«Допоки сказати не можуть вони, їхніми голосами будемо ми»: Шість історій ЛГБТ+ голосами публічних людей

262 переглядів

Відомі люди Харківщини озвучили історії реального життя геїв, лесбійок, бісексуальних та транс-людей, які не є відкритими. Це звичайні історії звичайних ЛГБТ+ харків’ян та харків’янок, які не наважуються відкрити правду про себе навіть дуже близьким людям.
«Допоки сказати не можуть вони, їхніми голосами будемо ми»: Шість історій ЛГБТ+ голосами публічних людей
Команда зберегла анонімність кожного і кожної, адже ці люди стикались з неприйняттям, дискримінацією, насильством або агресією на ґрунті сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності. Усі історії — це монологи людей, які живуть у Харкові або на сході України та не є (повністю) відкритими у повсякденному житті.

«Ми хотіли розповісти місту реальні історії ЛГБТ+-людей, які мешкають у Харкові. Усі ці історії про повагу до людської гідності, — розповіла президентка «ХЖО Сфера» Анна Шаригіна. — Для нас важливо змінювати на краще саме наше місто, робити Харків безпечним для вразливих спільнот, а значить, для різних людей. Адже в такого міста, де затишно і хочеться жити, є майбутнє. Також нашим проєктом ми хотіли підтримати підлітків, які стикаються з булінгом на ґрунті сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності, та сім’ї ЛГБТ+-людей».

Перший епізод про спортсменку та лесбійку Дашу озвучила Ната Сміріна — singer-songwriter Pur:Pur, Astronata і «Печаль любимого блогера», тренерка з вокалу і голосу.

«Ніхто не повинен вирішувати за іншого, кого йому любити і що робити зі своїм тілом. Щобільше свободи, то більше щастя. Я за щасливий і вільний від забобонів світ», — пояснила свою участь у проєкті Ната.
Другий епізод — про дідуся-гея, який за все життя не спромігся зізнатися у своїй сексуальній орієнтації і прожив «не своє» життя. Його історію озвучив Богдан Синявський актор — у «Театр 19», соліст харківського гурту «Dостоевсkий FM».

«Я навіть уявити не можу, якого болю завдає деяким людям наш світ. Ми живемо у вільній країні, яка тільки вчиться бути доброю до себе. Я не можу собі пояснити, чому це має продовжуватися», — розповів Богдан.

Наступний епізод — про військового, який не зміг відкритися навіть там, де смерть була ближче ніж за крок. За нього висловився Артем Вусик — актор і режисер театру «Нєфть».

«Я підтримую ЛГБТ+-спільноту і вважаю важливим висловлювати це публічно», — зазначив Артем.
Історію про прочанку-лесбійку, яка пройшла дорогою святого Якова, розповіла співзасновниця ресторану «Сніг на голову» та charity-менеджерка «Кураж Базару» Таня Каменева.

«Мені подобається відкрито говорити про свою любов. Мене дратує, що я можу робити це без страху осуду, а люди з ЛГБТ+-спільноти врізаються в гору з нерозуміння і злих коментарів про розбещення чужих дітей. Впевнена, що дітям важливо і потрібно дивитися на прекрасне. Любов — це прекрасно», — наголосила Таня.

В епізоді про трансгендерного чоловіка, якому вимушено доводиться розповідати свою історію переходу, взяв участь психолог-психотерапевт Максим Жидко.

«Я працюю психологом-психотерапевтом понад двадцять років. Я знаю, які ми всі насправді та наскільки взаємозалежні один від одного. Для мене історія Діми — це історія людини, яка страждає. Стати її голосом — значить не просто підтримати, але й дати шанс подолати це страждання», — вважає Максим.

Останній епізод з циклу — це історія про лесбійку, чия мама намагалась жорстоко «вилікувати» свою доньку. Її історію озвучила харківська письменниця, журналістка та блогерка Анна Гін.

«Світ, який зневажає інакомислення за будь-якою ознакою — страшний. Палкі дискусії щодо ЛГБТ+-спільноти з образливою лексикою я вважаю невіглаством. Для мене ця тема не про сексуальну орієнтацію і, мабуть, навіть не про права. Вона про головну людську цінність — свободу», — розповіла Анна.
Завдання відеороликів, за словами креативного директора Arriba! Макса Бурцева — наповнити ефір максимальної кількості людей реальними історіями звичайних людей.

«Проблема ще в тому, що люди не хочуть слухати історії ЛГБТ+-людей. Як тільки з’являється райдужний прапор, багато людей тиснуть skip, — підкреслив Максим. – Ми вивели для себе проблему: люди визнають існування ЛГБТ+-людей, але ставляться до них з побоюванням, тримаються на відстані через те, що існує багато упереджень. Звідки вони? У людей немає знайомих або друзів зі спільноти».

«Музей прийняття.Харків» — це частина національної кампанії з підтримки рівності прав ЛГБТ+-людей «Різні.Рівні». Відео створені командою ГО «Сфера», ХарківПрайду у партнерстві з креативним та стратегічним агентством Arriba! за сприянням Національного Демократичного Інституту в Україні та урядів Великобританії, Швеції та Канади.