«Я заплакала, коли дізналася, що бронежилет із нашого першого «рейсу» врятував людину». Історії волонтерок під час війни

від | 03.06.2022 | Війна в Україні, Її історія

Час читання: ( Кількість слів: )

Від першого тижня війни команда українського розробника ігор FragLab почала активну волонтерську діяльність, спрямовану на забезпечення української армії амуніцією: тепловізорами, дронами, тактичним спорядженням, бронежилетами, аптечками й іншими необхідними для нашої перемоги речами.

Навколо штабу FragLab об’єднались друзі команди, знайомі й незнайомі люди з усього світу, щоб налагодити системні міжнародні закупівлі та логістику. Наразі команда вже зареєструвала благодійний фонд Help Lab International Charity Foundation і запустила сайт для збору коштів.

Ми зібрали кілька історій дівчат із волонтерського штабу FragLab про те, як війна змінила їхнє життя і чим вони займаються зараз.

Ольга Тимощук

Я — Project Manager in Games Development Industry. Інакше кажучи, разом із FragLab я роблю комп’ютерні ігри, відраду для душі.

Зранку 24 лютого набрала всіх, із ким волонтерила і хто воював у 2014–2016-му, спитала, де вони, і сказала, що я знову у волонтерському строю. Мені усміхнулися, що мене з рахунків і не списували, просто не турбували, бо з’явилася дитина, і що знову welcome on board.

Скромна тривожна валізка — гроші та документи — вже чекала. Зателефонувала мамі, сказала, що зібрати. Пройшлася маршрутом банкомат-аптека-магазин, чоловік у цей час зібрав речі, дитину і тхорів, і того ж 24-го ми рушили у Карпати, де на нас уже чекав будинок.

У мирний час моє хобі — це походи у гори та фрірайд (катання у диких горах поза курортами). І там, і там від твоїх навичок, якості спорядження і знань у невідкладній медицині залежить, чи повернешся ти додому цілим і живим. І я вчилась, розбиралась у спорядженні, матеріалах, читала про виживання в екстремальних умовах, проходила курси першої невідкладної допомоги, допомоги при ДТП та медицини в горах.

У штабі FragLab я знайшла себе там само — в аптечках і спорядженні для наших військових котиків. Між тактичним та екстремальним спорядженням і медициною багато запозичень, тож можна сказати, що все рідне, все знайоме, я вдома і займаюсь улюбленою справою.

Зараз до мене прийшло відчуття, що, по-перше, ми звідси нікуди не поїдемо. Це наша земля — воля або смерть. А по-друге, ми підтримуємо ЗСУ, вони воюють за нас, підтримка колосальна, сила ЗСУ неймовірна, ми переможемо.

У фонду Help Lab і GameDev компанії FragLab, з якої він виріс, спільна ідея: люди в компанії — це сім’я, це скарб. Ми допомагаємо військовим, як допомагаємо одне одному в сім’ї, ми бережемо їх, як бережемо кожну людину в компанії. Важлива не «перемога за будь-яку ціну», а «перемогти і зберегти людей». Тому ми і почали з допомоги, яка дасть можливість вчасно помітити і сховатися від ворога (тепловізори) і яка допоможе зберегти життя (аптечки). Ми переживаємо з нашими підопічними радість за звільнення міст і сум від людських втрат. І кожного разу повторюємо їм — бережіть себе, ви найцінніше, що є в України. Заради цього ми прийшли у фонд, заради цього і працюємо.

Я думаю, ми станемо другим Ізраїлем. Навчимося воювати, всі, навчимося невідкладної медицини. Зводитимемо будинки з бомбосховищами, у разі сигналу тривоги — ховатимемося. Будемо мати завжди складені тривожні рюкзачки. І зброю напоготові. Ми відстоїмо свою землю. Ми переможемо.

Ольга Сторожук

Я актриса кіно, знімалася у фільмах і серіалах. Перші повідомлення про ракетні обстріли рідного Києва я побачила у літаку додому. Звісно до Києва долетіти ним не вийшло. Це найжахливіший мій переліт. У повітрі ти нічого не можеш зробити, тільки читати повідомлення, писати рідним, намагатися думати, а не панікувати. Наш літак сів у Стамбулі, декілька днів намагалася знайти рейс якнайближче до України й одразу почала інформаційну діяльність англійською, щоб більше людей отримали інформацію про те, що відбувається в Україні. Спочатку хотілося просто кричати!

