Бісексуальні дівчата розповідають про усвідомлення своєї орієнтації, камінг-аут близьким, біфобію з боку гетеросексуальних людей та дискриминацію всередині спільноти ЛГБТКІ+.
Соня, 30 років
Про усвідомлення орієнтації
Важко сказати, чи був у мене якийсь конкретний момент усвідомлення своєї орієнтації. Зараз здається, для мене це завжди було чимось природним — що мені може сподобатися хлопець, а може й дівчина. Що в принципі будь-кому може сподобатися будь-хто. Але я не впевнена, що це дійсно завжди було так.
Камінг-аут батькам зробила доволі пізно, коли в мене склалися серйозні стосунки з дівчиною і ми вирішили жити разом. До того я вважала, що «не варто їх бентежити», та і загалом не ділилася з ними деталями особистого життя. А коли я готувалася переїхати до коханої, то вирішила, що не хочу щось приховувати або казати на неї «він».
У школі й потім в університеті я обрала позицію ні від кого нічого не приховувати. Мої старші класи прийшлися на другу половину нульових: це були дивні часи, коли можна було «відхопити» за надто «емівську» зачіску, але саме орієнтація, принаймні бісексуальна у дівчини, нікого не хвилювала. Цілуєшся з дівчиною на вечірці? А хто не цілувався!
Родичі та неблизькі знайомі знають про моє життя рівно стільки, скільки можна побачити та зрозуміти зі сторінок у соцмережах. Більшість моїх друзів або самі представники ЛГБТКІ+, або мають окрім мене ще друзів та знайомих ЛГБТКІ+, тож у мене не було потреби робити якісь окремі камінг-аути.
Про вплив соціальних конструктів
Я досі в запитаннях і сумнівах стосовно своєї сексуальної ідентичності. Цього року я дізналася з англомовних соцмереж про явище «примусової гетеросексуальності», compulsory heterosexuality або скорочено comphet: коли жінки, які мають нетрадиційну орієнтацію, вступають у стосунки з чоловіками, бо «так треба».
Я і раніше знала, що так буває, але розуміла це інакше, ніж воно є. Мені уявлялися лесбійки, які добре знають, що вони лесбійки, але кажуть собі «о, це надто складно, я не готова боротися з суспільством і близькими, тому піду собі на побачення з чоловіком, вийду за нього заміж і буду нещасна до кінця життя». Якось так. Але насправді це працює тонше і набагато менш очевидно. Це про норми та очікування суспільства, вшиті в тебе настільки глибоко, що ти їх навіть не усвідомлюєш.
Англомовні лесбійки склали чек-лист ознак, як відрізнити справжній потяг до чоловіка від «примусової гетеросексуальності». Наприклад, варто замислитися, якщо після побачення або сексу з чоловіком вам некомфортно, почуваєтеся немов брудною; якщо вас приваблюють тільки недосяжні об’єкти — скажімо, кіноактори або глибоко одружені знайомі; якщо ви втрачаєте інтерес до чоловіка, щойно він висловить до вас симпатію. Це все може вказувати на те, що ваше справжнє бажання — виконати якусь нібито призначену вам роль у соціальній грі, задовольнити попит суспільства, а не бути з цією людиною.
До 25 років усі мої більш-менш серйозні стосунки були з хлопцями. Жодні з них не виявилися ані щасливими, ані здоровими, і я наразі не можу сказати впевнено, чи я бісексуальна, чи все ж таки лесбійка з багатим та сумним досвідом comphet-стосунків. Якби комусь аж сильно кортіло дістати від мене відповідь, я би сказала, що це не має значення, бо, доки я у своїх нинішніх стосунках, все одно не світить ні тим, ні тим.
Про біфобію
У мене був випадок, коли я стикнулася з біфобією від гетеросексуальної університетської подруги. Ми гуляли після пар, вона спитала, чи «те, що про мене кажуть», правда. Я сказала: «Так, звісно, я ж сама про це й кажу». Тоді вона почала казати, що це бридко, вона цього не розуміє, та запитала, чи це значить, що я з нею також хочу переспати. Потім ще тижні зо два ми не розмовляли.
Зараз я розумію, що це була чудова нагода такої «подруги» позбутися і відновлювати з нею спілкування було не варто.
Гомо- або біфобність для мене — ознака не надто, скажімо так, широкого світогляду. Якщо людина не дає собі праці трохи розібратися в тому, яким не чорно-білим може бути світ навколо неї, і якщо вона перекладає відповідальність за цю свою неспроможність на інших — варто дати їй час і можливість пройти деякі стадії дорослішання самостійно.
