У лавах ЗСУ служать понад 38 тисяч жінок, з яких на передовій перебуває більш як п’ять тисяч. Це цифри фронту. Та хіба це всі жінки у безпосередній близькості до війни? У тилу лишаються волонтерки, лікарки, медсестри, журналістки, дружини та мами військовослужбовців. Їх вважають цивільними громадянками, тож їхні номери телефонів та адреси можуть опинитися у вільному доступі.
Наприклад, дані дружин «азовців» тепер у відкритому доступі, їм телефонують із погрозами. Про цю проблему розповідають експертки, волонтерки та представниці ГО «Жінки зі сталі», яка об’єднала дружин захисників Маріуполя.
«До погроз я вже просто звикла. Телефонують чоловіки з «днр», жінки, вбиті горем»
ГО «Жінки зі сталі» — це об’єднання родичок військовослужбовців і військовополонених. Спільнота не дає суспільству забути про бійців полку «Азов», тримає інформаційний фронт, усіляко допомагає родичам загиблих і полонених.
Одна з проблем, з якою стикаються «Жінки зі сталі», — оприлюднення їхніх персональних даних. Засновниця організації Наталія Зарицька розповідає, що потрапила в таку ж інформаційну пастку.
«До погроз я вже просто звикла. Телефонують чоловіки з “днр”, жінки, вбиті горем. Це війна і цього не відфільтруєш. Люди не можуть скерувати агресію безпосередньо на ворога, тому “дотягуються” до нас», — ділиться Наталія.
Наталія Зарицька
Цифровій безпеці в організації навчалися самостійно. Жінкам порадили користуватися месенджером WhatsApp, бо він використовує наскрізне шифрування. Лише автор повідомлення та адресат бачать його зміст, для інших користувачів воно зашифроване, а отже, недоступне. Також активістки користуються порадами із SMS-розсилання, яке надходить й іншим громадянам від Кіберполіції.
Жінки з громадської організації мають величезний запит на пояснення правил поведінки онлайн. Вони щодня співпрацюють із чутливими даними: проводять консультації, роблять гучні інформаційні кампанії із залученням світових лідерів.
«Громадяни, які звертаються по допомогу, не надто переймаються за свої дані. Люди розсилають всюди копії паспортів, довідок, прикмети військовополонених, просто довірившись номеру телефону. Горе засліплює, критичне мислення пригнічується. Ми закликаємо надавати персональну інформацію лише уповноваженим органам державної влади», — говорить Наталія Зарицька.
Свою допомогу «Жінкам зі сталі» запропонувала Школа цифрової безпеки DSS380, яку реалізують ГО «Інтерньюз-Україна» та канадська організація eQualitie. Експерти провели індивідуальні консультації щодо базових принципів захисту пристроїв, акаунтів і комунікацій.
Схожі питання має й Аліна Вяткіна, співзасновниця благодійного фонду «Як ти?», що забезпечує українських військових спорядженням, обладнанням і тактичною медициною. До появи фонду Аліна використовувала власну сторінку у соцмережах для волонтерської роботи. Тому на її особистий телефон, в усі можливі месенджери досі приходять звернення — у будь-який час і день.
Аліна Вяткіна
У відкритому доступі є багато особистих даних Аліни: від номера телефону до адреси проживання. «Нещодавно я стала дружиною військового і тепер розумію усю незахищеність цього статусу, особливо з морального погляду. Якщо він зникне безвісти чи загине, я припиню читати новини, бо не хочу дізнатися про його смерть із матеріалів ЗМІ», — ділиться Аліна.
«Мені надсилали фото наших військовополонених, погрожували, що я буду серед них. Намагаюся не реагувати на ці повідомлення, одразу надсилаю скриншот до поліції, а саму сторінку блокую»
Перешкоди у безпечній комунікації спіткають також і волонтерок, які працюють «на лінії фронту». Наталія Лелюх у мирному житті гінекологиня, має свій жіночий клуб. Зараз вона працює під патронатом благодійного фонду «Відчуй» та разом із підрозділом патрульної поліції «Софія» відвідує віддалені куточки деокупованих регіонів.
