Дрескод повітряних тривог

/
239 переглядів
Дрескод повітряних тривог

Коли сьогодні повітряна тривога і слідом за нею гупання від ракетних ударів застають мене вдома, менш як хвилину часу мені треба на те, щоб із піжами чи домашнього одягу перестрибнути у вуличні штани, зручний світшот і натягнути додаткові шкарпетки. Комплект одягу (є запасний, коли перший бовтається у пральній машинці) на випадок «прильотів» лежить у визначеному місці в домі, тож навіть коли нема електрики, я навпомацки можу знайти його і швидко перевдягнутися. 

Чим відрізняється «прильотний комплект» від звичайного вуличного одягу? Ну, по-перше, кольори: штани чорні або темно-сірі, м’які, теплі, максимально зручні й комфортні, в них можна сидіти у сховищі, в метро, на карематі, на стільчику, на сходах або і просто на підлозі. Кишені глибокі. Так само велику кишеню посередині має і світшот — там можна сховати плитку шоколаду, телефон, руки або й ціле кошеня. 

Шкарпетки — високі, майже як гольфи, і друга пара — утеплені всередині. Правду кажучи, цей «тривожний комплект» не дуже відрізняється від решти мого сьогоднішнього гардероба, з якого ще на початку війни зникли спідниці, сукні, гарні шалики, прикраси, фактурні тканини, веселі принти та яскраві кольори: просто «тривожний набір» — це максимально най-най-найкомфортніші штани і така сама кофта. Просто цей комплект — най-най-найкомфортніший!

Тільки восени я зрозуміла, що цього літа так і не дістала з шафи жодної одежини з «літніх полиць», не вигуляла жодної літньої сукні, легкого блузона чи сарафану. Потім пригадала, як мене всі ці теплі місяці дивували на вулиці дівчата і жінки, одягнені, на мій погляд, не за каноном воєнних часів. Я дивилась на їхні яскраві шелесткі сукні, коротенькі гарні чи вузькі олівці-спідниці, світлі штанці, високі підбори, блузки і комбінезони стильних дизайнерських конструкцій та мимохіть думала: «А якщо зараз повітряна тривога? Якщо доведеться зараз на цих шпильках, у цих лакованих човниках бігти у бомбосховище? І сидіти там годину, дві, три? А якщо доведеться залишитися на всю ніч?» 

Півтора місяця облоги столиці я фактично прожила у спортивній теплій сукні з каптуром, скидаючи її, тільки щоб швидко випрати, за кілька годин висушити на батареї та знов нап’ясти на себе. Я спала в цій сукні на підлозі в коридорі, готувала в ній їсти, прибирала, виходила на вулицю за продуктами. На початку квітня в моєму особистому списку ненависті ця сукня вже була на другому місці, одразу за руснею. 

Вона стала для мене символом війни, невлаштованого життя, жаху, непевності, темряви, і я собі пообіцяла, що після перемоги більше ніколи, ніколи її не одягну. А поки війна триває, та сукня лежить на полиці, бо «хто знає, що буде завтра!» Насправді я не очікувала, що дрескод повітряних тривог так щільно вбудується в моє щоденне буття і що, навіть коли морок облоги відступить від столиці, я подумки більше не уявлятиму себе в жіночних сукнях «із мирного життя» чи на підборах. 

«Здається, тільки в червні я вперше зняла джинси й одягнула спідницю, — згадує моя подруга Мирослава, чиє уміння елегантно носити довгі сукні мене завжди зачаровувало, та на нашу першу від початку війни зустріч вона прийшла у спортивних штанах — здається, вперше я побачила її в чомусь, окрім сукні. — До того я весь час проходила в джинсах або зручних штанах, були ще худі, зручні кросівки. Все для того, щоб не привертати до себе якусь увагу, це по-перше. А по-друге, щоб легко було бігти у сховище. Ми якось із подружкою домовилися сходити на каву. Вона штанів не носила в принципі вже багато-багато років. І тут вона прийшла в джинсах! Мене це здивувало, а вона каже: “А що як нам доведеться сидіти в бомбосховищі?” Ти не можеш більше одягатися тільки за принципом “Сьогодні хочеться вигуляти красиву сукню”. Ти обираєш одяг не за красою, а за максимальною практичністю. І ця практичність про те, що ти можеш просто в цьому одязі й із тим, що маєш у кишенях, виїхати за кордон, пересидіти в бомбосховищі, перечекати обстріл. Цей одяг вже про інший рівень безпеки, і, я думаю, це з нами надовго». 

Війна жорстоко порядкує нашими бажаннями, нашими звичками і нашим гардеробом. Часто це нова реальність, яку ти мусиш прийняти, щоб підвищити шанси на виживання — у бомбосховищі, на підлозі магазину, у метро, в льоху, на паркуванні, будь-де там, де раптом тебе застане чергова повітряна тривога. Тому видобуваєш із шафи все тепле та зручне, практичне й багатофункціональне, відсуваючи вглиб красиве, шурхотливе, святкове, лискуче, сліпуче й радісне. Штани з нормальними місткими кишенями замість спідниці. Теплі колготи з ненависним ще з дитинства «начосом» замість білосніжного і м’якенького банного халата, «як із готелю». 

Вміст твоєї сумки тепер нагадує маленьку версію тривожного наплічника, де є все: пара міцних шкарпеток, зміна трусів, зубна щітка і прокладки, гігієнічна помада, тюбик найпростішого крему в косметичці та жменя пігулок — від проносу, від застуди, від менструального болю (на всяк випадок) — замість блиску для губ від «Шанель» і маленька марципанова цукерка, що мандрує у твоїй сумці ще відтоді, як ти її купила в якомусь д’юті-фрі — авжеж, ще до війни.