Коли я стикаюся з ворожістю від незнайомих людей — на вулицях або в інтернеті, — моя бісексуальність вже не має значення. Мені здається, для бі- та гомосексуальних людей у цьому особливої різниці немає. Але бісексуальні люди можуть отримати менше підтримки після того, як зіштовхнуться з ворожістю та гомофобією, бо існує ілюзія, начебто в них «є вибір». Ні, немає. Якщо в тебе стоїть вибір бути таким, яким тебе очікує бачити суспільство, або бути разом із людиною своєї статі, яку кохаєш, — це однаково кепсько.
Я не зіштовхувалася з біфобією від спільноти ЛГБТКІ+. Єдина людина зі спільноти, від якої чула щось біфобне, була моя колишня. Вона була, за сленгом все тих же англомовних соцмереж, golden star lesbian, тобто ніколи не мала жодних статевих контактів із чоловіками і вважала те, що вони в мене були, чимось не надто хорошим.
Про включеність до спільноти ЛГБТКІ+
Не можу сказати, що я почуваюся ані включеною до спільноти ЛГБТКІ+, ані виключеною з неї. Але це пов’язане не з тим, що я бі. Тут низка інших факторів — вік, певні життєві обставини. Чомусь так склалося, що в нас більшість видимої спільноти — молодь університетського віку чи навіть старшого шкільного. Вони гучніше говорять про свої проблеми, у них частіше стаються якісь життєві колізії, як-то конфлікти з батьками після камінг-ауту; медіа у репортажах про ЛГБТКІ+ також частіше використовують образи людей молодшого віку. Я в свої 30 до цієї спільноти не дуже вписуюсь, у нас надто мало спільного. І це нормально. Люди не мають гуртуватися тільки через спільні проблеми та ворогів, це не надто конструктивний спосіб знайти своє коло. Раніше я ходила до ком’юніті-центрів, брала участь у всіляких заходах, зараз мені це нецікаво.
Про кохання
Мені близька концепція Еріха Фромма, що любов — це свідомий вибір. І це дуже багато в чому про стосунки з собою. Коли обираєш бути з людиною, то обираєш насамперед ту себе, якою ти поруч із нею стаєш. Свідомо хочеш бути поруч із нею кращою, обережнішою, емпатійнішою. Обираєш прожити усі стани і перетворення, які з тобою відбуватимуться поруч із нею. І ще обираєш бути поруч саме з нею, а не з тим образом, який хочеш помістити на її місце.
Звичайно, не можна просто взяти й почати отак кохати будь-кого — навпаки, це те, про що я казала вище стосовно ілюзії вибору в бісексуальних людей. Не варто намагатися полюбити когось, хто здається тобі зручнішим, кого начебто буде любити простіше й вигідніше. Це так не працює. Має бути певне співпадіння, match: якщо ваші деталі з одного конструктору, з нього можна спробувати щось скласти.
Іще мені дуже подобається казка, яку переповідає Клариса Пінкола Естес у «Тій, що біжить з вовками». Рибалка хотів спіймати велику рибу, але натомість виловив страшний жіночий скелет, який зачепився за його вудку і переслідував переляканого рибалку, куди б той не намагався від нього втекти. Зрештою він дістався свого іглу, але там жінка-скелет знову на нього чатувала. Раптом рибалка відчув щось інше, аніж переляк: жаль та ніжність до змерзлого, об’їденого рибами скелета. Він розплутав волосінь, у якій заплуталися кістки, розклав їх, як мало бути, вкрив хутром, розвів вогонь і заснув поруч. Вночі, доки рибалка спав, жінка-скелет вийняла його серце і почала бити в нього, мов у бубон: із кожним ударом її кістки вкривалися плоттю, і до ранку вона перетворилася на звичайну жінку та відтоді жила з рибалкою у щасті та злагоді.
Пінкола Естес пояснює цю казку як історію про необхідність побачити та прийняти цикл Життя-Смерті-Життя у стосунках, якщо ми хочемо створити справжній та глибокий зв’язок із коханою людиною. Всередині кожного з нас теж ховається «жінка-скелет» — наші страхи, темні сторони, наша, зрештою, смертність і минущість. Коли ми зустрічаємо нову людину, то спочатку сприймаємо її як скарб, несподіваний дарунок, але рано чи пізно «жінка-скелет» проявиться і злякає нас. Для мене інколи любити значить заспокоювати, відігрівати її і допомагати розплутати тенета. Звичайно, це метафора, але я досі не зустрічала іншої, яку мені б довелося перевірити і пережити на власному досвіді настільки яскраво.