За кілька днів взяла себе в руки і кожен день доносила інформацію до закордонних підписників, вони одразу підтримали і теж почали інформаційну війну проти російської пропаганди.

Моєю автівкою рятувалися дівчата з родиною з Києва (тоді ще незнайомі, а після цього наче рідні). Вони проїхали за декілька днів через всю Україну дуже важкими маршрутами, чого там тільки не було: і підірваний міст просто перед ними, коли загальмували подивитись у навігатор, і безсонні ночі…
Але коли я і моя машина зустрілися у Польщі, одразу зрозуміла, чим можу допомогти. Так з актриси я швидко стала далекобійницею.

Ми з чоловіком знали Філа, співзасновника FragLab, до початку війни. Колись нас об’єднала любов до фотографії та автомобілів, а тепер поєднує ще більша любов. Зі штабом FragLab я працюю над тим, щоби знайдені в Європі бронежилети, шоломи та інше екіпірування були дуже швидко викуплені та якнайшвидше доставлені до нашого кордону. Там їх уже підхоплюють і везуть хлопцям на передову. В обидва боки виходить 2200 кілометрів. Їдемо одразу вдвох, щоб не витрачати часу на відпочинок, а нашу БМВ тепер розшифровуємо як «Бойова Машина Волонтерів».

Ви не уявляєте, скільки людей працюють над кожним знайденим бронежилетом, скільки переказів грошей, скільки пошуків, часу, листування, кілометрів, надій! Я жартую (а може, ні), що кожен бронік заговорила, і вони збережуть того, кому дістануться. Знаєте, коли заплакала? Коли хлопці зі штабу розповіли, що бронежилет з першого нашого «рейсу» до кордону врятував людину.

Раніше я не знала, що таке ненависть. І раніше не знала, що у війні стільки любові та стільки добра. Від знайомих і незнайомих. Які довжелезні ці ланцюжки добра, скільки ланок, рукостискань. Скільки тепла, турботи, безсонних ночей і скільки обідів, ключів від квартир і машин, бутербродів, чаю, ліків, памперсів, дитячих візочків, квитків у зоопарк… Багато любові, і вона переможе.

Марія Хайсс

Я senior-менеджерка у технологічному консалтингу Deloitte в Німеччині. Живу в Німеччині вже дев’ять років. Від початку війни відчуваю сильну щоденну тривогу — майже всі мої рідні та близькі лишились в Україні. Я не можу продовжувати вести нормальне безтурботне життя тут, яке вела до 24 лютого. Колишні «великі» проблеми на кшталт «занадто стресовий проєкт» чи «пошук місця в забитих дитсадках для сина» тепер здаються мініатюрними — виявляється, для щастя треба дуже мало. Після довгих умовлянь мені вдалось переконати маму і вітчима приїхати до мене в Берлін. Зараз займаюсь їх влаштуванням.

Я познайомилась із командою FragLab після початку бойових дій — відгукнулась на пост Філіпа Дзюби, співзасновника FragLab. Зрозуміла, що, знаючи німецьку мову і маючи контакти, зможу знаходити постачальників бронежилетів, касок та іншої амуніції в Німеччині й у такий спосіб робити свій внесок у нашу перемогу. Ба більше, мені вдалося зібрати понад 25 тисяч євро донатів із мого особистого і професійного нетворку на ці потреби. В перші дні війни я побачила, що багато людей у Німеччині почали робити благодійні внески до гуманітарних міжнародних організацій, збирати гуманітарку та волонтерити на вокзалах. Хоч будь-яка допомога є надважливою, на мою думку, найтерміновіше і найпріоритетніше завдання — це максимальне забезпечення наших захисників і цивільних у зонах бойових дій захистом і амуніцією. Цим я і зайнялась разом із командою FragLab.

Я не мала ілюзій щодо росії вже дуже давно. Я з радянської родини військових — половина моєї родини все ще подекуди вірила в якісь російські байки. Мій світогляд свого часу змінила участь у міжнародних молодіжних проєктах, як, наприклад, в Європейському молодіжному парламенті. Саме тоді я зрозуміла, що європейські цінності мені близькі, а російський світ — це якийсь озброєний до зубів позавчорашній день під соусом манії величі. Не привабливо, дякую.