Наталія Лелюх
Наталія має базові навички інтернет-користувача: створює резервні копії даних, використовує складні паролі та має із ким проконсультуватися у разі диджитал-атаки.
«Від початку повномасштабної війни я кілька разів отримувала погрози у Telegram. Я не використовую номер телефону в ньому, але все одно знайшли мене. Це було неприємно: мені надсилали фото наших військовополонених, погрожували, що я теж буду серед них. Намагаюся не реагувати на ці повідомлення, одразу надсилаю скриншот до поліції, а саму сторінку блокую, — говорить Наталія. — Я дуже відповідально ставлюся до цифрової безпеки, свій телефон не роздаю пацієнтам, його знають тільки близькі мені люди. Але у перші місяці повномасштабної війни він просто розривався. Телефонували з усіма можливими запитами. Звідки люди брали мій номер телефону, не уявляю. Але кожен запит я перевіряла разом із військовими. Так, це забирає енергію, зате відмітає усі підозрілі прохання».
Чи має держава забезпечувати хоча б коротке навчання жінкам, які пов’язані з війною?
«Нині єдиного органу, що займався б освітньою місією жінок, які дотичні до військових, немає. На мою думку, держава дійсно не покриває цю небезпеку, і питанням мало б займатися Міністерство оборони чи Служба безпеки України. Виходячи з логіки та законодавства, цим питанням мало б займатися Міністерство оборони, їхні командири; але зараз ця функція не розроблена. Війна підсвітила багато проблем, і цифрова захищеність жінок, які у своїй роботі дотичні до військових, — одна з них», — переконує експертка з інформаційних прав та цифрової безпеки Анастасія Апетик.
Експерт Школи цифрової безпеки DSS380 від ГО «Інтерньюз-Україна» Павло Бєлоусов радить звернути увагу на такі основні моменти.
Не використовувати традиційний телефонний зв’язок для передавання чутливих даних, бо їх можуть перехопити. Натомість «голосові» повідомлення, наприклад, у месенджері Signal, перехопити складніше. Шахраю потрібен доступ до телефону або він має бути поруч із мікрофоном. Тобто чутливу інформацію треба передавати тільки надійними засобами, які складно атакувати. Наприклад, голосом через захищений месенджер, подалі від незрозумілих місць і людей за умови, що застосунок встановлено на нормальному пристрої з оновленою операційною системою, і він не був скомпрометованим. Про все це треба пам’ятати й співрозмовнику, адже перехопити можуть і на його боці.
Основні поради, які надає Павло:
- Погугліть, що про вас знають в інтернеті та підготуйтеся до ризику. Ваш номер відомий усім? Заведіть окремий лише для обраних людей та окремих сервісів (наприклад, банкінгів). І будьте готовими, що загальновідомі канали атакуватимуть.
- Прив’яжіть SIM-карту до паспорта, щоб ускладнити її перевипуск або будь-які інші операції сторонньою особою.
- Встановіть складний код розблокування SIM-карти та гаджетів (0000 або 1234 не підходять).
- Якщо гаджет має біометричні датчики — відбиток пальця, сканування обличчя — використовуйте їх у громадських місцях. Так ваш код розблокування не зможуть підгледіти абощо.
- Налаштуйте резервні копії, щоби у разі втрати пристрою легко відновити дані.
- Встановіть віддалене керування гаджетом (налаштуйте його на своєму смартфоні або завантажте окремий додаток). Це хороший інструмент, який допомагає знайти пристрій та, якщо треба, видалити всі дані на ньому. Головне зробити все заздалегідь.
Цей матеріал створено в рамках проєкту «Цифрова екстрена підтримка громадянського суспільства в Україні» від ГО «Інтерньюз-Україна», що фінансується Міністерством закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади (DFATD) через eQualitie Inc. Зміст цієї публікації є цілковитою відповідальністю ГО «Інтерньюз-Україна» і не обов’язково відображає офіційну позицію eQualitie.
Якщо ви представник/ця громадської організації або преси і хочете отримати консультацію щодо цифрової безпеки, надішліть запит на електронну адресу yvynnychenko@internews.ua.