«Багато людей, по-перше, повиїжджали хто у села, хто у передмістя, по-друге, не ходять більше в офіси, працюють у зумі, який стерпить усе, тому в людей зараз менше приводів кудись чепуритися, добирати вбрання, — пояснює Валерія Палій, президентка Національної психологічної асоціації. — Коли людина переживає сильний і взагалі тривалий стрес, то наш організм починає відключати зайві опції та зайві функції. Оцей перформанс із тим, щоб причепуритися, зараз відчувається, як щось таке, що не на часі. Основне завдання в людини зараз — вижити, впоратися, добігти до дому, до бомбосховища, тому зараз ця екстрафункція, підсвідоме бажання чепуритися, привертати увагу навіть із погляду біології приглушується, прикручується. Це теж реакція на стрес».

Одяг у часи непевні й лихі стає таким собі обладунком, додатковим захистом, на який доводиться покладатися жінкам. Дрескод повітряних тривог — це лахи практичні, зручні, немаркі, об’ємні, теплі й комфортні, які мають приховати жінку, мов поттерівський чарівний плащ-невидимка, від хтивих і злостивих очей світу і мінімізувати загрози її особистій безпеці. І йдеться не лише про окупантів, що порядкують у захоплених містах і містечках. На жаль, війна для жінок триває по обидва боки фронту, де скривдити може як відверто «чужий», так і умовно «свій» — дійсно, чому б не скористатися нагодою і не потерти свій зів’ялий пісюн об панянку в бомбосховищі чи в метро, ще й задирливо кинувши їй в обличчя: «А що, тобі шкода? Зараз війна, всі мусять всіх підтримувати!» «Всі» — маються на увазі, звісно, жінки, а до категорій «всіх», ясна річ, зараховуються зухвалі збоченці. 

Авжеж, те, що я для себе визначила як одяг комфортний і такий, що ідеально пасує для воєнного часу, не є загальним каноном чи законодавчим приписом, і я абсолютно за те, щоб кожна з нас носила зараз той одяг, який їй особисто видається «на часі». Гарна сукня підіймає настрій? Супер, воно того варте! Ретельно дібраний ансамбль із відповідними аксесуарами і сумочкою підносить самооцінку до небес і додає сил жити сьогодні та протриматися до перемоги? Чудово, хай так і буде! Підбори додають вам впевненості, розраджують і повертають обличчям до життя? Клас! У крайньому разі взуття можна зняти і босяка добігти вже до найближчого сховища. 

Між іншим, я відчуваю неабияке полегшення, що війна, за всієї своєї огидності, моторошності й потворності, дала мені зрозуміти: яка ж це розрада і щастя нарешті свідомо навчитися робити вибір на користь комфортного одягу! Всі ці зручні спортивні костюми, м’які трикотажні розвільнені сукні, м’якенькі штани, об’ємні светри і худі, одяг, який нічого нікому не доводить, жодних вигинів не підкреслює, навпаки, розгладжує і блюрить, нікого не має на меті спокусити чи звабити! 

Так, у шовковій сукні теж можна почуватися комфортно і радісно, красиво і вишукано, але м’які спортивки є м’які спортивки, і в них не тільки зручно і тепло сидіти на сходах чи на підлозі в метро, в бомбосховищі, почнемо з того, що в них просто зручно! 

Війна звільнила мене від «обов’язку» виходити за межі дому тільки у годящому вбранні — тобто все від каптура до ботів мало б бути збалансовано за фактурою та кольорами, взуття без затертих підошов (наче я в ньому ходжу не київськими кучугурами, а килимами якогось шопінг-молу в Дубаї), волосся не зіпсоване теплою, але абсолютно немодною смішною шапкою, сумка без жодної подряпинки, щоб ніхто, не дай Боже, не подумав, наче у мене нема грошей купити нову! 

В багатьох із нас сидить така трохи злостива внутрішня «я», якій начхати на те, що на вулиці мороз, мряка, ожеледь: «Фу, теплі колготи, ще й вовняні, плетені косицями! А це що? Чуні, як у бабці старої! Ой, боже, який стид-сором, у що ти вирядилась?.. Ще й на вулицю в такому вигляді підеш? Здуріти можна!..» Тепер цей мій внутрішній фешн-терорист сидить і не чичиркне. Лишень схвально підтакує, коли після чергового сидіння в метро під час повітряної тривоги подумки я занотовую: «Треба докупити ще пару рейтузів під штани і лосини з хутром, бо у тій кам’яниці вестибюля метро можна собі все на світі відморозити!..»

Нарешті я свідома того, що не мушу нічого і нікому доводити своїм зовнішнім виглядом, ані під час війни, ані після перемоги. Ноунейм-спортивки і кофти із капюшонами і глибокими місткими кишенями, куплені на розпродажі турецького шмаття в інстаграмі, потерті з роками кеди й чоботи не роблять мене кимось гранично іншим, ніж я є, так само і брендова сумка чи модельне взуття з червоною підошвою не перетворять мене на когось іншого. Я — це тепер та жінка, яка виходить у місто в спортивних штанах і теплих чоботях, не модному, але теплому, суперзручному й улюбленому пальті, залишивши вдома думки про «ой, як хто побачить мене зараз, стид-срамота, задрипанка яка!..» І що? Мені красиво? Так. Мені нормально, комфортно, тепло, безпечно? Абсолютно. Мені подобається? Авжеж! Ну, то все гаразд!