Крістіна Кадучка, 21 рік
Про усвідомлення орієнтації
Мене завжди приваблювали як хлопчики, так і дівчатка, але коли була дитиною, то не знала, що таке взагалі буває і як це назвати. Років у 14 я ходила на pole dance, якось до нас прийшла інша тренерка позайматися. У момент, коли вона робила «обрив» (це коли ти з точки падаєш і різко гальмуєш в самому низу), обірвалося і моє серце. Я ніби прозріла й усвідомила, що я бісексуалка. Про це я одразу розповіла своїй близькій подрузі.
Згодом весь клас випадково дізнався про мою орієнтацію з листування у соцмережах. А мамі я розповіла у 18 років. Зараз практично всі, хто зустрічав мене у житті, знають, що я бісексуалка. У мене були та є зараз стосунки лише з дівчатами. Але я не виключаю взаємин із чоловіками. Проте у мене, як у феміністки, є претензії до чоловічої гендерної соціалізації та патріархального укладу, тобто до того, як чоловіки поводяться з жінками.
Про біфобію
Головна біфобка в моєму житті – мама. Вона приймає всю спільноту ЛГБТКІ+, окрім бісексуальних людей. Були ще подруги, які, дізнавшись про мою орієнтацію, поводилися дивно, але після спілкування зі мною думку змінювали. Часто люди сприймали мою орієнтацію як щось тимчасове, just for fun. Найчастіше чула, що «дівчата це, звичайно, добре, і я не проти такого, але, може, краще хлопця собі знайдеш» або «ну ти ж не будеш одружуватися з дівчиною». Звичайно буду! Яка різниця? Мама, наприклад, знає про мої стосунки з дівчиною і передає їй привіти, але періодично уточнює, чи існує варіант того, що у мене колись з’явиться хлопець.
Про приналежність до спільноти
Я відчуваю себе абсолютно включеною до спільноти ЛГБТКІ+ та її порядок денний. Можливо, допомагає цьому мій бекграунд волонтерства на прайд-заходах.
Із дискримінацією всередині спільноти я стикалася лише раз, коли брала участь у семінарі для журналіст_ок, на якому розповідали, як коректно писати про ЛГБТКІ+ та фемінізм. У рамках семінару кожен розповідав свою історію. Один хлопець, гей, ввечері після заходу сказав, що бісексуальні люди – це повії. Я не сприйняла його слова серйозно, бо у нього була явна внутрішня гомофобія і загальне неприйняття ЛГБТКІ+. Більше подібних випадків не було. Мені хочеться вірити, що це правило, а не виняток, коли спільнота ЛГБТКІ+ не дискримінує бісексуальних людей. Біфобія ніяк не впливає на моє життя. Я живу в мильній бульбашці прийняття. А в ситуації з мамою мені досить того, що вона приймає мої нинішні стосунки.
Про кохання
Мені здається, що кохання – це всі форми людських відносин в одному почутті. Потреба в близькості, яка не залежить від сексуальної орієнтації та гендеру. Людину, яку ти любиш, знаєш на пам’ять. Любов – це слух, нюх, зір, смак і дотик.
Таня, 30 років
(ім’я змінене за проханням героїні)
Про усвідомлення орієнтації
Мені 30 років, і в той час, коли я зростала, не говорили про різницю між людьми і про те, що це нормально. Заохочувалася однаковість, а будь-яка інакшість не схвалювалася та засуджувалася суспільством. Герої фільмів та серіалів були переважно білі й гетеросексуали, а слово «лесбійка» вживали винятково як лайку, а не як варіант сексуальної орієнтації.
Усвідомлення та розуміння того, що я бі, прийшло після повноліття, коли у мене змінився інфопростір та з’явився інтернет. Прийняти себе я змогла через декілька років і приблизно в цей час зробила камінг-аут своєму найближчому колу спілкування. З батьками ми ніколи не обговорювали моє особисте життя, не відчуваю в цьому потреби, як, імовірно, і вони.
Про біфобію
У випадку з гетеросексуальними людьми, я не відокремлюю біфобію від гомофобії загалом. У всякому разі я жодного разу не стикалася з тим, хто сказав би «ось геї – молодці й у них все зрозуміло, а такі, як ти – просто не визначилися ще».
Окрім моєї дівчини, я знаю особисто лише декількох представників спільноти ЛГБТКІ+, і всі вони чудово до мене ставляться, тож із біфобією, подвійною стигматизацією та моносексизмом я стикаюся тільки у віртуальному просторі.
