Залізна людина, або Я втомилася працювати. Як до вигорання ставляться в Нідерландах

/
996 переглядів

Вечір Нового року, я читаю емейл від клієнта: «Внесіть останні правки», та відчуваю, як очі стають гарячими, а сльози змивають макіяж. Із тим клієнтом я працювала над рекламними кампаніями: багатомільйонні бюджети і дуже стислі терміни, швидкість адаптації та аналіз поведінки користувачів онлайн. Постійна напруга. З боку компанії — я та іноді менеджер, з боку клієнта — одинадцять колег, яким завжди терміново, на вчора і «ось ще порція правок». Останні шість місяців перед звільненням я не сміялася, не реагувала ні на що, а на запитання «Як справи?» плакала. Тоді думала, що просто втомилася, зараз розумію, що це був класичний burnout і діяти потрібно було інакше, особливо в Нідерландах, куди переїхала незадовго до того, знайшла роботу за спеціальністю, що вважалося рідкою удачею, і взагалі — ти ж в Європі живеш, чого ниєш?

Менталітет відмінниці, чи Діти колег

У нашій культурі заведено у двадцять п’ять бути успішним підприємцем, краще з двома МБА та кількома золотими медалями, ще краще, якщо є стосунки та діти. «Швидше, вище, сильніше», — ніби росли в світі, де можна тільки вчитися, старатися та працювати на олімпійську медаль. Скільки разів бачила однокласниць, та й сама плакала за четвірку, чому засмучувалася, а не раділа другому місцю?
Коли в двадцять чотири переїхала до Нідерландів і на співбесідах говорила, що вже була керівником відділу з сімома підлеглими в Києві, на мене дивилися, як на велику брехуху: в двадцять чотири заведено вчитися або подорожувати Азією, у крайньому разі закінчувати навчання і підробляти баристою, але точно не керувати підлеглими. У Нідерландах взагалі не заведено квапити дітей із вибором: після школи — рік на подорожі, після університету — несерйозні підробітки, щоби зрозуміти, ким хочеш стати і куди тобі далі.
Залізна людина, або Я втомилася працювати. Як до вигорання ставляться в Нідерландах
Такому підходу сприяє і ставлення голландців до життя, і система освіти. В 11–12 років діти складають великий зріз за знаннями — Cito-toets, за результатами якого визначається все наступне життя: якщо бали високі, дитина може претендувати на вищу освіту в університеті, якщо не дуже — отримає спеціальну освіту, щоби працювати руками. Та й загалом до дітей ставляться як до рівних: запитують їхню думку в будь-якому віці, дають можливість познайомитися зі світом і знайти в ньому себе, та й загалом легше ставляться до життя.

З 8-ї до 16-ї, або Life-work balance в Нідерландах

Я звикла затримуватися на роботі, бути ініціативною, фонтанувати та втілювати ідеї: надурочні тільки підсвітять мої досягнення в очах керівництва. У Нідерландах, якщо о 17:00 твій стілець не порожній, — ти створюєш напругу для колег. У п’ятницю після обіду відповідають на емейли повільніше і обговорюють плани на вихідні, а в понеділок — як їх провели. Вийти на роботу о 7-й або 8-й ранку, щоб закінчити о 15-й — нормально. Працювати чотири дні на тиждень, тому що з’явилася дитина або працюєш над власними проєктами, окремо від роботи, — нормально. Брати вихідний, тому що вийшло сонце, — нормально. Ненормально переробляти. Жити тільки роботою. Не мати друзів, окрім колег, і не горіти чимось ще.
Тому, коли приходиш до менеджера, показуєш результат роботи і просиш допомогти, бо втомилася або не справляєшся, тобі допоможуть: відправлять у невелику відпустку, а якщо ситуація критична — на лікарняний (burnout leave). Трапляється, від такого співробітника намагаються позбутися: може підходити до кінця терміну проєкт або закінчуватися робочий контракт, але культура виявлення підтримки та реінтеграції після вигорання в Нідерландах добре розвинена. Наприклад, є організація burnout.nl, яка стежить за емоційним здоров’ям громадян і допомагає у разі вигорання.

«З мене ніби всі соки випили». Симптоми вигорання

«Під час вигорання нервова система людини спочатку потихеньку іскрить, видаючи різну симптоматику, від алергії до спотикання дорогою на роботу, потім відбувається викид негативного потенціалу і «світло зникає». Зникає світло в очах, енергія з рухів», — коментує психологиня-практик Альона Волкова.
Навіть будучи врівноваженою та емоційно-здоровою людиною, теж можна опинитися на межі вигорання.

Спіймати момент, коли тіло увійшло у стан виснаження на рівні екстрених запасів, коли ставиш амбітні цілі, прагнеш чогось досягти і списуєш вигорання на «просто втому», непросто.

