«Допомога вчителям Маріуполя». Як з чату випускників виросла благодійна ініціатива

від | 06.06.2022 | Війна в Україні, Її історія

Час читання: ( Кількість слів: )

У 2009 році Катерина Песоцька (на головному фото) закінчила Маріупольський технічний ліцей, а у березні 2022-го саме з педагогів цього навчального закладу почалася її допомога рідному місту. Катя — одна з координаторок ініціативи «Допомога вчителям Маріуполя», в рамках якої освітянам купують ноутбуки та надають фінансову допомогу. Далі — пряма мова.

З другого березня 2022 року в Маріуполі зник зв’язок, і я, як і інші випускники Маріупольського технічного ліцею, намагалася знайти шляхи зв’язатись зі своєю родиною. Саме тому написала у чат нашого випуску, де були інші випускники, які так само шукали рідних.

Ми згуртувались, щоб допомогти одне одному із поширенням інформації щодо ситуації у місті. Коли на зв’язок почали виходити наші однокласники, які жили у Маріуполі, то пропонували їм допомогу — фінансову або іншу підтримку. І ось тоді зрозуміли, що такої самої підтримки потребують наші вчителі.

Першою вчителькою, якій ми як випускники ліцею надали допомогу, була моя викладачка англійської мови Ірина Целиковська. Десь наприкінці березня вона вийшла на зв’язок, оскільки їй пощастило вирватись із міста. Тоді вона вже була у Дніпрі та чекала на потяг до Одеси, де живе її донька. Ми запропонували вчительці допомогу, й Ірині Володимирівні було дуже незручно попросити ноутбук. Для неї це було джерелом заробітку та засобом для початку нового життя у новому місті. Вчителька вийшла з дому в чому була, і, як ми дізнались вже у травні, її квартира згоріла, влучив снаряд. Нам було в радість допомогти, тому ми зібрали кошти на ноутбук, а також надали невеличку фінансову підтримку.

Ейфорія від цього була неймовірна, принаймні в мене. Тоді я активно шукала своїх батьків, і оскільки просто взяти та поїхати у Маріуполь не було можливості, то допомогти іншим з аналогічною бідою було проявом того, що я можу хоч щось корисного зробити.

Запитала у вчительки, хто ще з викладачів ліцею вийшов на зв’язок. Так ми дізналися про нашого вчителя інформатики Андрія Бикова. Він пішки вийшов з міста до Мангуша (десь 30 кілометрів від Маріуполя у бік Бердянська). Коли ми з ним зв’язались, Андрій Олександрович перебрався до Тернопільської області — його колеги допомогли знайти прихисток у селі Осівці.

Викладачу інформатики ми так само надали фінансову підтримку та знайшли ноутбук. Оскільки він оселився у старенькій хатинці, то допомогли провести й інтернет. На початку квітня я та Даша Новоселецька, також координаторка ініціативи, приїхали до нього в гості.

Даша була вчителькою-організаторкою мого ліцею та, як виявилось, ученицею Андрія Олександровича. Даша трохи старша за мене і коли працювала викладачкою, то ще паралельно вчилась у Маріупольському гуманітарному університеті. Вже після цієї поїздки нас із Дашею об’єднала ідея масштабувати допомогу вчителям. Вже восьмого квітня ми створили гугл-форму збору потреб усіх освітян міста Маріуполь.

Даша Новоселецька, Андрій Олександрович та Катерина Песоцька

Вчителі можуть обрати кілька видів допомоги: фінансову, придбання ноутбука, допомога з пошуком житла та/або роботи. Пріоритетом для нас є саме надання ноутбуків, бо, як сказала моя колега, «ви даєте цим людям саме вудочку, а не рибу». І в цьому, напевно, і весь драйв, бо вчителі продовжують працювати, вони тримають зв’язок зі своїми учнями та активно інтегруються у життя нових міст, де опинились унаслідок війни.