Війна показала мені, хто є хто. Війна показала нутро німецького керівництва і суспільства, в якому я живу. Війна відкрила очі на історичні події. Війна дала чітко зрозуміти, якого майбутнього я хочу для своєї дитини, які в мене цінності, які цінності в мого оточення. Війна згуртувала українців як ніколи. Війна змінила мене назавжди.

Іванка Оласюк

У мирний час я проживала в Одесі. Займалась нерухомістю. Купівля та продаж, всі види операцій з нерухомістю. Так завжди тішилась, коли підписували договір, і клієнти дякували, що нарешті знайшли те саме гніздечко, де буде жити щаслива сім’я. Або знаходила ідеальне приміщення під бізнес. Це такі круті емоції.

Ранок 24 лютого, мабуть, як і в кожного українця, найгірший у житті. Прокинулась о 6-й ранку, хоч завжди люблю поспати, — і в телефон. Перша новина: в Україні війна, кордони горять.

Зібрала речі, спустилась у паркінг розвідати ситуацію в сховищі, поставила там воду, продукти, теплий одяг на випадок, якщо щось прилетить. Але одразу зрозуміла, що з Одеси треба їхати. Жила в будинку біля набережної та чомусь була впевнена, що будуть валити з моря. Портове місто, стратегічне, а ще й паніка наганяла різних думок.

Виїхати вийшло не одразу. Машиною через всю Україну не ризикували їхати — дві дівчини і маленька собачка. Квитків на потяг не було, такий ажіотаж, система висла, ледь-ледь працювала. Лишались у квартирі, бігали в сховище кілька разів. Було дуже страшно, коли працювала наша ППО, здавалось, що біля самого будинку летіло, вікна тряслись.

З Одеси я виїхала на третій день війни, вдалось викупити останній квиток. Спочатку до Львова, а потім до батьків на Волинь. Мама просила дуже, щоб не їхала додому — від нашого міста всього 15 кілометрів до кордону з Білоруссю. Над нашим будинком пролітають ракети, які випускають із Білорусі.

Ще 2014 року, коли на Донбасі почалась війна, ми створили організацію «Допомога Армії України», забезпечували наших хлопців усім. Пам’ятаєте, яке тоді було забезпечення? Хлопці на фронт їхали у кросівках, без амуніції, голі й босі. Це вже зараз у нас могутнє військо — наша гордість.

Тоді тяжко було, волонтерський рух тільки починав свою діяльність, ми не знали, що таке хороша броня і що таке аптечка Ifak. Зараз легше, навіть не виникало запитань, чим саме я буду займатись — однозначно укомплектуванням військових. Ще як їхала в потязі, почала обдзвонювати старі контакти і старих друзів-волонтерів, пробивати, що де і за скільки можна купити зараз.

У FragLab працюють мої друзі. На початку війни шукала бронежилети, Філ, співзасновник FragLab, відгукнувся, що можуть передати хлопцям. Відтоді постійно на зв’язку і співпрацюємо.

У нас на Волині стоїть багато військових, яким ми допомагаємо. І ЗСУ, і прикордонники, і наша ТрО. Запити плюс-мінус в усіх однакові: бронежилети, каски, розвантажки, РПСи, рюкзаки, тактичні рукавиці, аптечки, рації, оптика.

Я завжди говорю, що моє завдання — забезпечити їх усім. Щоб вони ні за що не переживали. Щоб думали про війну і як орків валити, а все інше — мої турботи.

Життя поділилось на «до» 24 лютого і «після», хоча досі здається, що це жахливий сон, просто хочеться прокинутись і забути. На жаль, це наша реальність. Проблеми, які раніше здавалися глобальними, тепер виглядають як дурниці. Тепер радієш, коли бачиш повідомлення від рідних, які в Києві, чи від друзів, які пережили пекло в Харкові. Радію, коли від наших пацанів, які розкидані по всій Україні й у найгарячіших точках, приходить «Мала 4.5.0. Валим орків». Оце щастя.

Долучайтесь до допомоги, зробивши донейт на сайті Help Lab. Кожні 10 гривень мають значення! Команда знає, де придбати найпотрібніше для наших героїв та як побудувати ефективну логістику. Головне питання наразі — кошти.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!

Новини

Дівчина говорить

Читайте також