«Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця». Ким була Олена Теліга

від | Чер 30, 2022 | Фемкульт, Персони

Доля відвела Олені Телізі лише 36 років. Українська поетеса, публіцистка, громадська діячка та учасниця ОУН шалено поспішала жити, а в одному зі своїх віршів, ніби передчуваючи лихе, писала:

«І в павутинні перехресних барв. Я палко мрію до самого рання. Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть — не зимне умирання». Так воно і сталося.

Дитинство

Життя Олени увірвалося надзвичайно рано, попри це поетеса встигла пройти шлях самоусвідомлення від дівчинки, яка народилася в росії та зростала в російськомовному середовищі, до непохитної у своїх поглядах жінки, безкомпромісної щодо мови та національної ідентичності.

Так, Олена Теліга дійсно народилася в росії — під москвою, в родині вихідця зі Слобожанщини, вченого Івана Шовгеніва. Невдовзі доля Теліги тісно переплелася із петербургом — містом, що, безперечно, наклало свій відбиток на свідомість ще зовсім юної панянки.

Олена з батьком

Письменник Улас Самчук, розповідаючи про життя української інтелігенції в еміграції, пригадував і такі слова Олени Теліги: «Я ж народжена у царстві імператора всіх росів, вихована на мові Пушкіна, і враз, перейшовши границю, опинилася не лише в Польщі, що здавалася мені романом Сенкевича, не лише “в Європі”, але й у абстрактному царстві Петлюри, що говорило “на мові” і було за “самостійну”. Ви це ледве чи можете зрозуміти… Навіть приватно і навіть дома говорять на тій самій “нікому не зрозумілій”, як у нас звичайно казали, мові».

Майбутня учасниця ОУН рано оволоділа німецькою, французькою та, звісно що, російською. Попри українське походження своїх батьків, Теліга не знала української мови до свідомого віку.

Початок 20-го століття був буремним та переломним для національного самовизначення українців. Так, шляхом постійної збройної, політичної та ідеологічної боротьби, постала Українська Народна Республіка. Батько Теліги став міністром уряду УНР, а старший брат — військовим армії УНР.
На жаль, доба Української Народної Республіки тривала недовго — з 1917 до 1921 року, а спроби розбудови української державності зазнали поразки. Батька та брата Теліги разом із колишнім урядом евакуювали. Дівчина залишилася (Олені на цей момент було близько 13–14 років) в окупованому більшовиками Києві, де вже зовсім скоро запанували голод і всюдисуща бідність, а родини всіх причетних до УНР були «тавровані» ганебним для більшовиків прізвиськом «петлюрівці».

Життя в еміграції та українізація

Фактично 20 років Олена Теліга прожила в еміграції. Найважливішу роль в процесі становлення поетеси як свідомої мисткині відіграла тодішня Чехословаччина. У Подєбрадах Теліга успішно інтегрувалася в середовище українських інтелігентів, що мало за мету просування української культури за кордоном.

Тоді ще Шовгенів Олена з колежанками в Подєбрадах

Великою мірою на національне самоформування Теліги вплинуло середовище, зокрема, український поет Леонід Мосендз, який готував дівчину до майбутнього вступу у виш. У листі до Дмитра Донцова — одного з головних ідеологів українського націоналізму — Теліга, натхненна думками однодумців, написала такі рядки:

«Зараз я працюю над своєю рідною українською мовою, яку я, на жаль, знаю дуже недавно і над якою мені прийдеться багато попрацювати, щоб володіти нею як рідною».

Олена Теліга і Дмитро Донцов

Невдовзі Олена Теліга вступила на історико-філологічний факультет Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі. Саме в стінах навчального закладу, де зійшлися українські митці та інтелектуали, позиція Теліги остаточно кристалізувалася. На одній зі студентських вечірок Олена зустріла свого майбутнього чоловіка Михайла — старшину УНР родом із Кубані. Михайло Теліга був вродливим юнаком, який у лавах студентства відзначився своєю грою на бандурі. На вечорі, що визначив подальшу долю двох сердець, Михайло грав на бандурі, співаючи українські думи.

Весілля молодих відбулося за всіма українськими традиціями, а чехи з великим задоволенням спостерігали за виконанням народних танців, зокрема, козачка.

Олена Теліга зі своїм чоловіком Михайлом

Та не обійшлося і без похмурих сторінок. На одному зі студентських зібрань у Народному домі російські монархісти зухвало висміювали українську мову, називаючи її «собачою» та «мордописнею». Зрештою, Теліга не витримала і сказала нахабним російським емігрантам у відповідь: «Ви хами! Та собача мова — моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!»

У своїх спогадах Олена писала: «Я круто повернулась і, не оглядаючись, вийшла. І більше до них не вернулась. З того часу я почала, як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою».

На вечірці в панів Лукасевичів

Видавнича діяльність

Величезною неочікуваністю для 22-річної Олени Теліги став лист від Дмитра Донцова. Виявилося, хтось надіслав вірші дівчини, що здебільшого писалися «в шухляду» та читалися у вузькому колі знайомих, у «Літературно-науковий вісник» Донцова.