«Це раніше казки про дохлого коня працювали, а зараз «дохлість» вважається станом середньої втоми. Обсяг енергії у людей відрізняється в рази. І визначити його «на око» неможливо. У чоловіка її може бути менше, ніж у жінки, й у літньої людини – більше, ніж у завзятого юнака. Як наслідок, виставляти однакові норми і очікування для всіх, хто «працює в цій кімнаті», — м’яко кажучи, не екологічно», — говорить Альона Волкова.

А що потім? Як сказати менеджеру і не опинитися за бортом

За законодавством, якщо сімейний лікар (huisarts) діагностує вигорання в письмовому вигляді, працівник зобов’язаний сповістити менеджера. Після чого працівник зустрічається з незалежним лікарем, який працює з компанією, для підтвердження діагнозу та подальшої роботи. Цей фахівець стає посередником між компанією та співробітником. Співробітник не контактує з менеджером або колегами до повного одужання. Залежно від стану, робочий час скорочують від декількох годин на тиждень / день до повної зупинки діяльності, поки лікар знову не дозволить працювати. Період лікарняного на вигоранні може тривати до 104 тижнів зі збереженням 77 відсотків від зарплати.

«У моїй компанії, як і в більшості компаній у Нідерландах, можна брати короткий лікарняний, не виправдовуючись та не повідомляючи причину. Я так і зробила. Просто зателефонувала на роботу й сказала, що наступні кілька днів не зможу працювати за станом здоров’я. Через п’ять робочих днів мій менеджер написав листа і запитав, чи потрібна мені допомога. За 1,5 року роботи в цій компанії я ніколи не хворіла довше одного-двох днів. Я сказала, що потрібна. Зізналася, що дуже втомилася і відчуваю себе пригнічено. Для таких випадків у багатьох великих компаніях є Arbodienst, доктор-консультант, який є медіатором із питань довгострокових лікарняних між компанією і співробітниками», — розповідає про свій досвід вигорання подруга.

З незалежним лікарем зустрічаються кожні шість тижнів, через деякий час, за бажання та готовності співробітника, спеціаліст визначає, чи готовий пацієнт знову вийти на роботу та почати плавну реінтеграцію в компанію.

«Я не пішла на повноцінний лікарняний через вигорання. За власним рішенням і за рекомендацією лікаря-арбітра (ardbo) я попросила скоротити робочі години, переглянути мої обов’язки, скасувати дзвінки із клієнтами та KPI. Мене максимально захистили від роботи з «проблемними» клієнтами. У такому режимі пропрацювала майже три місяці. Раз на три-чотири тижні у мене був дзвінок із лікарем компанії, який вів мою «справу», давав рекомендації та вислуховував мою думку про повернення до звичної робочої рутини. У компанії цінують приватність, тому ніхто з колег не знав причин моєї відсутності кілька тижнів і чому раптом мій робочий графік та завдання змінилися. Мій менеджер пояснив, як усе працює в Нідерландах, допоміг розвіяти страхи щодо збереження роботи, підтримував і не підганяв повернення до звичного графіку роботи та виконання цілей».

Вигорання як дорога до себе

В Україні я і слова такого не знала. Лише після переїзду в Нідерланди дізналася, що вигорання – це хвороба, яка може стати причиною отримання лікарняного. Пам’ятаю, яким дивним і навіть ганебним мені здавалося брати лікарняний без фактичної хвороби. Робота за ноутбуком, ноги-руки цілі, нічого фізично не болить, то чому б не продовжувати працювати?
Залізна людина, або Я втомилася працювати. Як до вигорання ставляться в Нідерландах
Після декількох місяців абсолютної темряви почала брати сесії із психологом, потихеньку повертаючи жагу до життя: робила те, що запалює, не ставила амбітних цілей і не сварила себе за «байдикування». Добре, що були деякі фінансові збереження та підтримка сім’ї, та за пів року почала повертатися до роботи, але вже на себе, й прислухалася до тіла: чи в правильному напрямку рухаюся.

Людині зі зламаною ногою не дозволяють одразу ходити, рана повинна загоїтися. Так само і з вигоранням: перш ніж почати рухатися, потрібно відпочити і розібратися, куди далі. Хто знає, якою б була моя дорога, якби я не звільнилася? Чи вистачило б сміливості зіскочити з офісного життя, чи ризикнула б написати книгу «Летіла в небі чорна птаха», де зокрема описала причини і ставлення до вигорання в Нідерландах, чи стала б займатися літературою і сценаристикою? Інколи, щоби спромогтися на кардинальні заходи, треба зіштовхнутися із кардинальними змінами.

Я зрозуміла, що не машина і не можу досягати результатів 24/7, не можу бути тільки продуктивною, а коли втомилася, маю право робити вихідний посеред тижня, скасовувати зустрічі, тому що I do not feel like it — нормально, що це не лінь і не прокрастинація, це можливість набратися ресурсу, перш ніж рухатися далі. Ми ходимо на чистку зубів, приймаємо вітаміни й вживаємо превентивних заходів, щоби стан фізичного здоров’я не погіршувався. Тоді чому до емоційного здоров’я продовжуємо ставитися, як до даності?