Гадаю, частково різні кліше про бісексуалів/-ок пов’язані з негативним досвідом та узагальненням цього поняття у вузькому співтоваристві. І, найімовірніше, цей досвід валідний і має місце бути, але не варто забувати, що орієнтація – не визначається аналізом крові або кольором очей, люди роками шукають відповідь на запитання, хто вони, а у деяких на це йде півжиття. За цей час вони можуть поранити когось, залишивши негативне враження, але це визначає лише тих конкретних особистостей, а не всіх.
Орієнтація – це величезний спектр безлічі індивідуальностей. І тут вже точно недоречно брати всіх «під один гребінь». Орієнтація не визначає інші якості особистості, серед представників будь-якої орієнтації зустрічаються як приємні й порядні люди, так і не дуже.
Я, наприклад, моногамна, вже давно визначилася зі своєю орієнтацією, живу зі своєю партнеркою. Коли чую кліше на зразок «вони ще не визначилися», «сплять із усіма без перебору і весь час змінюють партнерів» або «награються і заведуть гетеросексуальні стосунки», «я принципово не зустрічаюся з бісексуалами/-ками», то не прикладаю це на себе. Проте мене засмучує, що таких, як я, навіть всередині спільноти можуть сприймати негативно та ставитися упереджено за замовчуванням.
Мабуть, я не стикаюся з прямою біфобією або гомофобією, бо зараз моє коло спілкування обмежується тими, з ким мені добре і приємно проводити час разом. А що думають інші, особливо про моє особисте життя, – мені не цікаво.
Про кохання
Для мене кохання – це пульс життя. Це стосується не тільки любові до свого/своєї партнера/партнерки, а й любові загалом. Вона різна у відчуттях і проявах, але суть залишається незмінною. Кохання для мене – найцінніше багатство, яке може мати людина.
Ірина Павлова, 20 років
Про усвідомлення орієнтації
Уперше усвідомлення того, що мене приваблюють дівчата, прийшло десь років у 12-13, ще в школі мені подобалися мої подруги. Я не надавала цьому значення, бо думала, що воно мине з часом. У 15 я познайомилась із бісексуальною дівчиною і задумалась, що це так схоже на мене… Повністю усвідомити та прийняти те, що я бісексуалка, змогла лише у 19 років, коли вперше серйозно закохалася у дівчину. Можливо, я довго не могла це прийняти у собі через внутрішню гомофобію та страх перед суспільством. Камінг-аут я зробила лише близьким друзям та мамі – вони поставились до цього позитивно.
Про біфобію
На жаль, біфобія – це дуже звична річ в українському суспільстві. Більшість не ідентифікує бісексуальних людей як частину спільноти-ЛГБТКІ+ – думають, що вони просто не визначились зі своєю орієнтацією або хочуть привернути увагу.
У свій бік я чула, що це «просто вплив моди» та «я маю це перерости». Не думаю, що біфобія має великий вплив на моє життя, це скоріш відчувається на словах, ніж на якихось реальних вчинках. Але, звичайно, хотілося б, аби в Україні були легалізовані одностатеві партнерства, щоб гомо- та бісексуальні люди мали більше прав у важливих буденних питаннях.
Про приналежність до спільноти
У спільноті-ЛГБТКІ+ бісексуалів (особливо дівчат) часто ідентифікують як тих, що практикують полігамні стосунки та поліаморію. Але це поширений стереотип. Бувають лесбійки та геї, що не спілкуються та не зустрічаються з бісексуальними людьми, адже вважають, що одного дня вони покинуть їх заради гетеросексуальних стосунків. Люди чомусь вважають, що це просто такі експерименти, а далі ти все одно одружишся із чоловіком, народиш дітей і будеш жити як усі. Насправді, таке ставлення дуже знецінює почуття, які є у тобі.
Особисто я відчуваю себе включеною до ЛГБТКІ+. На мою думку, останнім часом проблемам та існуванню бісексуальних людей приділяється достатньо уваги, щоб вони ставали видимими.
Про кохання
Для мене кохання – це дуже сильне почуття до людини, коли ти здатен піти на будь-що заради неї. Коли ти сприймаєш кохану людину з усіма її недоліками та помічаєш те прекрасне у ній, чого інші не бачать. Кохання вище за якийсь фізичний потяг, воно часто буває ірраціональним, але саме любов робить наше життя дійсно вартим того, аби жити, допомагає подолати труднощі. Із справжнього кохання народжується мистецтво та все прекрасне у цьому світі.