Перші п’ять ноутбуків нам пощастило отримати від друзів та охочих допомогти. Ми надали їх вчителям. Я активно постила про ініціативу на своїй сторінці, а моя колега з основного місця роботи Юлія Тахтарова (власниця вищезазначеної цитати) приєдналась до процесу пошуку й тепер активно допомагає з контактами та залученням до підтримки ініціативи IT-компаній.

Лариса Бикова – одна з тих, кому допомогла ініціатива

Ми отримали підтримку від Grammarly, Projector, ITRex Group і ще кількох українських айтівців. Нині також очікуємо на допомогу від InfoPulse. До цього процесу також приєдналась випускниця загальноосвітньої школи №66 Маріуполя Анна Цибульська, завдяки її допомозі вчителі отримали ноутбуки від Terrasoft Ukraine. Ще приєдналися мої родичі — брат Сашко допоміг зв’язатись із Vodafone Ukraine, які надали для наших освітян 10 ноутбуків. З 1 червня вчителі також почали отримувати ноутбуки завдяки роботі Міністерства освіти та науки України, яке долучилося до спільної справи компаній Acer, Microsoft та ТМ «Розумники». Вся ця потужна команда надасть 100 ноутбуків для освітян Маріуполя.

Активно рости почали наприкінці квітня, тоді до нас приєднався ще один волонтер — Анатолій Борхович. Толік сам із Харкова, працює в айті. Він допомагає з пошуком ноутів, їхнім налаштуванням і відправленням. Ще він допоміг автоматизувати деякі процеси та взагалі більш систематично підійти до допомоги, яку ми надаємо вчителям.

Щодо фінансової підтримки, то ми скооперувались з ініціативою Collective Relief, яка надала фіндопомогу 20 вчителям. Ще 17 вчителів отримали підтримку від іншої американської організації, яка побажала залишитись інкогніто. Нині ми очікуємо на новий грошовий переказ від них.

Шупікова Надія Михайлівна – одна з тих, кому допомогла ініціатива

Водночас ми продовжуємо фандрейзити гроші. На зібрані кошти купили три ноутбуки та планшет. Також ці кошти йдуть на сервісне обслуговування ноутів, коли це потрібно (бо іноді навіть передані від компаній гаджети потребують чистки або заміни деталей).

Напрями пошуку роботи та житла наразі ще у процесі свого вдосконалення. Нас усього троє у команді — не вистачає ресурсу.

Ми допомогли лише одній вчительці, яка зараз в Ужгороді, влаштуватись на роботу, — побачили на одному сайті вакансію та допомогли зв’язатися із закладом, який опублікував її.

Також була суперісторія із вчителем музики, якому надали фінансову допомогу. Він вчить грати на гітарі та перебуває у місті Чоп. Завдяки підтримці він зміг купити собі новий інструмент і почати викладання.

Нещодавно ми запустили телеграм-канал для вчителів, де ділимось можливостями працевлаштування та різноманітними освітніми заходами з вчителями. Для людей з Маріуполя зараз надзвичайно важлива підтримка, як, напевно, для всіх людей, які були вимушені покинути свої домівки. Тому надалі плануємо проведення зустрічей із вчителями, щоби вони відчули, що потрібні і що життя може бути поза Маріуполем, як би болісно це не було.

Для мене допомога іншим стала своєрідною сублімацією. В березні я шукала своїх маму й тата і ніяк фізично не могла їм допомогти. 20 березня стало відомо, що будинок, де мешкала мама, згорів. 24 березня я дізналась, що п’ятого березня тата не стало, він підірвався на міні на лівобережному пляжі Маріуполя. 26 березня отримала повідомлення від сусідки, що з мамою все гаразд, і почала активно працювати над евакуацією мами з міста. Паралельно з усім допомагати вчителям було і залишається радістю для мене, бо я бачу, що допомога реальна. Що люди отримують надію і віру в те, що життя після всіх страхіть у місті можливе. Маму я успішно евакуювала і вона вже у Києві зі мною. Але допомога вчителям Маріуполя триває, і мама всіляко мене підтримує у цьому.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!

Новини

Дівчина говорить

Читайте також