Так почався шлях Теліги в публіцистиці. Сам Донцов називав Олену «поеткою вогняних меж», а її вірші прирівнював до поезій Лесі Українки, що були такими ж полум’яними та мужніми. Робота у «Віснику» зблизила Олену з українськими письменниками та публіцистами — Леонідом Мосендзом, Євгеном Маланюком та Олегом Ольжичем. Невдовзі цю четвірку завзятих митців-емігрантів назвуть «квадригою».

Олена Теліга з товаришами

Олена Теліга, за спогадами сучасників, могла похвалитися хорошими ораторськими здібностями, тож не дивно, що мисткиня часто виступала з рефератами перед студентською спільнотою. Першим публіцистичним твором Теліги став реферат «Якими нас прагнете?». У цьому ж дослідженні Теліга порушила важливу для того часу проблему самореалізації жінки, що обмежувалася клішованим образом берегині та «поглядом славнозвісних 4 K: Kleider, Küche, Kinder, Kirche».

Повернення до Києва та ОУН

Насправді доля пов’язала Олену Телігу з Організацією українських націоналістів ще в еміграції. Олег Ольжич — не лише талановитий поет, але й активний громадський діяч, революціонер та заступник Голови Проводу ОУН — познайомив амбітну Телігу з основними напрямами діяльності українських націоналістів. Мисткиня, яка вже міцно укріпилася на україноцентричних позиціях, почала брати активну участь у підпільній діяльності ОУНівців. Так, Олена, працюючи в Культурній референтурі ОУН, очолюваній Ольжичем, починає займатися створенням ідеологічних матеріалів, текстів, листівок та відозв, що мали на меті поширення ідеї відродження української державності. Після того, як у 1940 році в лавах ОУН відбувся розкол, Теліга, попри тяжкі внутрішні поневіряння, залишилася на боці «мельниківців».

Зрештою, в 1941 році Олена Теліга після довгих років еміграції повернулася до Києва. Усі свої сили жінка спрямувала на розвиток української літератури. Останні роки життя письменниці нерозривно пов’язані зі Спілкою українських письменників, яку вона невдовзі й очолила. Тут виходив друком літературно-мистецький альманах «Літаври».

Це періодичне видання, редаговане Оленою Телігою, знайомить читачів із маловідомими письменниками та поетами, репресованими радянською владою.


ОУНівці, перебравшись до Києва і тим самим наразивши себе на небезпеку постійних переслідувань, не звузили масштаб своїх дій. Кільце поступово стискалося. Після організованої Ольжичем маніфестації на відзначення роковин від дня розстрілу більшовиками учасників Другого зимового походу Армії УНР розпочалися масові арешти. Небезпека нависла і над Оленою Телігою.

Смерть

Член ОУН Олег Штуль про останні роки життя Теліги згадував таке: «Олена Теліга живе, мов на Клондайку. Жахливе харчування, в хаті зимно, нема ні води, ні світла. Але поетка щоденно, точно о 9-й годині ранку, акуратно зачесана, елегантно вбрана, трясучись від холоду з посинілими пальцями, але з привітною й підбадьорливою усмішкою — в помешканні Спілки на вулиці Трьохсвятительській».

Найближче оточення Олени Теліги усвідомлювало, що на письменницю та діячку ОУН «відкрили полювання». Відомо, що в переддень арешту мисткині Олег Ольжич особисто прибув до Києва, перервавши своє відрядження, щоб умовити Олену Телігу покинути столицю і зберегти своє життя.

9 лютого 1942 року в приміщенні Спілки українських письменників на Олену чекала засідка гестапо. Вона знала про неї та на поради не приходити говорила: «Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту. Зрештою — їх також поарештують. Я не можу втікти, бо хтось міг би сказати: в небезпеці нас лишила, а перед небезпекою говорила про патріотизм і жертовність. Коли я не повернуся, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця». Чоловік Теліги, що прибув до Спілки на годину пізніше, відмовився себе рятувати й також назвався письменником, щоб відбувати покарання разом із дружиною.

Олену Телігу разом з її чоловіком Михайлом Телігою та іншими українськими націоналістами розстріляли в Бабиному Яру в 20-х числах лютого 1942 року. За деякими свідченнями, на одній зі стін камери Теліги знайшли напис, в якому йшлося: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга».

«З’явилась вона, спалахнула і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-червонім небі війни й революції, неначе блискуча зірка, лишаючи яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам», — Дмитро Донцов у спогадах про Олену Телігу.

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!
«Кожного дня, щойно я прокидаюся, беруся за телефон, дивлюся, що відбувається вдома в Дергачах». Історія Маргарити Попової з циклу «Внутрішня міграція»

«Кожного дня, щойно я прокидаюся, беруся за телефон, дивлюся, що відбувається вдома в Дергачах». Історія Маргарити Попової з циклу «Внутрішня міграція»

Онлайн-журнал «Люк» запускає проєкт «Внутрішня міграція», присвячений...