії мови відрізняються. Коли я навчаю мови, кажу: ось це українська, це інша мова, ніж російська, фокусуємось на тому, щоби працювати з нею. У моїй практиці не було студентів, які щось доводили чи переконували у першості якоїсь із мов.
Увесь світ тепер знає, що Україна існує і що це країна сильних та сміливих людей. Нас підтримують. Зараз — той час, коли треба максимально заявляти про себе, стукати в усі двері, щоб популяризувати мову й культуру. Нам є що показати світові — кухню, культуру, літературу. Шкода, що заявляємо про себе через війну, але це — наш момент. Маємо проявляти себе, щоб після перемоги ми стрімко відбудувалися, стали сильними й були готові розвиватися далі.
Кожен невеликий крок, підтримка, слово чи шматок інформації про Україну у світі наближають нас до перемоги. Мрію відкрити у Києві власний культурний центр, у якому викладатимуть українську мову, читатимуть лекції з української історії та літератури чи показуватимуть майстер-класи. І щоб кожен іноземець, який допомагатиме нам відновитися, прагнув завітати до мого хабу, аби дізнатися більше про Україну.
